Ціла орта яничарів була вибита десь за півгодини. Ніхто з них не відступив — усі лягли під ноги козакам.
— Вперед! До кишел! — гукнув Єфтимій Петрунін. — Усе, що по дорозі, — пали! Хай буде переполох!
І от уже запалали яничарські казарми. Загорілися будинки, піднялося полум'я над Трапезонтом.
і з правого боку спалахнуло. Там теж висадилися козаки й донці. Галас з усіх боків, крики розпачу... Прийшла біда в Трапезонт. І привів її не якийсь заброда-чужинець, а син султана й трапезонтської гречанки Єлени — Ях'я-Олександр.
В палаці трапезонтського бейлер-бея чекали на козаків. Більше тисячі найкращих лучників стало на мури. У дворі палали вогнища, на яких булькали у казанах смола й кип'яток...
А ті кілька чайок, що помчали за Клюсиковою чайкою до велетенської галери, і не думали відступати. Їхні гармати не стріляли, але від влучних пострілів козацьких рушниць турки мусили ховатись за прибудовами на верхній палубі велетенської галери.
Передня чайка нарешті підійшла впритул до галери.
— Пу-гу! Пу-гу! — закричали всі гуртом. Чекали. Може, звідти, де сидять гребці, хтось озоветься.
Та звідти посипалися стріли. Упав один козак, другий...
— Ну, чекай же, вражий турку!
Козаки вийняли затичку з порохового барила, підняли його на ратищах угору. Ще одним ратищем підняли запалену ганчірку, сунули в порох — і кинули крізь отвір для весел всередину галери.
Задимілося, а вже потім таки бабахнуло, ледь козакам голів не поодривало.
— Давай ще одну галушку!
І ще одне барильце з порохом полетіло до турків. І знову — дим, а потім скажений вибух...
— Давай ще!
Підняли барило, та не встигли підпалити — дали турки залп по ньому. Плюнуло барило вогнем на турків і на козаків, зірвало голови з чотирьох одчаюг...
— На абордаж!
Вчепилися за весла, за гаки, за бруси і полізли на галеру. Навколо дим, турки очманіли, а вже козаки з шаблюками порядкують...
Ще кілька барилець з порохом кинули козаки на палубу і всередину. Шугнула галера вогнем. Козаки, мов чорти з пекла, стали вистрибувати в море...
— Хлопці! — закричав Клюсик. — Ану, знову до галери! Ми їм зараз покажемо!
З нижніх поверхів галери вибивався вогонь, чорно-червоний дим підіймався вгору. На верхній палубі метушилися турки, намагаючись пострілами з гармат відігнати судна запорожців та донців.
— Ах ти іродова душа! — гукнув Клюсик. — Гориш?! Так ми зараз такий смолоскип із тебе зробимо, що ну! Швидше горніть, хлопці! Весь наш порох повикидаємо їм в огонь. Там він таки загориться!
Чайка мчала назустріч галері. Кілька ядер збурило воду біля неї.
Ніхто не помічав Яремка. А він горнув веслами разом з усіма, задихаючись від утоми, не чуючи до крові натертих рук.
— Швидше, хлопці! І шумить, і гуде, дрібний дощик іде!.. — завів Клюсик пісню.
І затанцювали весла, мов скажені. Ось уже зовсім близько галера. Ось уже дим від неї їсть очі...
Ударило ядро в корму. Там, де тільки-но сидів Тодось, не залишилось нічого. Відбило корму. Вода тече в чайку. Нічого! Не потонемо. Очерет підтримає.
Закрив півнеба борт галери.
— Кидай, хлопці, порох туркам!
Барила летять у дим і вогонь. Одно, друге, третє. Загоготіло, язики полум'я вирвалися нагору. Залементували турки на верхній палубі. Стріляють навмання.
Якийсь турок, палаючи, стрибає у воду. Тільки випірнув, схопив обпеченим ротом повітря та й пішов на дно... А козаки стоять по пояс у воді, і не холодно їм, розпалилися боєм...
— Ану, хлопці, назад погорнемо! — закричав Клюсик, коли викидали весь порох. — Треба подивитися, що воно вийшло.
Напівзатоплена чайка якось відійшла від борту галери на кількадесят сажнів.
— Горить! Горить! — зареготався Клюсик. — Бач, як бігають, іродові душі! Ото буде фарос , га?
Галера й справді стала маяком. Від її полум'я було добре видно й інші турецькі кораблі. Біля них теж кипіла битва.
— Де ж отаман Олександр? — почув Карпо голос сеньйора Гаспероні. — Треба б до нього підійти...
— А треба, — озвався хтось попереду. — На нашій чайці багато не навоюзш...
— Чекай, — відмахнувся Клюсик. — Я ще хочу довідатися, що є в каюті капудана-баші. Зараз я туди збігаю... У турків — переполох, вони не помітять.
І знову чайка наблизилася до галери. Клюсик вхопився за брус, що повис над водою, підтягся — і спритно подерся нагору. Крізь дим, вогонь...
Сеньйор Гаспероні піймав себе на думці, що зараз зручно бабахнути з пістоля Клюсикові в спину — так би й злетів...
Не можна... Та й чим стріляти? По пояс у воді, пістолі давно промокли...
Тисяча чортів! А він же мусить будь-що вбити Ях'ю-самозванця. Що ж робити? Ножем? Навряд чи вийде...
Що робити? Що робити?.. Ага! Є ще одна річ. Він бачив у схованці арбалет , стріли.
Сеньйор Гаспероні поліз у схованку, де раніше лежав Яремко, став мацати у воді. Ага, є. Арбалет у нього в руках.
Стріли з сагайдаком — теж.
Зарядив арбалет стрілою. Треба спробувати, як стріляє. Побачив крізь дим — стоїть якийсь турок біля гармати. А, все одно пропаде... Прицілився. Пустив стрілу. Турок вигнувся від болю, зірвався з борту і полетів у море...
— Де ж Клюсик?
Та онде й він. Перехилився через облавок галери, кричить:
— Ловіть, хлопці! Золото!
Падав в чайку важенний мішок із золотом, ледь не пробиває днища. А слідом за ним падає щось маленьке. Хлопці хапають — і при світлі палаючої галери бачать усміхнене обличчя Клюсика. Він усміхається — а в очах його — здивування: що сталося?
Він ще не збагнув, що його тіло лишилося на галері, а голова у хлопців у руках, і він цього вже не збагне ніколи, у його голові лишилася остання думка: здорово все-таки вийшло — цілий мішок золота дістав для хлопців...
— Клюсику! — страшним голосом заволав Яремко. — Клюсику!..
— Назад горніть! — похмуро говорить сеньйор Гаспероні. — Треба йти до отамана. Галера згорить і без нас...
А зопорожці та донці, що висадилися на берег, уже встигли оточити Трапезонт з двох боків по суші й узяти його у вогняне кільце. Юрби переляканого народу бігли до палацу бейлер-бея. А з палацу лунали постріли, летіли стріли — бейлер-бей не хотів, щоб різна там голота рятувалася на його подвір'ї.
Запорожці та донці з'явилися перед огорожею палацу. Йон і Максим Балабай — той парубок, у якого обличчя було, мов суцільний струп, бігли разом.