Вона розв'язала стрічку й відкрила коробку. Усередині коробки була візитівка. Кері Луїза подивилася на неї з легким подивом.
— "З любов'ю від Алекса", — прочитала вона. — Як дивно, що він послав мені коробку з шоколадними цукерками в той самий день, коли сюди приїхав.
Міс Марпл відчула раптову тривогу.
Вона швидко сказала:
— Зачекай хвилину, Кері Луїзо. Не їж поки що цих цукерок.
Місіс Сероколд відповіла з легким подивом:
— Я мала намір роздати їх.
— Не роби цього. Зачекай, поки я дещо з'ясую — Алекс зараз у будинку, ви не знаєте, Джіно?
Джіна швидко сказала:
— Алекс щойно був у залі, якщо я не помиляюся.
Вона підійшла до дверей, відчинила їх і погукала його.
Алекс Рестарік з'явився у дверях уже через хвилину.
— Моя люба Мадонно! То ви вже прокинулись? Як ви себе почуваєте?
Він підійшов до місіс Сероколд і ніжно поцілував її в обидві щоки.
Міс Марпл сказала:
— Кері Луїза хоче подякувати вам за цукерки.
Алекс здавався здивованим.
— Які цукерки? — запитав він.
— Ось ці, — сказала Кері Луїза.
— Але я не посилав вам ніяких цукерок, моя люба.
— У коробці ваша візитівка, — сказала міс Белвер.
Алекс нахилився над коробкою.
— Справді. Як дивно. Дуже й дуже дивно… Я їх не посилав.
— Надзвичайно дивно, — сказала міс Белвер.
— Які ж вони спокусливі! — сказала Джіна, зазираючи в коробку. — Поглянь-но, бабусю, посередині твої улюблені — з вишневим бренді.
Міс Марпл обережно, але рішуче взяла коробку в неї з рук. Не сказавши жодного слова, вона винесла її з кімнати й пішла шукати Льюїса Сероколда. Це забрало певний час, бо їй довелося йти до Коледжу — вона знайшла його там у кімнаті доктора Мейверіка. Міс Марпл поставила коробку на стіл перед ним і коротко розповіла, за яких обставин цукерки з'явилися в домі. Обличчя містера Сероколда відразу стало серйозним і стривоженим.
Дуже обережно він і доктор Мейверік брали в руки цукерку за цукеркою й пильно оглядали кожну з них.
— Я думаю, — сказав доктор Мейверік, що до тих, які я відклав убік, безперечно торкалися. Бачите, внизу шоколад не зовсім гладенький? Їх треба негайно віддати на аналіз.
— Але ж це здається неймовірним, — сказала міс Марпл. — Адже так усіх, хто в домі, можна було отруїти!
Льюїс кивнув. Обличчя в нього було все ще бліде й похмуре.
— Так. Це й справді неймовірна жорстокість, неймовірна зневага до людського життя… — голос йому урвався — Схоже, усі ці цукерки начинені вишневим бренді. Це улюблені цукерки Керолайн. Тож, як бачите, зловмисник добре знає її вподобання.
Міс Марпл промовила зі спокійною переконаністю в голосі:
— Якщо наша підозра справдиться, якщо й справді ці цукерки начинені отрутою, то, боюся, Кері Луїзі треба розповісти про те, що діється. Її треба попередити про небезпеку.
Льюїс Сероколд твердо сказав:
— Так. Вона повинна знати, що хтось хоче вбити її. Але, думаю, вона нізащо в це не повірить.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
І
— Гей, міс. А правда, що в цьому домі якийсь чувак труїть людей?
Джіна відкинула з чола пасмо волосся і здригнулася, почувши цей хрипкий шепіт. Її щоки і її штани були обляпані фарбою. Вона та підібрані нею помічники трудилися, лаштуючи декорації для майбутньої театральної вистави, що мали зображати призахідне сонце над Нілом.
Один із помічників і поставив їй це запитання. Ерні, хлопець, який дав їй стільки цінних порад про те, як зламувати замки. Руки Ерні були не менш вправними в теслярському ремеслі, й він був одним із найбільших ентузіастів підготовки до театральних спектаклів.
Тепер його очі блищали у сподіванні почути щось надзвичайно цікаве.
— Хто тобі бовклув таку нісенітницю? — обурено запитала Джіна.
— А в нас усі про це базікають, — сказав він. — Але щоб ви знали, міс, ніхто з наших такого не вчинив би. І ніхто не дозволив би собі скривдити місіс Сероколд. Навіть Дженкінс не підняв би на неї руку. А от стару суку, що біля неї крутиться, я сам би залюбки порішив.
— Не кажи такого про міс Белвер.
— Даруйте, міс. Це вихопилося в мене несамохіть. А якою отрутою хотіли її отруїти? Стрихніном? Від нього людину скручує в дугу, й вона помирає в агонії. А може, синильною кислотою?
— Я не знаю, про що ти говориш, Ерні.
Ерні знову їй підморгнув.
— Так уже й не знаєте. Кажуть, ніби це зробив містер Алекс. Купив у Лондоні ті шоколадки. Але то брехня. Містер Алекс ніколи не вчинив би такого, чи не так, міс?
— Звичайно, ні, — сказала Джіна.
— Я радше подумав би на містера Баумгартена. Коли він дає нам ліки, він так кривить пику, що Дон і я вважаємо його психом.
— Забери-но ліпше звідси скипидар.
Ерні підкорився, бурмочучи сам до ceбe:
— Що тут тільки коїться, нехай йому біс! Учора порішили старого Гульбрандсена, а тепер з'явився якийсь таємний отруювач. Ви думаєте, це одна й та сама особа? А що ви сказали б, міс, якби я вам сказав, що знаю, хто вкоротив йому віку?
— Ти нічого не можеш знати.
— Чому не можу? А якщо вчора вночі я був у парку й щось бачив?
— Як ти міг бути в парку? Коледж замикають після переклички о сьомій.
— Після переклички… Та я можу бути там, де мені захочеться, міс. Замки для мене ніщо. Я виходжу з Коледжу, коли мені заманеться, й гуляю собі, де завгодно.
Джіна сказала:
— Перестань брехати, Ерні.
— Хто бреше?
— Ти брешеш. Ти брешеш і вихваляєшся тим, чого не робив ніколи.
— Це ви так кажете, міс. Нехай лишень прийдуть копи й запитають мене про те, що я бачив учора вночі.
— І що ж ти там бачив?
— Ага! — сказав Ерні. — То вам би хотілося знати про це, еге ж?
Джіна погрозливо посунула на нього, й він обрав стратегічний відступ. З протилежного кінця театру до Джіни підійшов Стівен. Вони обговорили кілька питань технічного характеру, а потім разом пішли до будинку.
— Усі вони, схоже, знають про бабусю та шоколадки, — сказала Джіна. — Я кажу про хлопців. Звідки вони знають?
— Якийсь місцевий бездротовий телеграф.
— Вони знають навіть про візитівку Алекса. Стівене, чи ж не дурним було покласти візитівку Алекса в посилку, тоді як він сам зібрався їхати сюди?
— Це так, але хто знав, що він зібрався їхати сюди? Він вирішив приїхати несподівано й надіслав телеграму. А посилку тоді вже, мабуть, здали на пошту. І якби він відразу по тому не приїхав, то покласти візитівку в посилку було б доброю думкою, бо він іноді надсилає Керолайн шоколадні цукерки.