Вона зітхнула.
— Ви всі щось приховуєте від мене, еге ж? — запитала Кері Луїза.
Міс Марпл мало не підстрибнула, почувши її тихий спокійний голос.
— Чому ти це кажеш?
— Бо так воно є. Я не кажу про Джоллі. Але всі інші поводяться саме так. Навіть Льюїс. Він увійшов до мене, коли я снідала, й поводився дуже дивно Він надпив мою каву і навіть надкусив мою грінку та з'їв трохи мого мармеладу. Це так на нього не схоже, бо він завжди п'є тільки чай і не любить мармеладу, тож він думав про щось зовсім інше — і я припускаю, що сам він забув поснідати. Він нерідко забуває про такі речі, як їжа, і до того ж він здавався дуже стурбованим і стривоженим.
— Убивство… — почала міс Марпл.
Кері Луїза швидко сказала:
— О, я розумію. Це просто жахливо. Мені ніколи не доводилося мати справу з чимось таким раніше. А тобі доводилося, чи не так, Джейн?
— Так, доводилося, — не стала заперечувати міс Марпл.
— Так мені сказала Рут.
— Вона тобі сказала про це тоді, коли була тут останнього разу? — поцікавилася міс Марпл.
— Ні, я не думаю, що тоді. Але я точно не пам'ятаю.
Кері Луїза говорила якось туманно, майже неуважно.
— Про що ти думаєш, Кері Луїзо?
Місіс Сероколд усміхнулася і, здавалося, повернулася звідкись дуже здалеку.
— Я думала про Джіну, — сказала вона. — І про те, що ти сказала про Стівена Рестаріка. Джіна — чудова дівчина, можеш мені повірити, й вона щиро кохає Воллі. Я переконана, що вона кохає його.
Міс Марпл не сказала нічого.
— Такі дівчата, як Джіна, полюбляють трошки подуріти, — вела далі місіс Сероколд, говорячи майже благальним голосом. — Вони молоді, й вони люблять відчувати свою владу. Це природно, цілком природно. Я знаю що Воллі Хад не той хлопець, якого ми б хотіли бачити чоловіком Джіни. За нормальних обставин вона ніколи б із ним не зустрілася. Але вона зустрілася з ним і закохалася — і, мабуть, вона краще знає, чого їй треба.
— Можливо, і знає, — сказала міс Марпл.
— Але так важливо, щоб Джіна була щасливою.
Міс Марпл із цікавістю подивилася на свою подругу.
— Гадаю, важливо, щоб кожна людина була щасливою.
— О, так Але Джіна — особливий випадок. Коли ми вдочерили її матір — коли ми вдочерили Піпу, — ми мали відчуття, що цей експеримент обов'язково повинен завершитися успішно. Річ у тім, що мати Піпи…
Кері Луїза замовкла.
— А хто була мати Піпи? — запитала міс Марпл.
Кері Луїза сказала:
— Ерік і я домовилися, що ми ніколи нікому не скажемо Піпа сама ніколи про це не знала.
— Я хотіла б знати, — сказала міс Марпл.
Місіс Сероколд подивилася на неї із сумнівом.
— Ідеться не про звичайну собі цікавість, — сказала міс Марпл. — Мені справді треба це знати. Я вмію тримати язика за зубами, ти ж знаєш.
— Ти завжди вміла зберегти таємницю, Джейн, — сказала місіс Сероколд із усмішкою, осяяною якимсь спогадом. — Про це знає лише доктор Гелбрейт — він же єпископ Кромерський, але більше ніхто. Матір'ю Піпи була Кетрін Елсворт.
— Елсворт? Жінка, що отруїла миш'яком свого чоловіка? Дуже відома історія.
— Так.
— Її повісили?
— Так. Але, знаєш, цілковитої певності, що це зробила вона, не було. Її чоловік споживав миш'як — а тоді дуже мало розумілися на таких речах.
— Вона вимочувала липучки для мух.
— Ми завжди думали, що свідчення її служниці були продиктовані злістю.
— І Піпа була її дочкою?
— Так. Ерік і я вирішили надати цій дитині можливість жити нормальним життям, оточити її любов'ю, й турботою, й усім тим, що треба дитині. Ми досягли успіху. Піпа виросла найлагіднішим, найщасливішим створінням, яке тільки можна собі уявити.
Міс Марпл довго мовчала.
Кері Луїза відвернулася від туалетного столика.
— Я готова. Попроси, будь ласка, інспектора — чи ким він там є —піднятися до моєї вітальні. Гадаю він не стане заперечувати.
ІІ
Інспектор Кері не став заперечувати. Насправді він навіть зрадів можливості зустрітися з місіс Сероколд на її власній території.
Поки він стояв там, чекаючи на неї, то з цікавістю роззирався навколо. Те, що Кері бачив, було анітрохи не схоже на те, що він мав звичку подумки називати "будуаром багатої жінки".
Там стояла старомодна кушетка й кілька досить незручних на вигляд вікторіанських стільців із вигнутими дерев'яними спинками. Їхня оббивка була стара й вилиняла, але з дуже привабливим візерунком, що зображував Кришталевий Палац. Це була одна з найменших кімнат помешкання, а проте вона була більшою за ті вітальні, які ми маємо в найсучасніших будинках. Вона здавалася досить затишною, хоч і була буквально захаращена маленькими столиками, безліччю всіляких абищиць та фотографій. Погляд Кері впав на старий фотознімок двох малих дівчаток, одна з них була темноволоса й гарненька, а друга досить негарна, з очима, які похмуро дивилися на світ із-під досить густого чубчика. Цей вираз він уже бачив сьогодні вранці. На світлині було написано "Піпа й Мілдред". Фотографія Еріка Гульбрандсена висіла на стіні у важкій рамі з чорного дерева з позолоченими візерунками. Кері саме перевів погляд на фотографію вродливого чоловіка зі сміхотливими очима, подумавши що то, певно, Джон Рестарік, коли двері відчинилися й увійшла місіс Сероколд.
Вона була в чорній сукні з переливчастої, прозорої тканини. Її біле обличчя з легким рожевим відтінком здавалося незвичайно маленьким лід короною сріблястого волосся, і в ній відчувалася тендітність, яка вразила серце інспектора Кері. У ту мить він зрозумів багато з того, чого ніяк не міг зрозуміти вранці. Він зрозумів чому люди так турбуються, щоб захистити Керолайн Луїзу Сероколд від будь-яких потрясінь.
А проте, подумав він вона не з тих людей, які зчиняють метушню через абищицю.
Місіс Сероколд привіталася з інспектором, запросила його сісти й сама опустилася на стілець поруч із ним. Не так він намагався її підбадьорити, як вона доклала всіх зусиль, щоб він почувався з нею спокійно й упевнено. Він почав ставити свої запитання, і вона відповідала на них охоче й без вагань. Розповіла про те, як погасла більшість лампочок, при сварку між її чоловіком та Едгарем Лоусоном, про постріл, який вони почули…
— А вам не здалося, що постріл пролунав у домі?
— Ні, я подумала, що той виляск долетів іззовні. Мені навіть здалося, що то був вихлоп автомобіля.