МІСІС МАРТІН. Цілком можливо. Я сама родом із міста Манчестера! Але в мене така дірява голова, пане. Я щось ніяк не пригадую, там я вас колись бачила, чи не там.
МІСТЕР МАРТІН. Боже праведний! Чудасія та й годі! Я, пані, теж із Манчестера.
МІСІС МАРТІН. Чудасія!
МІСТЕР МАРТІН. Чудасія та й годі! Я, пані... скоро буде приблизно п'ять тижнів, як я, пані, поїхав геть із Манчестера.
МІСІС МАРТІН. Чудасія! Який дивовижний збіг! Я, пане, теж поїхала звідти приблизно п'ять тижнів тому.
МІСТЕР МАРТІН. Я, пані, їхав поїздом, котрий вирушив о пів на дев'яту і дістався Лондона за чверть до п'ятої.
МІСІС МАРТІН. Чудасія! Це ж треба! Усе так збігається! Я, пане, їхала тим самим поїздом, що й ви.
МІСТЕР МАРТІН. О боже, чудасія, та й годі! Може, я саме там вас побачив?
МІСІС МАРТІН. Все може бути, не виключено, цілком ймовірно, та, зрештою, чом би й ні! Але я, хоч убий, не пригадую ©ас, пане!
МІСТЕР МАРТІН. Я, пані, їхав у вагоні другого класу. В Англії вже немає вагонів другого класу, але я й далі ними їжджу.
МІСІС МАРТІН. Ви тільки гляньте, як дивно, яка чудасія і, разом з тим, який збіг! Я, пане, теж їхала другим класом.
МІСТЕР МАРТІН. Чудасія, та й годі! Може ми з вами, ласкава пані, й зустрілися в тому другому класі!
МІСІС МАРТІН. А знаєте, може бути, це зовсім не виключено. Але в мене гака дірява голова, люб'язний пане.
МІСТЕР МАРТІН. Моє місце, пані, було у шостому купе восьмого вагона!
МІСІС МАРТІН. Чудасія! Моє місце теж було у шостому купе восьмого вагона, шановний пане!
МІСТЕР МАРТІН. Чудасія та й годі! Який дивний збіг! Може, шановна пані, ми з вами у шостому купе й зустрілися?
МІСІС МАРТІН. Може бути. Але в мене така дірява голова, любий пане!
МІСТЕР МАРТІН. Чесно кажучи, люба пані,.в мене також голова дірява, але цілком можливо, що ми з вами помітили одне одного саме там, і, як гарненько подумати, то таке припущення здається мені цілком слушним!
МІСІС МАРТІН. А й справді так. Так, пане!
МІСТЕР МАРТІН. Чудасія, та й годі! Я сидів на третьому місці, біля вікна, люба пані.
МІСІС МАРТІН. Боже праведний, ну чудасія, все це так дивно. А я сиділа на шостому місці, біля вікна, саме навпроти вас, любий пане.
МІСТЕР МАРТІН. Боже праведний, чудасія та й годі, і як все збігається! Тож виявляється, люба пані, що ми сиділи одне проти одного! Очевидно, що саме там ми й мали зустрітися!
МІСІС МАРТІН. Чудасія! Це все може бути, але в мене, пане, така дірява голова!
МІСТЕР МАРТІН. Чесно кажучи, люба пані, в мене також голова дірява. Одначе, цілком може бути, що ми з вами бачилися саме там.
МІСІС МАРТІН. Це правда, але я, пане, в цьому зовсім не впевнена.
МІСТЕР МАРТІН. А чи не ви, люба пані, були тією жінкою, яка попрохала мене поставити її валізу на полицю, а тоді подякувала і дозволила палити в купе?
МІСІС МАРТІН. Звичайно, пане, то напевне була я, хто ж іще! От чудасія, так чудасія! Який дивний збіг!
МІСТЕР МАРТІН. Чудасія та й годі! Як дивно, що так все збігається! Тобто виходить, що саме тоді ми з вами, пані, і познайомилися?
МІСІС МАРТІН. От чудасія, і як все збігається! А знаєте, любий пане, все може бути! Однак я, здається, всього того не пам'ятаю.
МІСТЕР МАРТІН. Я теж не пригадую.
Вони на мить замовкають. Двічі б'є годинник, відтак ще один раз.
МІСТЕР МАРТІН. Відколи я перебрався до Лондона, я оселився на вулиці Бромфілд, люба пані.
МІСІС МАРТІН. Яка чудасія, як дивно! Я теж, любий пане, відколи приїхала до Лондона, мешкаю на вулиці Бромфілд.
МІСТЕР МАРТІН. Чудасія та й годі, це, значить, виходить, що ми, люба пані, могли познайомитися на вулиці Бромфілд.
МІСІС МАРТІН. От чудасія, як дивно! Та, зрештою, це можливо. Але в мене така голова дірява, любий пане.
МІСТЕР МАРТІН. Я мешкаю в дев'ятнадцятому номері, люба пані.
МІСІС МАРТІН. От чудасія, і я мешкаю у дев'ятнадцятому номері, любий пане.
МІСТЕР МАРТІН. Значить, виходить, виходить, значить, значить, виходить, виходить, що ми одне одного бачили саме в цьому будинку, люба пані?
МІСІС МАРТІН. Цілком може бути, але в мене така дірява голова, любий пане.
МІСТЕР МАРТІН. Моє помешкання — номер вісім, на шостому поверсі, люба пані.
МІСІС МАРТІН. От чудасія. Боже, як дивно, і як все збігається! Я теж живу у помешканні номер вісім, на шостому поверсі, любий пане!
МІСТЕР МАРТІН (задумливо). Чудасія та й годі, ну що ти скажеш, от чудасія, і як все збігається! Розумієте, в мене у спальні стоїть ліжко. Воно застелене зеленою пуховою ковдрою. Спальня ця, разом із ліжком, вкритим зеленою пуховою ковдрою, розташована в кінці коридора, між бібліотекою і вбиральнею, люба пані.
МІСІС МАРТІН. Як все збігається, боже, який дивовижний збіг! У моїй спальні також стоїть ліжко, вкрите зеленою пуховою ковдрою, і ця спальня також розташована між бібліотекою і вбиральнею, любий пане!
МІСТЕР МАРТІН. Як це все дивно, цікаво і неймовірно! Виходить, пані, що ми з вами живемо в одній кімнаті й спимо, люба пані, в одному ліжку. То, може, там ми з вами і познайомилися!
МІСІС МАРТІН. От чудасія, і як все збігається! Може бути, що саме там ми й познайомилися, можливо, що й навіть минулої ночі. Але в мене, пане, така голова дірява!
МІСТЕР МАРТІН. Я маю донечку, вона живе зі мною, люба пані. їй оце два роки, білява така, одне око в неї біле, а друге — червоне. Вона така гарна, а звати її Аліса, люба пані.
МІСІС МАРТІН. Як дивно все збігається! Я також маю дочку двох років, одне око в неї біле, а друге — червоне, вона дуже гарна і звати її також Аліса, любий пане.
МІСТЕР МАРТІН (тим самим монотонним, співучо-протяжним голосом). Чудасія та й годі! Це ж треба, щоб так все збігалося! Дивина! Може, вона, люба пані, одна й та сама, що в вас, що у мене?
МІСІС МАРТІН. От чудасія! Все може бути, любий пане.
Вони досить довго мовчать... Годинник б'є двадцять дев'ять разів. Містер Мартін, добре подумавши, підводиться і повільно рухається у бік місіс Мартін, яка, ошелешена урочистістю ходи * містера Мартіна, й собі підводиться.
МІСТЕР МАРТІН (тим самим монотонним, співучим голосом). Так от, люба пані, гадаю, тепер не лишилося жодного сумніву, що ми з вами бачилися й раніше, і що ви доводитеся мені дружиною... Елізабет, ось я тебе і знайшов!