– Так, – відповів Кольберг. – Але не кажи, що я завів у себе гарем, бо це вже сказав Ларсон.
Мартін Бек чхнув.
– На здоров'я, – мовив Кольберг. – Ще трохи, і я викинув би його у вікно.
Мартін Бек подумав, що Кольберг один із небагатьох, хто справді зробив би це.
– Дякую, – сказав він.
– За що?
– За те, що ти сказав: "На здоров'я".
– Ага. Мало хто знає, що за це треба дякувати. Я колись мав такий випадок. Один фоторепортер налупцював до синців свою дружину і викинув її голу на сніг тому, що вона не подякувала, як він сказав: "На здоров'я". В новорічну ніч. Він, звичайно, був п'яний. – Кольберг трохи помовчав, потім сказав: – З неї більше нічого не можна витягти. Тобто з Оси.
– Ну, ми ж знаємо, якою справою займався Стенстрем, – сказав Мартін Бек.
Кольберг вражено глянув на нього:
– Як це знаємо?
– Авжеж. Убивством Тереси. Ясно, як божий день.
– Убивством Тереси?
– Так. Тобі таке не спадало на думку?
– Ні, – відповів Кольберг. – Не спадало, хоч я переглянув усі випадки за останні роки. Чому ж ти нічого не казав?
Мартін Бек дивився на нього, задумливо кусаючи кінець ручки. Їхні думки бігли одним руслом, і Кольберг одяг їх у слова:
– Видно, не все можна передати за допомогою телепатії.
– Не все, – мовив Мартін Бек. – А крім того, вбивство Тереси сталося шістнадцять років тому. І ти до того слідства не мав ніякого стосунку. Його від початку до кінця проводила міська поліція. Мені навіть здається, що з тих часів у нас лишився тільки Ек.
– То ти вже переглянув протоколи?
– Тільки побіжно. Їх понад тисячу сторінок. Усі документи лежать у Вестберзі, Може, поїдемо туди?
– Так. Треба їх відсвіжити в пам'яті. У машині Мартін Бек сказав:
– Ти, певне, пам'ятаєш цю справу настільки, щоб зрозуміти, чому Стенстрем узявся за неї?
Кольберг кивнув головою.
– Так. Тому, що вона була найважча з усіх, які він міг узяти.
– Отож-бо. Найбезнадійніша з усіх безнадійних. Він хотів показати, на що здатний.
– І дав себе застрілити, – мовив Кольберг. – Так по-дурному, хай йому чорт. І який зв'язок може бути між цією справою та вбивством в автобусі?
Мартін Бек нічого не відповів. Вони мовчали, аж поки доїхали до Вестберга, поставили машину перед поліційною дільницею і вийшли на мокрий сніг. Тоді Кольберг сказав:
– Чи справу Тереси можна розплутати? Тепер, через стільки років?
– Мені важко таке уявити, – відповів Мартін Бек.
XXV
Кольберг тяжко зітхав і отупіло, машинально перегортав паки позшиваних докупи рапортів.
– Треба тиждень часу, щоб усе це переглянути, – сказав він.
– Щонайменше. А фактичні дані ти знаєш?
– Ні. Навіть у найзагальніших рисах.
– Тут є десь короткий зміст. Або я можу переказати його тобі.
Кольберг кивнув головою. Мартін Бек, гортаючи папери, почав розповідати:
– Самі факти ясні й однозначні. Дуже все просто. І в цьому полягають труднощі.
– Починай, – попросив Кольберг.
– Уранці десятого липня тисяча дев'ятсот п'ятдесят першого року, отже, більше як шістнадцять років тому, один чоловік, шукаючи свого кота в кущах поблизу стадіону Стадсгаген на Кунгсгольмені, натрапив на вбиту жінку. Вона була роздягнена й лежала долілиць, з випростаними вздовж тіла руками. Судова експертиза встановила, що її задушено й що вона була мертва вже близько п'яти діб. Тіло добре збереглося, мабуть лежало в морозильнику або в чомусь схожому. Загалом усе свідчило про те, що це був злочин на еротичному грунті, але минуло вже надто багато часу, і розтин трупа не міг дати повних доказів, що жінку зґвалтовано.
– Як здебільшого й буває у випадку-вбивства на еротичному грунті, – мовив Кольберг.
– Саме так. З другого боку, обстеження місця злочину показало, що тіло могло там пролежати щонайбільше дванадцять годин, а потім це потвердив ще й свідок, який попереднього вечора проходив повз ті кущі і не міг би не помітити вбитої, якби вона там лежала. Далі знайдено нитки й волокна матерії, які свідчили, що тіло привезено туди загорненим у сіру ковдру. Отже, стало ясно, що місце, де його знайшли, не було місцем злочину і що тіло хтось просто кинув у кущі. І навіть не пробував прикрити його мохом чи гіллям. Це, мабуть, усе… хоч ні, ще дві речі. Жінка багато годин до смерті нічого не їла. Жодних слідів злочинця – відбитків ніг абощо – не виявлено. – Мартін Бек перегорнув аркуш і окинув поглядом надрукований на машинці текст. – Жінку впізнано того ж самого дня. Це була Тереса Камарайо, двадцяти шести років, родом з Португалії. До Швеції вона приїхала сорок п'ятого року і вийшла заміж за свого земляка Енріко Камарайо. Він був старший за неї на два роки, працював телеграфістом у торговельному флоті, але потім осів на березі і став радіотехніком. Тереса Камарайо народилася в Ліссабоні і, за даними португальської поліції, походила а заможної родини, що мала добру славу. З верхівки середнього класу. До Швеції вона приїхала вчитися, хоч трохи спізнилася з наукою через війну. Але так і не почала навчання, бо зустріла того Енріко Камарайо і вийшла за нього заміж. Дітей у них не було. Вони були матеріально забезпечені. Мешкали на Турсгатан.
– А хто її впізнав?
– Поліція. Тобто персонал відділу в боротьбі з аморальністю. Останні два роки її там добре знали. П'ятнадцятого травня сорок дев'ятого року – обставини склалися так, що можна було точно визначити дату – Тереса докорінно змінила свій спосіб життя. Вона втекла з дому, – так тут написано, – і відтоді перебувала серед міського дна. Одне слово, Тереса Камарайо стала повією.
– Так, я пригадую, – сказав Кольберг.
– А тепер доходимо до основного. Поліція протягом трьох днів знайшла трьох свідків, які ввечері дев'ятого червня о пів на дванадцяту бачили машину на Кунгсгольмсгатан біля початку тієї стежки, де знайдено тіло вбитої. Двоє з них проїздили машиною, а один проходив повз те місце. Ті, що проїздили, бачили ще й чоловіка, який стояв біля машини. Біля нього на землі лежала якась річ, завбільшки з людське тіло, загорнуте в щось схоже на сіру ковдру. Третій свідок проходив на кілька хвилин пізніше і бачив лише машину. Опис чоловіка був неточний. Тоді йшов дощ, і чоловік стояв у затінку, тому вони одне тільки могли сказати напевне: що то був чоловік, і досить високий. Відповіді на питання, що означає "досить високий", були різні – коливалися від метра сімдесяти чотирьох до метра вісімдесяти трьох, тобто в межах, що охоплювали дев'яносто процентів чоловічого населення Швеції. Але…