Гордон прислухався до захопленого хору кочовиків, що оточили броньовик, дивився на свого англійського собрата й думав, що якби тільки Сміт вмів запалювати і вести за собою людей, ці три автомобілі підкорили б йому геть усіх жителів Ваді. Кочовики вже й тепер любили Сміта й захоплювалися ним; і хоч араби посміювалися з його повного англійського обличчя, з його штанів, м'якого волосся і вологих очей, вони ладні були йти куди завгодно за ним та за його звірами на колесах.
— А чому ви не втекли, Сміт? — спитав його Гордон. — Скажіть, чому? Чому ви не втекли і не присвятили трохи часу своїй власній особі?
Сміт сподівався почути похвалу. А замість неі — цей глум.
— А навіщо мені було втікати? — спитав він, явно ображений. — Хіба ми не збираємося напасти на аеродром? Адже ви цього хочете, хіба ж ні?
— О боже, авжеж! Авжеж. Я хочу цього,—промовив Гордон, і Сміт почув не насмішку, а щось зовсім інше в цій відповіді. — Так! Треба кінчати з аеродромом. Покінчити з ним. — Голос Гордона звучав глухо. — Як поводяться ваші дикі шофери в пустині?
— Я ще не випробовував їх там — не хотів виїжджати з Ваді, щоб нас не помітили.
— Тоді зробіть це найближчої ночі. А як ви добирали людей у ваші екіпажі?
Жвава зацікавленість Гордона швидко розвіяла образу Сміта. Він знизав плечима.
— Охочих було аж надто — весь табір. Я вибрав тих, що без заперечень слухатимуться мене. Мінка так благав мене, що я й його взяв. Він принаймні бачив у своєму житті грузовик.
— І вам вдалося навчити механіки цього маленького анархіста?
— Як тільки в нього стало щось виходити, він кинув свої вихватки і почав серйозно ставитися до діла. Навіть надто серйозно. Тепер він найкращий з них усіх. І він по-пихає іншими. Він навіть уміє орудувати гайковим ключем.
— Гайковим ключем? — Гордон подивився на Мінку, який саме в цю хвилину вилазив з люка броньовика. Він гримнув на когось всередині машини, звелів одійти обідраним кочовикам, по-хазяйському обійшов її і постукав по шинах маленькими босими ногами. Побачивши вгорі, на скелі, Гордона, він посміхнувся до нього.
— Мінка! Іди сюди.
Хлопчик підбіг, облаявши по дорозі кількох бродяг.
— Володарю, — сказав він Гордону. — Володарю! Це чудові речі, ці машини. Не гай часу, йа Гордон. Ходімо на бахразців! З броньовиками ми розтрощимо їх! Імса-хам! Айдім-хам! Ляснемо їх по гузну!
Він вигукував свої нові бойові кличі й пританцьовував навколо Гордона, щоб переконати його.
— А верблюда—під три чорти?—спитав Гордон.
— Прошу тебе. Гордон, більше ніколи не садови мене на цю дурну тварину. Дозволь мені бути із Сміт-пашею і з машинами! Благаю тебе!
— А Нурі?
Маленький Нурі пішов шляхом свого невгамовного дру-га-городянина. Гордон побачив, що й він вилазить з башти машини — і надто гнучкою, надто тонкою і тендітною була фігурка, що виринула з залізної коробки.
— Хто я тепер, Гордон? —запитав маленький Нурі, і його ніжне обличчя здригнулося. — Мене обзивали ското-любом, а тепер я — в цій машині! Механік!
— Він це заради мене робить! — скрикнув Мінка.— Я умовив, його піти разом зі мною!
— Мінка не хотів без маленького Нурі, — пояснив Сміт.— Тоді я засадив Нурі в башту і навчив його деяких дрібниць. Він молодець — справляється. До того ж, йому там в башті легко повертатися, бо він маленький.
— Виходить, з тваринами покінчено?— спитав Гордон у Нурі.— Ти хочеш, щоб тебе на смерть затрясло в цій штуковині або щоб її чад удушив тебе?
— Ні, Гордон. Я тільки пішов за Мінкою!—Нурі переступав з ноги на ногу, страждаючи від вибору, який він уже зробив. Погонич верблюдів втратив своє чисте серце, бо любов до людської істоти, до друга, виявилась сильнішою, ніж любов до тварини.
— І ти більше не їздитимеш зі мною?— Гордон знав, що цим запитанням вкрай збентежить хлопчика.
— О повелителю,— закричав Нурі,— я піду з тобоюі Накажи Мінці забути про машини, і ми будемо знову разом, як раніше — накажи, га?—він благав покірливим голосом, але відчувалося, що його лагідність от-от урветься і він накинеться на Мінку, який весь час штовхав друга ліктем, вимагаючи, щоб той замовк.
— Ні, можеш іти з Мінкою,— відповів Гордон, вирішивши, що, коли він втратив одного прихильника, то можна поступитися і другим.
— Я піду з тобою,— наполягав маленький Нурі майже зухвало.
— Ти можеш бути з Мінкою і водночас залишатися зі мною.
Маленький Нурі не вірив у таку можливість, і очі його були повні сліз.
— Ти ж не їздитемеш весь час у цій машині,— лагідно промовив Гордон. Тепер він був певний, що серця хлопчаків (так, і Мінки теж) все ще належать йому.
Таке просте розв'язання справи сповнило серце Нурі радістю, він щасливо засміявся і почав просити вибачення в Гордона за свою зраду.
— Іди з Мінкою та поводься як слід у машині,— сказав Гордон й послав хлопчаків униз — до їхнього нового хазяїна. І знову він пошкодував з приводу того, що Сміт нездатний оцінити свої досягнення — адже він мало не відібрав у Гордона цих двох хлопчаків! Замислений, він дивився на Сміта з таким зчудуванням, немов бачив його вперше. Механік відчув, що Гордон, нарешті, таки захоплюється ним, і забув про заподіяну йому образу.
Якась зміна відбулася з холодним, весь час напруженим Гордоном — було ясно, що під час його блукань з ним щось трапилось.
...Фрімен і Мустафа тепер вільно розгулювали по табору, і цей потворний Мустафа вже встиг стати загальним пестунчиком. Він був у всіх на побігеньках і ним по-пихали, з нього сміялися й знущались, інколи йому навіть давали стусанів, але Мустафа вперто не бажав розлучатися із своєю гідністю чи похабничати, чи бути хоча б неввічливим до дикунів — і саме цим він швидко завоював милість кочовиків, вони почали називати його братом і ділитися з ним усім, що мали.
Побачивши Фрімена й Мустафу на волі, Гордон розсердився.
— Хто звільнив цих двох?— спитав він.
— Я,— відповів Сміт.— Фрімен дав слово, що вони не втечуть, якщо я дозволю їм вільно ходити по Ваді. Було важко весь час охороняти їх, і до того ж я подумав, що ви б і самі не тримали б їх в ув'язненні... Але я з ними не розмовляю,— додав він, показуючи свою лояльність.
— Ви дурень, — відповів Гордон. За хвилину до цього він ще ладен був втішатися проявом рішучості й лояльності з боку Сміта, але цей настрій раптом зник, поступившись місцем роздратуванню. — Англійця можете вивести в пустиню і відпустити під три чорти. А щодо цього Мустафи — скажіть Бекру, хай він наштрикне його на кінчик своєї шаблюки.