— Але мене не цікавить ця боротьба, — промовив Гордон. — Єдина боротьба, що цікавить мене — це Повстання Воно для мене все — і філософія, і релігія, і віра.
Як тільки Гордон проказав "повстання", всі в кімнаті раптом ухопилися за це слово. Жебраки в чорних піджаках виявилися сірійськими революціонерами, похмурі сеїди — релігійними пропагандистами, а сонні товстуни — купцями, які зазнали краху в збіднілій країні, де через Повстання завмерла всяка торгівля. В той же час комусь з присутніх це слово не припало до смаку і він запротестував проти "різних чужинців, які лізуть сюди з своєю політикою". По тому, як це було сказано, Гордон зрозумів, що йшлося не про нього, а явно про когось іншого. Після цього вигуку всі підозріло принишкли, і Гордон негайно відчув, що крім нього серед присутніх діяла ще чиясь рука. Він насторожився ще більше, але не вимовив ні слова.
Асік теж додержувався обережності:
— Якщо Гамід прислав тебе до нас агітувати за Повстання — я радий цьому, — сказав він і тицьнув Гордона зморщеним пальцем. — Я люблю вас обох і, можливо, допоможу вам...
— Хай буде благословенний аллах!..—почав був Гордон,
— ...Але завтра. Сьогодні ми будемо розмовляти про бога та про мир.
Вони їли, розмовляли, відпочивали; а вранці Гордон прокинувся все ще роздратований від свідомості того, що його хтось випередив. Хтось уже побував у цьому місці і підступався до Асіка, хтось уже встиг посіяти оозбрат і чвари серед прибічників шейха. І це не був якийсь "інглізі", бо руку англійця завжди, можна було впізнати. Це був хтось ближчий до арабів, хтось сильний і зловісний — бо недаремно вчооа так принишкли Асік і всі присутні!..
Гордон і Сміт ішли кривими вулицями міста — повз кам'яні будинки, глинобитні халупи, тимчасові намети, — щоб подивитися на базар, завдяки якому і виникло саме місто. Базар був пустий.
— Навіть запах зник, — промовив Гордон, коли вони зупинилися біля входу до обгородженої площі.
Колись на цьому місці в кочовиків скуповували овець.
Потім отари тричі перепродували бахразьким купцям: плату брали окремо за туші, за вовну та за кишки і копита.
Англійці попрямували далі і незабаром вийшли за міську браму. Тут, на пісковиковому плато, вони зупинилися, вдивляючись у пустиню. По один бік від них вдалині здіймалися Камрські гори, а по другий бік, за кілька сотень ярдів, — бахразький форт.
— Ось вам ваше укріплення, — сказав Гордон Сміту.
— Я ніяк не збагну, — відповів Сміт, — навіщо нам треба було будувати отакі форти поблизу міст. Біля Іста-бала теж стримить такий форт — його збудувала англійська армія після першої світової війни. Яка з них користь?
Гордон затулив очі від рожевого ранкового сонця.
— Полковник Уінслоу задумав ці форти, як укріплення сучасного типу, — відповів він. — Велика людина, цей Уінслоу! Класична. Дуж-же культурна. Коли в двадцятих роках його прислали губернатором у Бахраз, він обіцяв побудувати такі форти біля кожного пустельного міста.
— Але навіщо? — знову спитав Сміт. — Адже один літак вартий усіх цих фортів разом.
— Це теиер так. А коли Уінслоу будував свої форти, аеропланної теорії ще не існувало. Зате в нього була своя теорія ш,одо принципів керівництва колоніями: "Спочатку слід приголомшити тубільців чимсь разючим, — говорив він, — а потім надати бідолахам можливості заплутатися в своєму власному самоврядуванні". Уінслоу вважав, що імперії зазнають поразки щоразу, коли їх намісники беруться до здійснення дрібних поліцейських операцій. Звідси його форти, звідси і синьоштанний Бахразький легіон.
За муром форту заграв ріжок, і Гордон з огидою розсміявся.
— Яким Уінслоу залишив усе це двадцять років тому, таким воно і залишається. Збудувавши свою споруду, Уінслоу зійшов на цей пагорб і пояснив Асіку, що п'ятдесят солдатів і чотири гармати форту будуть віднині оплотом вічного миру в цьому районі, бо якщо Асік надумає відбитися від рук, дюжина снарядів зрівняє з землею його чудове нове місто.
Вони йшли сірим шляхом за двома жінками-бедуїн-ками11, які несли на головах глеки з водою. Коли вони наблизилися до входу у форт, Гордон хотів пройти слідом за жінками, але одягнений в синю форму вартовий грубо зупинив його, спитавши:
— Що тобі тут треба?
— Нічого, пане, нічого, — відповів Гордон своєю зухвалою арабською мовою, зображуючи з себе наївного, але нахабного кочовика. — Я просто хотів побачити, що є всередині цього пустого місця. Більше нічого. А ви араб, пане?
— А чому б це мені не бути арабом, дурень?
Гордон почав пояснювати вартовому, чому саме, докладно розбираючи його, як зразок усього неарабського — від загостреного верху каски до довгих синіх штанів і начищених черевиків, до гетрів і надраєних ґудзиків. Почав Гордон добре — як справжній, вайлуватий веселун з пустині, але незабаром він збився на властиву йому манеру і почав висміювати в легіонері його карикатурну схожість з гусаром. Це теж була витівка полковника Уінслоу. Він, — а після нього Піейк та інші, — почав надягати на арабів недоладну і принизливу мішанину мундирів — по-прусськи незграбну і по-англійськи куцу. "Вкладіть в їхні душі залізо, а також гордість за свої черевики", казав про це Уінслоу. І зараз Гордон збиткувався з живого ідеалу полковника. Він зловтішно сміявся просто в очі вартовому і казав, що той більш скидався б на араба, якби він роздягнувся і виставив свою срамоту напоказ усім — у тому числі і жінкам.
Вартовий одійшов від хвіртки і раптом, роз'вернув-шись, ударив Гордона ногою нижче спини.
— Ось тобі за твою зухвалість! — промовив він. Здавалося, англійця це здивувало, хоч він сам напросився на стусана.
— Цього тебе теж навчили бахразькі інглізі? — в нестямі закричав він і, відскочивши на безпечну відстань, знову почав ображати легіонера. Дедалі більше разпалю-ючись, Гордон підняв камінця і кинув ним у вартового з вигуком: "Ось тобі за англійські черевики!"
Вартовий ухилився. *
— Забирайся геть! — крикнув він Гордону. — Мені неохота возитися з тобою. —%Він раптом добродушно розреготався — Гордон з його глузуванням кінець кінцем розсмішив його. — Іди до жінок, від яких ти прийшов, — вигукнув він. — Якщо ти ще раз надумаєш кидатися камінцями, я відведу тебе на будівництво шляху. Там тебе навчать, як кидати камені.