— А чому б вам спершу не поспитати Юніса? Це ж стільки клопоту буде, якщо він втече!
— Iі те правда. — Гордон повернувся до юнака. — Ми візьмемо тебе з собою, якщо ти принесеш писаний дозвіл свого батька. Писаний— запам'ятай!
Ця умова була такою незвичайною і нездійснимою, що Фаг'д не зразу відповів, намагаючись дібрати в мій сенсу.
— Гаразд, якщо ви наполягаєте, я зроблю це, — він коротко поцілував поділ Гордонового бурнуса і, не обертаючись, пішов геть.
— Богом клянуся, він принесе дозвіл! — вигукнув Гордон.
— Навряд, — кисло відповів Сміт. Однак, механіку було видно, що як тільки Фаг'д побачив Гордона, він усім серцем зажадав піти слідом за ним. І Сміт знову і знову намагався збагнути, чим Гордон так швидко приваблює до себе людей.
— Може, ми привчимо цього зазнайку менше, ніж його батько, боятися Таліба, — сказав Гордон.—Та й взагалі, якщо він виявить себе молодцем, бідоласі Юнісу важко буде відкрутитися від нас.
— Так він що ж, для цього нам потрібний? — задум Гордона не припав Сміту до серця. — Щоб обплутати й старика?
— Хто знає! В усякому разі, Фаг'д нам стане в пригоді: Нам потрібен транспорт і провідник — він роздобуде для нас мулів і буде за провідника.
Близько полудня юнак повернувся, ведучи за руку батька.
— Скажи йому! — зажадав він від шейха.
— Він каже, що хоче йти з вами, — тужно промовив Юніс. — А я кажу — ні! Він не піде! Скажіть йому, що ви не можете взяти його до себе на службу.
Юніс цупко тримався за сина, він боявся втратити його і водночас боявся йому відмовити — бо юнак явно по-пихає своїм батьком, знаючи, що старий пишається ним. В очах Юніса було благання, але він мовчав.
— Хай хлопець послужить Повстанню, — лагідно промовив Гордон. — Адже це краще, ніж нидіти тут, йа, шейх! Хай гордість увійде в його життя! Хай він послужить Гаміду.
— Він ще малий, — схлипнув Юніс. — Мій єдиний син. Усі інші — нікчемнії. О, аллах всемогутній, я не можу розлучитися з ним, Гордон!
— Кажу тобі, я піду з ними!
В голосі Фаг'да прозвучало таке вперте свавілля, така непохитна рішучість, що бідолаха Юніс похнюпив голову — це була поразка. Заридавши, старик обняв сина 1 попросив Гордона доглядати за ним.
— У нього палка вдача, вона може призвести його до лиха. Оберігайте його! І шліть мені вісточки про нього — благаю вас! Не давайте йому бешкетувати! — Він знову обняв сина і в глибокому сумі поплентався геть — немов останній удар лихої долі нарешті обрушився на нього.
Але Гордон послав Фаг'да слідом за батьком.
— Попроси в нього благословення! — сказав він юнакові і заразом попросив хлопця роздобути мулів, потрібних для поїздки у прикордонне місто Асіка, а також кілька яєць на сніданок.
Двір Асіка (Гордон вважав людне місто Асіка двором шейха) був сповнений метушні, гомону і огрядних купців. Асік, власне, побудував його для огрядних купців. Місто стояло на єдиній дорозі, що сполучала пустиню з Бахра-зом; це було єдине прикордонне торгове місто, і його процвітання залежало в однаковій мірі від Бахразу і від пустині.
Старий принц Асік, засновник міста, був джидом, патріархом, і проживав у білокам'яному будинку в центрі своїх володінь. Там він і прийняв Гордона, гучно — щоб перекричати вуличний гомін — викрикуючи слова привітань, в той час як Гордон цілував край чистого білого бурнуса старика на знак пошани до його віку, праведності, мудрості і добродушної поблажливості до всіх людей (коли настрій шейха дозволяв це).
— Ти прийшов! Ти прийшов із своєї пустині, сину мій! — голосно, пронизливо вигукував Асік — старий трохи недочував.
— Хіба я міг не відвідати тебе ще раз? — відповів Гордон.
— Привіт, привіт тобі! Чи надовго ти завітав? Погостюй у нас! Минулого разу ти надто скоро покинув нас. З тобою твій друг? Хто він? Здрастуйте! Привіт вам, привіт, привіт!
Старик трусив білою, рівно підстриженою бородою, очі в нього радісно бігали. — Ах, мій воїн, — казав він, знову обіймаючи Гордона.
Приємно було опинитись серед гомінливої рідні Асіка
(купців, синів, племінників, слуг, прибічників, друзів, проповідників, жебрущих принців із зниклих племен, рабів); Гордон відпочивав душею, він навіть жартував з присутніми.
— Боже! — схвильовано прошепотів він Сміту, глибоко зітхнувши. — Я відчуваю себе, як удома!
Вечір, проведений за скромною трапезою та благопристойними суперечками — оце й було "вдома".
Асік був суфітом9, тобто належав до секти, яка дала ісламу найкращу його філософію, привівши магометанські догми у відповідність з життєвим укладом та звичаями арабів і забезпечивши таким чином моральне виправдання розгульним ділам кочових племен. Асік з гордістю розповідав, як аль-Газалі, великий філософ суфітів, взявши дещо від платонізму, буддизму і навіть зороастризму, створив суфітську доктрину "гносису" 10, яка твердить, що істина — це спалах прозріння в душі індивідуума. Любов до бога — це суть істини, а самоспоглядання — це засіб до досягнення її.
— Геть нікчемну гонитву за перебіжними насолодами життя! — вигукував Асік-купець. — Звертайтесь до бога, люди! Уповайте на Всевишнього — він наш єдиний заступник.
— Ваша віра — це віра ділків, — промовив Гордон і іронічно зауважив, що купці завжди створюють на диво ощадливі релігії. На Заході вони створили пуританство, пресвітеріанство, кальвінізм, захопились богошуканням Спі-нози. — "Гносис"? — казав англієць. — Це теж догма, як усяка релігія. А я ось що кажу: істину, знання, власне "я" можна осягнути лише за допомогою інтелекту, мислення, коли бажання підкоряєш розуму і дієш згідно з істиною, без будь-якої містики.
— Тоді ти — ізмаїліт, — презирливо сказав Асік. — Ізмаїліти твердять, що єдиною досконалою річчю, створеною богом, є розум.
— В такому разі я приймаю їхню віру!
— Ах, — сказав Асік далі. — Але вони вважають, що богом був створений також дух — і дух цей недосконалий. І між недосконалим духом і досконалим розумом відбувається боротьба.
Гордон пошкодував, що Асік ніколи не чув про Фрей-да, — який "відкрив" цю боротьбу набагато пізніше арабів, але прибрав її в інше вбрання: інстинкт живе вічно, а "я" вмирає, і життя — це тимчасова боротьба між ними Або, як зараз вирішили біологи: зародок лишається невмирущим, гине лише сома. Для Гордона все це було містикою, в тому числі і теорія біологів.