Маргарита
(ховаючись у солому)
Ой горе! Йдуть… Ой смерть, не йди!..
Фауст
(тихо)
Цить, цить! Я випущу тебе на волю.
Маргарита
(кидаючись йому до ніг)
Коли людина ти, згляньсь на мою недолю!
Фауст
Та не кричи, сторожі не збуди!
(Схоплює кайдани, щоб відімкнути).
Маргарита
(навколішки)
А хто ж тобі цю владу дав
Наді мною, кате?!
Крові вночі вже зажадав…
Ой зжалься, встигнеш ще скарати!
Чи ждати ранку тобі шкода?
(Встає).
Я ж молода ще, молода!
І мушу вмерти!
Я гарною була, і в тім причина смерті.
В мене був дружок, а тепер нема,
Хтось порвав вінок, квіти поламав…
Ой, пусти! За що така насила?
Пощади! Що я тобі зробила?
Вчуй мою благальну річ…
Та я ж не бачила тебе й навіч!
Фауст
Чи виживу я цю стражденну ніч!
Маргарита
Тепер твоя тут воля, кате.
Дай хоч дитя погодувати,
Всю ніч воно ще тут було;
Вони взяли його, мені на зло,
І кажуть, що я вбивця немовляти.
І я безрадісно помру.
Пісень про мене співають… То нелюди — шакали.
Вони ту казочку стару
До мене приклали.
Фауст
(падає їй до ніг)
Тобі до ніг упав коханий,
Прийшов розбить твої кайдани.
Маргарита
(кидається до нього)
Усім святим повинні помолиться ми!
Дивись! Під східцями
Горить огненна
Страшна геєна!
Лукавий,
Губитель кривавий,
Рикає, мов звірюга!
Фауст
(голосно)
Гретхен! Гретхен!
Маргарита
(наслухаючи)
Я чую голос друга!
(Зривається на ноги, кайдани спадають).
Де він, де? Я вчула слово кличне!
Вільна я! Зникло тло темничне!
Швидше, швидше пригорнути,
Упасти на груди!
Крикнув він: "Гретхен!" Той голос любовний
Крізь регіт глумливий і скрегіт зубовний,
Крізь ревіт пекельний, диявольський сказ —
Той голос коханий впізнала я враз!
Фауст
Це я!
Маргарита
Це ти! Ох, ще скажи! Ще раз!
(Обіймає його).
Це він, це він! Не стало мук, образ,
І тьми тюрми, й кайданів, і недолі!..
Це ти! Я знов на волі!
Ти мене спас!
Дивись, ось тая вулиця,
Де вперше ми ззирнулися,
А ось і той садок,
Де з Мартою тебе я ждала в вечорок.
Фауст
(хоче вивести її)
Ходім! Ходім!
Маргарита
(пестить його)
Лишись!
І я тут лишусь, як ти лишишся!
Фауст
Та не барись!
Як забаришся,
То нам на волі не бувать.
Маргарита
Ти що? Не вмієш цілувать?
Зі мною тільки розлучився,
Вже й цілуватись розучився?
Чому ж такий страшний тепер став?
А ти ж було речами і очами
До мене небо прихиляв
І цілував-заціловував до нестями.
Цілуй мене!
Бо цілуватиму тебе!
(Обіймає його).
Ой! Уста твої холодні і німі!
Чого?
Не стало кохання
Зарання…
Хто відняв його?
(Одвертається).
Фауст
Ходім! За мною! Люба, схаменись!
Люблю тебе стократно, як колись,
Молю тебе, за мною лиш іди!
Маргарита
(обертається до нього)
Хіба це ти? Чи це ж і справді ти?
Фауст
Це я! Ходім!
Маргарита
Ти з мене пута зняв
І знов мене в обійми взяв.
Чого ж мовчать у тебе жах і гнів?
Чи знаєш ти, кого це ти звільнив?
Фауст
Ходім! Ходім! Тікає ночі мла!
Маргарита
Рідну неньку з світу я звела,
Втопила рідне дитя.
Твоє й моє було в нім життя.
Твоє… Це ти? Чи, може, ні?
Дай руку мені! То це не вві сні?!
Люба, мила рука! — Ой, вона ж вогка!
Обітри! Здається, мов
То кров.
Боже! Кого ти заколов?
В піхви сховай свій меч,
Не супереч!
Фауст
Що було — те пройшло, тому край!
Мене не карай!
Маргарита
Ні, будь живий і цілий,
Мусиш упорать могили;
Готуй для кожного ямку
З самого ранку.
Матері — кращу містину,
Поруч із нею — сину,
А мені — чуть в стороні,
Недалеко од рідні!
А дитинку мені по праву грудь,
Більш там нікому не бути! —
Тебе до серця горнути,
То було щастя — повік не забуть!
Але його вже більш не вернути,
Порив мій до тебе чимсь ніби скутий,
Ніби ти хочеш мене відштовхнуть;
А все ж — це ти, і добрий, як завжди.
Фауст
Ти ж бачиш, це я. Іди ж, іди.
Маргарита
Куди?
Фауст
На волю.
Маргарита
Коли нас жде там вічний дім,
Тоді ходім, ходім!
Піду я в тихий той куток,
І далі — ні на крок…
Ти йдеш? О Генріху, коли б і я могла…
Фауст
Ти можеш, аби хіть!
Глянь, двері вже відкриті.
Маргарита
Нема мені надії на цім світі —
Впіймають скрізь, куди б я не втекла!
Ой тяжко-важко ходить попідтинням,
А ще до того з нечистим сумлінням…
Ой тяжко-важко в чужині блукати
І щогодини ждать розплати!
Фауст
Я лишусь з тобою!
Маргарита
Облиш! Облиш!
Дитя рятуй скоріш!
Туди, туди,
Під гору йди,
Понад ручай,
І прямо в гай,
І до ставка,
Де кладочка…
Витягай, витягай!
Воно ще виринає,
Воно ще б'ється!
Рятуй! Рятуй!
Фауст
Отямся! Чуй!
Один лиш крок — і вільна ти!
Маргарита
Коли б нам мимо гори пройти!
На камені там моя мати сидить,
Аж жах шибає мною!
На камені там моя мати сидить,
Хитає головою!
Ні, вже не кива… — ой, важка голова…
Спить — не проспиться, жива — нежива…
Спить, щоб ми вдвох раювали.
Щасні ті хвилі бували!
Фауст
Як ні впросити, ні вблагати,
То мушу силоміць узяти.
Маргарита
Пусти! Я насильства не буду терпіть!
Кинь мене, мов убивця, душить!
Все ж я робила тобі самохіть!
Фауст
День уже дніє! Мила! Мила!
Маргарита
День! Правда, що день! Останній день настає,
Це буде весілля моє!
Гляди ж, не кажи, що вже в Гретхен ти був!
Бідний мій віночку!
Прощай, прощай!
Ми зустрінемось, чекай,
Тільки не в таночку.
Кругом народу — аж загуло,
Площі й вулиць мало.
І враз тихо стало.
Ударили в дзвін, зламали жезло,
Волочать мене на плаху,
Руки зв'язавши назад.
Натовп здригнув від жаху —
Змахнув сокирою кат…
Ввесь світ, як німа могила!