Танцюрист
Що це? Ніби бубнії
На багвах б'ють у бубни?
Та де там, ні! То бугаї
Очеретолюбні.
Танцмейстер
Усі у круг — танцюй, нога!
Всі скачуть, як попало,
Кривий стриба, гладкий плига —
Байдуже, що невдало!
Скрипаль
Чорти! Один одного б тут
Смачніше, як людей, їв!
Та їх гамує голос дуд,
Як звірів — спів Орфеїв.
Догматик
Усякій критиці на зло
Я на своїм остався:
Бо якби чорта не було,
То де ж би він узявся?
Ідеаліст
Моя фантазія буя
Цей раз, як кінь безгнуздий;
Бігме, коли усе це — я,
То я таки безглуздий.
Реаліст
Шаліє дух, піднявши бунт;
Я лютий до нестями!
Уперше тут схитнувся ґрунт
У мене під ногами.
Супернатураліст
Таїть утіхи немалі
Новий для мене обрій;
Бо як існують духи злі,
То мусять бути й добрі.
Скептик
Шукавши чортових скарбів,
Вже не один збезумнів.
Я цього слова вмисне вжив,
Щоб зримувать свій сумнів.
Капельмейстер
Жаби й коники-сюрчки,
Клятущі дилетанти!
Комарі й жучки-гучки,
Які з вас музиканти!
Пронози
Ми звемося sans souci,
Це не самохвальство;
Гориніж ходимо усі,
Коли велить начальство.
Невдахи
І нам перепадали було шматки,
Тепер не наздогониш,
Протанцювались у нас чобітки,
Ми біжимо босоніж.
Блудні вогні
Полюбуйтеся на нас,
Зродило нас болото.
Та блиском ми затьмарим враз
Усю оту голоту!
Падуча зірка
Ллючи іскри зореві,
Сюди я впала з неба;
Крижем тут лежу в траві —
Звести б на ноги треба.
Масивні
Гей, з дороги! Грубим путь!
Всі трави потолочим;
Духи йдуть, і духам буть
Опецьками не злочин.
Пук
Та не тупайте ви тут
Слонячою тупою,
Переважить всіх вас Пук
Сьогодні грубизною.
Аріель
Всяк, хто любить даль і шир,
Всяк, хто не безкрилий,
В літ за мною, до тих гір,
Що троянди вкрили!
Оркестр
(pianissimo)
Імла рідкіш, хмарки світліш,
Край неба засвітало.
Шелеще лист, шумить комиш —
Усе немов потало.
Похмурий день, поле
Фауст і Мефістофель.
Фауст
В недолі! В розпачі! Довго блукала, страждаючи, по землі, а тепер — у неволі. Як злочинницю, вкинуто в тюрму на люті муки — її, миле, безталанне створіння! Аж ось до чого дійшло! Ось до чого!.. — І ти, лукавий, нікчемний духу, таїв усе від мене! — Стій тепер, стій! Ворочай скажено своїми сатанинськими вирлами! Стій наді мною нависом, осоружний! — У неволі! У безпросвітній неволі! У владі злих духів і безсердечно осудливої людськості! А ти заколихуєш тут мене відворотними розвагами, приховуєш од мене її гірке горе, — нехай гине в безпораді!
Мефістофель
Вона не перша!
Фауст
Собако! Потворо мерзенна! — Оберни його, безконечний духу! Оберни цього гробака знов у собачу постать, що в ній він любив гасати нічною добою, клубком підкочуватись під ноги мирному перехожому і кидатись на плечі поваленому. Оберни його знову в його улюблену подобу, хай плазує переді мною в пилу, хай я топтатиму його потоптом, падлюку! — Не перша! — Горе! Горе! Ні думкою здумати, ні гадкою згадати! Уже ж не одна загинула в безодні такого лиха, і смертною своєю нелюдською мукою не відпокутувала вини всіх інших перед очима Всепрощаючого! Серце моє начетверо крається, як подумаю про одну оцю безталанну; а тобі байдуже — глузуєш з недолі тисячей істот!
Мефістофель
От і довеслували ми до того берега, де у вашого брата, людини, глузд за розум заходить. Нащо ж було вступати з нами в спілку, коли хисту нема? І літати кортить, і запаморочення боїшся? Що ж, ми до тебе набивалися чи ти до нас?
Фауст
Чого вищиривсь на мене так людожерно?! Аж гидко! — Великий, могутній духу, ти, що ласкаво з'явивсь мені, ти, що знаєш серце моє й душу мою, навіщо ти прикував мене до цього ганебного супутника, що йому шкода за ласощі, а згуба за розкоші?
Мефістофель
Ти ще не виговорився?
Фауст
Врятуй її! А ні — горе тобі! Найтяжчі прокльони на твою голову на тисячі тисяч літ.
Мефістофель
Незмога мені розірвати пута месника, розбити його затвори. — Врятуй її! А хто довів її до загибелі? Я чи ти?
Фауст дико озирається.
Що, грому шукаєш? Шкода, не дано його вам, злиденним смертним! Бач, тиранська звичка: роздробити безвинного суперечника, коли загонить на слизьке.
Фауст
Веди мене до неї. її треба визволити!
Мефістофель
А про небезпеку свою забув? В місті ще свіжі сліди твого кривавого злочину! Над могилою вбитого ширяють духи помсти, чигаючи повороту душогуба!
Фауст
І тобі ще про це говорити! Смерть і погибель всесвітня на тебе, потворо! Веди мене до неї, чуєш, і звільни її!
Мефістофель
Та поведу вже, зроблю що можу. Що ж у мене, вся влада на небі й на землі? Я обмарю сторожу; добудь ключа і виведи її звідти людською рукою. Я ж чатуватиму напоготові з чарівними кіньми, — умчу вас. Це я можу.
Фауст
Швидше!
Ніч. Чисте поле
Фауст і Мефістофель летять навзаводи вороними кіньми.
Фауст
Чом в'ються вони круг шибениці?
Мефістофель
Не знаю, щось варять, щось творять.
Фауст
Висяться, низяться, клоняться, хиляться.
Мефістофель
Чарують, чаклують.
Фауст
І кадять, і святять.
Мефістофель
Вперед! Вперед!
В'язниця[54]
Фауст з низкою ключів і лампою перед залізними дверима.
Фауст
Знов жаль мене проймає незборимий,
У серці знов весь біль всіх серць людських.
Тут, тут вона, за мурами сирими,
Карається за свій безгрішний гріх!
Ти боїшся ввійти до неї?
Ти страшишся вини своєї?
Йди, не гайся! Смерть іде на поріг.
(Кидається до замка. Зсередини чути спів).
Пісня
Моя мати, ледащо,
Зарізала мене!
Мій батько, гультяй,
Із'їв мене!
А сестричка мала
Взяла й знесла
Кістки в зелений гай;
Я пташечкою полинула —
Вилітай! Вилітай!
Фауст
(відмикаючи)
Не думає вона, що милий тут,
Соломи шелест чує, брязкіт пут.
(Входить).