Фауст

ПОЯСНЕННЯ
1
Зиммель Г. Избранное: В 2 т. — М.: Юрист, 1996. — (Лики культуры). — Т. 1: Философия культуры. — С. 165; 159.
2
Образ узятий зі Старого Заповіту. Філістимляни ("філістери") здалися герою Самсону настільки мізерними і жалюгідними, що він, відклавши свого меча, побив і розігнав їх всіх просто ослячою щелепою.
3
Кант И. Сочинения: В 6 т. — М: Мысль, 1966. — Т. 5. — С. 323–324.
4
Докладніше про це питання див.: Шалагінов Б. Б. Естетика Й. В. Гете: Дослідження. — К.: Вежа, 2002. — С. 121–127.
5
Korff H. А. Geist der Goethezeit: in 4 Bde. / Unveränderter Nachdruck der 4., durchges. Auflage. — Bd. 2. — Leipzig: Koehler & Amelang, 1958. — S. 305.
6
Вагнер Р. Кольцо Нибелунга: Избр. работы. — М.: ЭКСМО-Пресс; Санкт-Петербург: Terra Fantastica, 2001. — (Антология мысли). — С. 679, 690, 692.
7
Одна з версій імені Мефістофеля пов'язана зі словом μεθιστης — "п'яниця" (грецьк.); ще одна — зі словом mephitis — отруйні випаровування (латин.).
8
Докладніше про жанрово-стильові особливості "Фауста" Гете див.: Шалагінов Б. Б. "Фауст" Й. В. Гете: Містерія. Міф. Утопія. — К.: Вежа, 2002.
9
Питання про рецепцію творчості Гете і його "Фауста" в Україні порушується в дослідженнях: Zyla W. Т. Johann Wolfgang Goethe in der ukrainischen Literatur. — München: Ukrainische freie Universität, 1989; Нямцу А. Е. Рекомендации к изучению традиционных сюжетов и образцов мировой литературы: Советская драматургическая фаустиана. — Черновцы: Черновиц. гос. ун-т, 1982. — Вып. 2. — 74 с. та ін.
10
Див.: Шевченківський словник: В 2 т. — К.: УРЕ, 1978. — Т. 1. — С. 155–156; Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 276, 483; Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: В 6 т. — К.: Вид-во АН УРСР, 1964. — Т. 5. — С. 151–204.
11
Гете Й. В. Фауст: Трагедія. Ч. 1. / 3 німецького переклав і пояснив Іван Франко. — У Львові: заходом редакції "Світ", 1882 (16, XI–XII).
12
Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. — К.: Наукова думка, 1970. — Т. 2. — С 145.
13
Див., зокрема, її лист до М. П. Драгоманова від 9 лютого 1894 р. // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. — К.: Наукова думка, 1978. — Т. 10. — С 220.
14
Леся Українка. Вказ. вид. — С 41.
15
Дорошенко В. Гете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях. — Львів, 1932; Бондаренко Н. До історії української фаустіани: Г. О. Коваленко як перекладач "Фауста" Й. В. Гете: 3 доданням перекладу останньої сцени першої частини // Архіви України. — К., 1986.— № 1.— С 69–76; Naumänko А. Das konzeptuelle Übersetzen (Goethes "Faust" in ostslavischen Übersetzungen). — Zaporizz'a, 1999; Науменко А. М. "Фауст" Гете в восточнославянских переводах: О концептуальном переводе // Вікно в світ. — 2001. — № 1. — С. 106–120; Шалагінов Б. Б. Зрозуміти мову, читаючи поезію: Аналіз уривка з "Фауста" Й. В. Гете // Іноземні мови в навчальних закладах. — 2003. — № 1. — С 23–27.
16
Вистава барокового театру на міфологічну, зокрема біблійну, тематику відкривалася "прологом", де показувалося, як боги та інші вищі сили оглядають земні обшири і бесідують про людей (героїв п'єси), чия доля в їх владі. За традицією, після цього персонажі прологу вже не брали участі в самій виставі.
17
Мефістофель — (або Мефісто) — на думку Гете, це німецьке ім'я диявола поширилося лише у XVI–XVII ст. Етимологія не з'ясована до кінця. Припускають, що це спотворене латинське mephitis — отруйні випаровування землі (пор. в "Макбеті" В. Шекспіра про відьом: "В землі є бульбашки, як і в воді, / Оце й були вони" (Переклад Бориса Тена з участю Віктора Гуменкжа.)); в ньому знаходять грецький корінь μητισ — видумка, хитрість (пор. укр. "метикувати"), поєднаний з німецьким Teufel (чорт), а також івритські корені "мефіз" — руйнівник і "тофель" — брехун.
18
Монолог Фауста, яким починається сцена, написаний відповідно до "репрезентативного" монологу барокових і народних ярмаркових вистав, де герой мусив сам себе представляти публіці. В ньому відбилася також традиція "солілоквії", за означенням популярного серед "штюрмерів" англійського філософа Шефтсбері (1671–1713), — філософської розмови людини з самою собою з метою дійти виваженого життєвого рішення.
19
…Цей Нострадамів вищий твір… — Нострадам (Nostradamus) — латинська форма імені Мішеля де Нотр Дам (1503–1556) — астролога французького короля Карла IX, автора відомих пророцтв.
20
…бачить знак макрокосму. — Макрокосм — "великий світ" (грецьк.), поширена в містичних вченнях середніх віків назва Всесвіту, який включає в себе три світи, що знаходяться у взаємодії: матеріальний (земний), небесний і духовний.
21
Як все тут діє в колі вічнім, / У многоликій красоті… — "штюрмери" приставали до думки Г. В. Лейбніца (1646–1716) про панування у Всесвіті "напередустановленої гармонії".
22
…Ткання мінливе, /Життя бурхливе… — У Гете часто трапляється образ природи як велетенського ткацького верстата. Цим складним філософським образом натхне на і знаменита сцена, що зображає Гретхен за прядкою ("Кімната Гретхен"). Незайве згадати, що прізвище прадіда Гете було Weber ("ткач"), яке він пізніше замінив на латинську форму Текстор.
23
…За те й палили, й розпинали їх… — На думку Фауста, істина має особистісний, ціннісний (т. зв. потенційний) характер, про що свідчить той історичний факт, що її "провидці" нерідко важили заради неї власним життям. Просвітники-раціоналісти, навпаки, стверджували, що істина завжди актуальна, тобто заздалегідь наявна незалежно від свідомості.
24
"Було в почині Слово!" — Фауст перекладає Євангеліє від Іоанна. Грецьке слово λογοσ має значення "слово" і "першопричина, закон". Отже, Фауст приходить до думки, що першозаконом буття була "дія" (die Tat). Звертає на себе увагу, що Фауст полемізує з Лютеровим перекладом цього місця в Біблії. Зберігся переказ, що, коли Лютер перекладав Євангеліє, з'явився чорт, але богослів кинув в нього чорнильницею. Лютер пишався тим, що, на відміну від Фауста, встояв перед спокусами диявола.
25
Я — тої сили часть, / Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого. — Мефістофель глузує з Фауста через те, що той "зневажає слово", і рекомендує йому себе через свої "дії", які заперечують самі себе; цим він дає зрозуміти вченому, що його переклад не вносить ясність у це місце Біблії. Фауст, не розгубившись, у відповідь глузливо обігрує Мефістофелеве слово "часть", на що диявол відповідає новою низкою софізмів. Та все ж останнє слово залишається за Фаустом, який обстоює правду свого перекладу: "На всеблагу творящу силу, / Підступний, ниций, хижий біс, / Ти руку смертно-зледенілу / Даремно, грозячи, підніс".
26
А! Ти злякався пентаграми… — Пентаграма (з грецької) — стародавній містичний знак у формі п'ятикутної зірки, що застосовували проти нечистої сили.
27
… В червець убрався, в блаватас, /Плащем обвинувся єдвабним… — Червець — червона, блаватас — блакитна шовкова тканина (примітка М. Лукаша), єдвабний — шовковий. Якщо спочатку Мефістофель з'явився в одязі "мандрівного схоласта" і програв учений двобій з Фаустом, то тут він одягнувся "як шляхетний пан" ("edler Junker"), бажаючи показати, що тепер не збирається з ним сперечатися.
28
Кінець кінцем, ти — тільки ти. — Мефістофель прагне переконати Фауста в його суєтній, скінченній сутності, яку легко задовольнити суєтним же, тоді як Фауст прагне наблизитися до "безкінечного" ("Не став я ні на волос вищий, / До безконечного не ближчий"). Тут Гете наголошує на марності всіх майбутніх Мефістофелевих спроб задовольнити прагнення Фаустової душі, які лежать в царині нескінченного.
29
Теорія завжди, мій друже, сіра, / А древо жизні — золоте, (точніше: "…Та зеленіє древо жизні золоте".) — Мефістофель радить студентові обрати за професією не безплідні з життєвого погляду заняття метафізикою, а медицину, що завжди дає золоті плоди — гроші.
30
Eritis sicut Deus, scientes bonum et malum. — "Будете, як Бог, знати добро і зло" (латин). — Біблійними словами, з якими спокусник-змій звертається до Єви, не лише Мефістофель резюмує свої міркування про "дерево з золотими плодами", а й завершується складна тема роздумів над Біблією.
31
Брандер (співає). — Своєю піснею про крису Брандер виражає зневагу до високого кохання, що відповідає думці Мефістофеля про цей же предмет. Брандер — анаграма імені англійського філософа Бернарда Мандевіля (1670–1733), скептицизм якого щодо високих мотивів людської поведінки Гете втілив найповніше в образі Мефістофеля.
32
У Ріппаху, мабуть, сю ніч ви ночували / І в Ганса-дурника вечері заживали? — Ганс-дурник із Ріпаха — "незграбне вайло" (примітка М. Лукаша).
33
В саєти, в адамашки / Блоху вдягли кругом… — Саєти, адамашки — види коштовних тканин (примітка М. Лукаша).
34
Вже бачу я (…) / Ту постать чарівну жіночу. — Фауст бачить у дзеркалі, очевидно, легендарну давньогрецьку красуню Гелену.
35
Сивілла — віщунка в давній Греції і Римі.
36
…Як грає у тобі скакунчик Купідон. — Купідон (Амур) — бог кохання в грецькій і римській міфології, зображався у вигляді грайливого хлопчика з луком. Мефістофель прагне розпалити у Фауста хтиві бажання.
37
Не панна я… — Фауст називає Маргариту як знатну юну даму Fräulein, в той час як до звичайних городянок було прийнято звертатися Jungfer.
38
Уже за чотирнадцять їй. — Фауст хоче сказати, що Маргарита пройшла церковний обряд конфірмації і вважається дорослою дівчиною.
39
Говориш ти, мов Ганс Ласій… — тобто як досвідчений завойовник жіночих сердець, Дон-Жуан, Ловелас (примітка М. Лукаша).
40
…Як паювали луп між нами, вояками… — Луп — військова здобич (примітка М. Лукаша).
41
Sancta simplicitas! — Свята простота! (латин.)
42
Високий духу, дав мені ти все… — Фауст згадує Духа Землі (див. першу сцену).
43
Відома знаменита пісня Ф. Шуберта на слова цієї сцени (1814).
44
Mater dolorosa — "Скорботна матір" (латин.) — зображення Богородиці з простромленими мечами грудьми (див. Лука, 2, 35).
45
Розпроклятущий щуролове! — Щуролов — персонаж німецької народної казки, який своїм співом принаджував щурів, а одного разу звабив всіх дітей міста Гамельн. У Гете є балада "Щуролов" (1803).
46
Dies irae, dies ilia… — "День гніву, той день оберне світ у попіл"; Judex ergo sum sedebit… — "Коли воссяде Вишній Судія, виявиться все приховане, ніщо не лишиться без покари"; Quid sum miser tunc dicturus… — "Що казати тоді мені, окаянному, у кого благати захисту, коли і праведник непевний у спасінні?" (латин.) (переклад М. Лукаша). — Слова з католицької служби по вмерлому.
47
Вальпурга (Вальпургія) — ігуменя баварського монастиря у VIII ст. Її день святкували першого травня, і це свято злилося з давнішим язичницьким святом, коли відьми нібито справляли свій нічний шабаш на найвищій в нагір'ї Гарц горі Блоксберг (інша назва — Брокен).
48
Сів Уріан на трон із скал. — Уріан — одне з німецьких імен диявола.
49
Дорогу Фоланду! — Фоланд — ще одне німецьке ім'я диявола. Його використав, зокрема, М. П. Булгаков у романі "Майстер і Маргарита" (Воланд).
50
Проктофантазміст — "задопровидець" (переклад М. Лукаша). Натяк на берлінського філософа Ф. Ніколаї, що був осміяний за свої статті про те, як він за допомогою медичних п'явок, що ставив собі на сідниці, вилікувався від галюцінацій, які начебто переслідували його в Тегелі, маєтку лінгвіста В. Гумбольдта.
51
Там шумно й людно, — чистий Пратер… — Пратер — знаменитий парк у Відні, улюблене місце гуляння шляхетної публіки.
52
Servibilis — послужливий (латин.) (переклад М. Лукаша).
53
Назва сцени містить натяк на комедію Шекспіра "Сон літньої ночі", звідки взяті імена тендітних чарівних духів Оберона і Тітанїї, які святкують свій поважний ювілей шлюбного життя, що має настроїти читача на жартівливий лад. Гете обґрунтовував цю сцену посиланнями на "парабасу" в комедіях грецького поета Арістофана (V–IV ст. до н. е.) і на практику постановки комедій італійця К. Гольдоні (1707–1793), коли сюжет розбивався публічним виступом, або "інтермедію", що не були ніяк пов'язані з основною дією. У цій вставці багато натяків (не завжди розшифрованих) на сучасне поетові літературне і суспільне життя.
54
В "Прафаусті" ця сцена була написана прозою.
55
Цісар — за народною легендою, Фауст перебував на службі в імператора Священної Римської імперії. Гете пояснював, що в цьому образі він хотів показати безтурботного правителя, на очах у якого розвалюється його держава. 1-ша дія відзеркалює риси веймарського придворного життя і певною мірою особистість юного герцога Карла-Августа.
56
Принишкли гвельфи й гібеліни… — політичні партії в Італії в XII–XIII ст., що ворогували між собою за верховенство в імперії; символ запеклих політичних суперників, боротьба яких між собою знекровлює державу.
57
Вкажи, де скарб копать, скоріш! — За народною легендою, Фауст, користуючись магією, вмів знаходити скарби. Тут ця функція передана Мефістофелю. У Гете є жартівлива балада "Шукач скарбів" (1797).
58
Герольд — придворний-оповісник на урочистій або святковій події.
59
Співають у супроводі теорб. — Теорба — старовинний струнний щипковий інструмент з низькими тонами.
60
Полішинель — весела маска в народній італійській комедії; грації — в греко-римській міфології — три юні богині витонченої краси; парки — там же, три богині, які тримали в своїх руках людські долі у вигляді тонких ниток; фурії — там же, три потворні богині помсти; Зоїло-Терсіт — міфологічна маска, в якій Гете поєднав Зоїла — запеклого критика Гомера в давнину, і Терсіта — потворного, всім незадоволеного крикуна з "Іліади"; Хлопець-візник — за словами Гете, це символ поезії; Плутон — бог підземного царства і також — викопного золота і багатства; тут в його масці з'являється Мефістофель; фавни і сатири — в греко-римській міфології — веселі і зухвалі юнаки з цапиними ногами, становили почет бога вина Діоніса; гноми і кобольди — в германських міфах і казках — карлики, що живуть під землею і добувають там скарби.
61
Один цей папірець варт тисячі корон… — йдеться про винахід Мефістофелем паперових грошей. Критичне ставлення Гете до паперових грошей, яке він підкреслив, зокрема, в розмові з Еккерманом (27 грудня 1829), пояснюється всім пережитим ним під час наполеонівської навали, коли в герцогстві вибухнула страшна інфляція, внаслідок якої збереження поета в цінних паперах знецінилися.
62
То Матері! Чудуюсь тим словам… — про богинь Матерів Гете прочитав у Плутарха, а додаткові відомості міг знайти в трактаті Якоба Беме (1575–1624) "Аврора", де цей термін використовується в значенні "першовиток, джерело всього сущого", тобто природа, що повністю відповідало задуму Гете.
63
Фауст підіймається на сцену… — прийом "сцена на сцені" був поширений у Єлизаветинському театрі, зокрема у Шекспіра; за часів Гете був відроджений в комедії Л. Тіка "Кіт у чоботях" (1797), де на сцені була виведена публіка, що жваво обговорювала театральне дійство.
64
Вона — Діана, він — Ендіміон. — За грецьким міфом, Зевс дарував своєму сину Ендіміону разом з вічною юністю вічний сон. Цей юнак зображається, як правило, разом з місячною богинею Діаною, що закохалася в нього.
65
Хор комах — комічний образ застарілої схоластичної премудрості, яку ретельно зберігав Фамулус (учень) Фауста у відсутності професора.
66
Бакалавр — перший (найнижчий) академічний ступінь. Мефістофель розмовляє з колишнім студентом, який брав у нього життєві поради, але нічого в них не второпав.
67
Поводитесь ви хвацько, резолютно… — Резолютно — рішуче (примітка М. Лукаша).
68
Де взявся світ? Це ж я його створив… — Бакаляр розвиває в надмірно спрощеній формі теорію суб'єктивного ідеалізму Й. Г. Фіхте. Це місце можна зрозуміти як критику системи Фіхте, але водночас і як іронічний випад проти самовпевнених філософів-недоучок (див. попередні примітки).
69
Гомункул (з колби до Вагнера)… — homunculus — людинка, чоловічок (латин.). В цьому образі, поштовх до якого Гете знайшов в іронічному контексті роману Л. Стерна "Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена" (1760–1767), а також в алхімічних трактатах XVI–XVII ст., відбилося критичне ставлення поета до філософії "подвійного становлення" Г. В. Ф. Гегеля (1770–1831), згідно якої все починається з "чистого становлення" як утворення "ідеї" (це зображено у вигляді прозорої колби) і завершується "відчуженням" ідеї в матерію (цьому відповідає бажання Гомункула "дородиться"). Поету була близька позиція Ф. В. Й. фон Шеллінга (1775–1854), який субстанціональною праосновою сущого вважав природу, матерію.
70
Гарне місце. Став прозорий… — Гомункул, як втілення Гегелевої "чистої" ідеї, наділений властивістю бачити все безплотне і нематеріальне, наприклад чужі сни.
71
Фарсал — місце у Фессалїї, що його з півночі оббігає річка Пеней, неподалік гори Олімпа. Фессалія в давнину вважалася країною чарівників. Тут Цезар переміг Помпея 9 серпня 48 р. до н. е. Відтоді битва римських полководців і свято міфологічних істот на Пенеї ("Класична Вальпуржина ніч") нібито відбуваються щороку. Гомункул, як "ретроспективний" дух Гегелевої історії, знає все, що десь колись відбулося.
72
Еріхто — фессалійська чаклунка, в якої Помпей намагався дізнатися, чим закінчиться його битва з Цезарем. Про цю битву римський поет Лукан (І ст. до н. е.) написав велику поему.
73
…Безстидні сфінкси, грифи безсоромні… — Сфінкси — істоти з лапами лева, тулубом собаки, головою і грудьми юної жінки; Грифи — міфологічні істоти з головою і крилами орла і тулубом лева; вважалися охоронцями скарбів. Гете пропонує власне бачення грецької міфології — гротескне і навіть комічне, часом сентиментальне, на відміну від Й. Й. Вінкельмана (1717–1768), який бачив у міфах "спокійну велич і шляхетну простоту".
74
Мурашки-велетні — давньогрецький історик Геродот (VI–V ст. до н. е.) розповідає про велетенських мурашок в Індії, що розкопували золото;
75
арімаспи — за розповіддю Геродота, одноокі чоловіки-скіфи, які ворогували з грифами, що охороняли золото.
76
Old Iniquity — "стара кривда" (англ.), алегорична постать зла в англійському театрі XVII ст., з часом — означення диявола.
77
Едіп — в грецькій міфології єдиний серед людей, хто розгадав загадку сфінкса; Улісс — римське ім'я Одіссея, героя поем Гомерa; Хірон — наймудріший з кентаврів — міфологічних істот з головою і торсом чоловіка і тулубом коня, вихователь багатьох героїв, син німфи Філіри (див. нижче); стимфаліди — міфічні хижі птахи з залізним пір'ям, яких перебив Геракл (Геркулес) — герой, що прославився дванадцятьма подвигами, серед яких було вбивство гідри — змії з дев'ятьма головами з Лернею; ламії — міфологічні жіночі вампіроподібні істоти; одна з них — Емпуза (див. нижче) — мала лише одну ногу з ратицями, як у віслюка; Манто — віщунка, виведена в Гете як дочка Ескулапа — бога-цілителя; Орфей — міфічний співець з Фракії, який марно намагався повернути на землю із царства Аїда дружину Еврідіку, що померла в день весілля; Сейсмос — одне з імен Посейдона (Нептуна), бога морів і землетрусів.
78
Острів Делос здвиг із хвилі / Для Латони-породіллі. — Латону, що завагітніла від Зевса, переслідувала Гера, і вона з відчаю кинулася в Егейське море, де Нептун створив для неї острів Делос, на якому вона народила бога сонця і мистецтв Аполлона (Феба) і богиню полювання і жіночої цноти Артеміду (Діану). Типове для Гете розуміння міфу, коли грізно-бурхливі вияви природи переходять в естетично довершені явища.
79
Пеліон і Осса — гори в Фессалїї; за міфом, гіганти навалили одну гору на другу, щоб дістатися Олімпа і скинути Зевса.
80
Пігмеї — карлики, що ворогували з журавлями; у Гете вони схожі на німецьких гномів, що добували метали; дактилі — демони з Фрігії, не більше пальця заввишки, що були вправними ковалями; Івікові журавлі — за міфом, виявилися свідками вбивства грецького поета Івіка (VI ст. до н. е.) і видали убивць своїм курликанням. На цю тему Ф. Шіллер написав баладу "Івікові журавлі" (1797).
81
Блоксберг — або Брокен, гора на Гарці, де відбувалася німецька Вальпуржина ніч (див. І частину).
82
Анаксагор — грецький філософ (500–428 pp. до н. е.), стверджував, що сонце є розпеченою кам'яною брилою; Фалес — грецький філософ (640–546 до н. е.), вчив, що найбільше значення для утворення рельєфу Землі мала вода. За часів Гете Анаксагора відносили до так зв. "вулканістів", що обстоювали думку про вулканічне походження земного рельєфу, а Фалеса — до "нептуністів", які підкреслювали роль поступових перетворень на Землі.
83
Донині я уславлював Гадес… — Гадес — підземне царство Аїда (Плутона).
84
Дріада — лісова німфа; Форкіади — три потворні дочки морського бога Форкіса (Морока) й Кето (Безодні), мали на трьох одне око і один зуб.
85
Нереїди — напівжінки-напівриби, дочки морського бога Нерея, що знає майбутнє, на відміну від Гомункула, якому дано знати тільки минуле; тритони — міфічні морські істоти з людським торсом і дельфінячим хвостом; ці улюблені в живопису XVII–XVIII ст. міфічні образи надавали зображуваній сцені святкового пожвавлення і урочистого настрою;
86
кабіри — фінікійські боги-покровителі мореплавців.
87
Протей — морський дід, міг обертатися в безліч постатей; в "Одіссеї" Телемах розпитує його про свого батька.
88
Тельхіни — міфічні мешканці острова Родос, що прославилися як вправні ковалі; Псілли і Марси — африканські і італійські заклиначі змій.
89
Не боязно нам ні орла того… — Орел, крилатий лев, хрест, місяць — символи Римської імперії, Венеції, хрестоносців і Туреччини, що в різний час хазяйнували в Середземному морі. Гете хоче сказати, що природа живе своїм життям, незалежним від життя суспільства.
90
… з хором бранок-троянок. — Вся третя дія написана в стилі грецької трагедії, що виконувалася музичним співом (речитативом), а хор виступав як дійова особа; окрема учасниця жіночого хору називалася хоретидою (див. нижче). Гете мріяв, щоб який-небудь композитор поклав цю частину "Фауста" на музику.
91
Як граючись, в тобі ми з Клітемнестрою… — Гелена, Клітемнестра, Кастор і Поллукс росли як сестри й брати в домі батька царя Тіндарея в Спарті (інша назва — Лакедемон); Менелай — чоловік Гелени; фрігійський розбишака — троянський царевич Паріс, який зі згоди Цитери (Афродіти) викрав Гелену.
92
…Із бабою-шафаркою обачною… — Шафарка — ключниця (примітка М. Лукаша).
93
Форкіада виступає на порозі… — Мефістофель, який прийняв образ Форкіади, виступає тут як уособлення хворого сумління Гелени.
94
Узяв мене, десятилітню сарноньку… — наступний стрімкий діалог, де кожний з двох учасників намагається переконати іншого у своїй правоті, назвався у греків "агон" ("змагання"). Ми дізнаємося, що Гелена завжди ставала жертвою своєї краси і ніколи не знала справжнього щастя. Гете і тут відступає від Вінкельманового розуміння міфу.
95
В міжгір'ї тім осілось плем'я сміливе, / Прийшовши з глибу пітьми кімерійської… — Кімерією греки називали землі далеко на північ. В даному контексті — символ германців. Форкіада умовляє Гелену рятуватися від покарання чоловіка у володіннях Фауста.
96
Хоч варварами звуть їх, я не думаю, / Щоб хто з них здатен був на ті жорстокості, /Що їх герої в Іліоні коїли. — Греки називали варварами всіх чужоземців-негреків, Форкіада використовує це слово в сучасному значенні, закидаючи грекам їх жорстокість. Гете послідовно виступає проти ідеалізації життя в стародавній Греції.
97
Лінкей — в міфології греків герой, що відрізнявся надвзичайно гострим зором. За міфом, пізніше був убитий братом Гелени — Поллуксом (Полідевком). У "Фаусті" цей образ трапляється ще далі.
98
Первинна вже накоїла я лиха, / Вторинна ж, і третинна, й четвертинна — / Ще більше! — Гелена страждає від докорів сумління, але пов'язує щоразу нову вину свою з волею богів.
99
Скажи, чому слуги твойого мова /Бриніла так незвично й милозвучно? — Для мови Лінкея характерний поетичний розмір "шпрухів" В. фон дер Фогельвейде (1170–1230), тобто ямб або хорей з перехресним або парним римуванням. Грецьке віршування не знало силаботоніки з римою, і цим пояснюється здивування Гелени.
100
…Хотіла б я навчитись тої мови. — Гете не вносить ясності, якою ж мовою розмовляли між собою германець Фауст і греки Гелена і Лінкей, що так майстерно оволодів німецькою просодією.
101
Евфоріон — за поясненнями Гете, це символ поезії, данина пам'яті Дж. Г. Байрону, який загинув в Греції в 1824 p., взявши участь у визвольній війні грецького народу (див. нижче: "у загиблому ніби впізнають знайому постать"). Згідно з міфом, крилатий хлопчик Евфоріон народився у шлюбному союзі Гелени з тінью Ахілла після його смерті.
102
Де любов єднає двоє, / Вище людське щастя там… — У цих строфах, що їх співають Евфоріон, Гелена, Фауст і хор, Гете відтворює версифікацію Шіллерової оди "До радості" (1785), чим підводить читача до зіставлення двох позицій: поезія як естетичне "царство прекрасної видимості" (Шіллер) і як активне прагнення вирватися з естетичного сну спокійної втіхи й самозадоволення (Байрон).
103
Форкіада випростовується велетенсъки на передньому коні… — В народному бароковому театрі постійним комічним маскам — Гансвурсту, Пікельгерінгу та ін. могли доручатися окремі додаткові ролі, при чому публіка бачила їх умовне перевдягання. Наприкінці п'єси, яка нерідко виконувалася чужою мовою (англійською), комічна маска переказувала публіці рідною мовою зміст побаченого. В заключній авторській ремарці, на нашу думку, слід бачити іронію Гете.
104
…Коли Молоха невмолимий молот, /Куючи гори, скелі роздробляв. — Молох — жорстоке божество у фінікійців; в "Мессіаді" Ф. Г. Клопштока (1724–1803), улюбленого автора Гете-штюрмера, — гордий богоборець, що воздвигав гори.
105
"…Земні царства і їхні всі пишноти". — цитата з Євангелія від Матфея (4, 8), де розповідається, як диявол спокушав Ісуса.
106
Троє Дужих — джерело цього образу: Старий Заповіт, 2 книга Самуїла (Царств), 23, 8–12, де цар Давид називає Ісбосефа, Єлеазара і Шамму найхоробрішими воїнами. Гете придумує їм німецькі імена в дусі фарсової ярмаркової вистави: Рубай (Raufebold), Хапай (Habebald), Тримай (Haltefest), на які його міг навести, зокрема, трактат І. Канта "Про вічний мир", де філософ перераховує три аморальні принципи політики: 1) захоплюй, потім виправдаєшся; 2) заперечуй свою провину; 3) розділяй і владарюй. Імена зі значеннями, що передають грубу військову професію, трапляються в Старому Заповіті (Ісайя, 8, 1).
107
Нурційський славний некромант, сабінець… — Нурція — пов'язане з різноманітними переказами місто в Сабінській області (Італія); некромант — ворожбит. Згідно з вигаданою поетом легендою, Цісар колись допоміг магу врятуватися від переслідувань римської церкви, чим викликав її гнів проти себе. Тепер із вдячності, як стверджує Фауст, маг хоче допомогти Цісарю.
108
Цісар (іде в шатро з головнокомандувачем). — Один з автобіографічних натяків. Після поразки в битві під Єною герцог Карл-Август відмовився від думки про опір Наполеону і залишив Веймар, куди невдовзі увійшов французький цісар.
109
У шатрі самозванця. — Веймар був зайнятий наполеонівськими військами, а в будинку Гете зупинився на постій французький офіцер. Контрибуція Наполеона і спричинена нею інфляція тяжко позначилися на житті Веймара, зокрема самого поета.
110
Хай замолоду принц недбало час гайнує, / Дійшовши повних літ, його він оцінує. — Гете наголошує на змінах, що сталися із Цісарем. Все подальше до кінця 4-ї дії — пам'ятник правлінню герцога Саксен-Веймарського Карлу Августу (1757–1828), який, зокрема, перший серед німецьких державців запровадив конституцію у герцогстві (1816).
111
…Вели спорудити храм Господу Ісусу. — Розвиваючи важливу тему утопії, Гете виводить трьох будівничих: Цісаря, який розбудовує на нових засадах державу; Архієпископа, який будує для замолення гріхів храм, і Фауста, який хоче побудувати на відвойованій у моря смузі землі нову цивілізацію.
112
Філемон і Бавкида — за античним міфом, патріархальне селянське подружжя, символ гостинності.
113
Лінкей — див. примітку до 3-ї дії.
114
Троє Дужих — див. примітку до 4-ї дії.
115
Тіснота, Нужда, Турбота, Біда. — Вони попереджають Фауста, що слідом за ними йде Смерть. Ці алегоричні образи, створені поетом, нагадують собою персонажів з "Ене'гди" Вергілія (книга VI), що обтяжують земне існування людини стражданнями і хворобами і всі разом напучують її при вході до пекла. У Гете ці супутники слабкодухих та пасивних людей не мали влади над Фаустом за життя, лише у хвилину зневіри героя Турбота осліплює його. Однак Фауст не здається ("Але не згасла розуму зоря. / Ще встигну я здійснить великий задум").
116
Лемури — демони, що супроводжують померлого в підземне царство. На античних барельєфах зображаються у вигляді кістяків, обтягнутих шкірою. У Гете — слуги Мефістофеля.
117
Лівобіч розверзається страшенна пекельна паща. — До обов'язкової декорації середньовічної містерії входило зображення пекла у вигляді диявольської пащі, яку підкочувала на колесах група комічних акторів, перевдягнутих на чортів.
118
Сяєво згори правобіч. — Заключна сцена містерії — перемога небесного воїнства — поєднувала в собі комізм, яким супроводжувалося повне приниження диявола, і радісний апофеоз наприкінці.
119
Ущелини, ліс, скелі, пустиня. — Австрійський композитор Г. Малер (1860–1911) поклав цю сцену на музику у своїй Восьмій симфонії (1907).
120
Pater extaticus — отець екстатичний, що приходить в реліїійний екстаз від посту й молитов (латин.); Pater profundus — отець заглиблений (у споглядання божественної мудрості) (латин.); Pater seraphicus — отець серафічний (подібний до серафима, ангела) (латин.) (примітка М. Лукаша).
121
Стремління вічне й ревний труд/ Сподобляться покути. — Гете говорив Еккерману: "В цих віршах даний ключ до спасіння Фауста. В самому Фаусті — це діяльність до кінця (життя), що стає дедалі вищою і чистішою, а з неба — це одвічна любов, що приходить йому на допомогу" (6 червня 1831).
122
Doctor Marianus — вчений-містик, заглиблений у споглядання Богоматері (Марії), до якої він і звертається зі своїми словами (латин.); Magna peccatrix — велика грішниця, євангельська Марія Магдалина (латин.); Mulier Samaritana — євангельська самаритянка, яка напоїла Ісуса біля колодязя (латин); Maria Aegyptiaca (Acta sanctorum) — Марія Єгипетська ("Житія святих") — блудниця, що розкаялася; останок життя прожила в пустелі в молитвах і постах (латин); Una poenitentium — одна з покутниць (латин).
123
Його ще сліпить райський світ (в оригіналі: …новий день) — Гете послідовно проводить містеріальну ідею навернення людини до "нового життя" — "vita nova" (Данте Аліг'єрі).
124
Mater gloriosa — Матір Божа в сяйві небесної слави (латин); Chorus mysticus — містичний хор (латин); Finis — кінець (латин).
125
…Вічно жіночеє / Нас туди зве. — Ось як тлумачив це місце Вяч. Іванов: "Доброчесність внутрішнього дерзання в нас — це доброчесність сонячності, мужня Андреа (ανδρεία), адже, за Платоном, мужність — це сонячність. І є в нас земна планетарність наша, доброчесність планетарності: сприйнятливість до світла, відкритість Землі Небу, покора божественному промислу, наша жіноча, наша релігійна у власному сенсі цього слова душа" ("Споради").
126
Основні етапи історії створення "Фауста" Гете були ґрунтовно досліджені ще на початку XIX ст., про що свідчить фундаментальна праця: Minor J. Goethes Faust: Entstehungs-geschichte und Erklärung: in 2 Bänden. — Stuttgart, 1901. Найновіші дані з історії виникнення твору були узагальнені, зокрема, в дослідженнях: Аникст А. А. Гете и Фауст: От замысла к свершению. — М.: Книга, 1983; Hartmann Н. Faustgestalt. Faustsage. Faustdichtung. — Berlin, 1985; Hendel G. Von der deutschen Volkssage zu Goethes "Faust". — Weimar, 1987.