— Алло, це ти, Вівторку?
— Так, я слухаю,— пробубнів малий.
— Пароль "Еміль". Говорить Мітенцвай-старший. Чоловік у котелку оселився в готелі "Крайд" на Нолендор-фській площі. Наш штаб розташувався на подвір'ї Західного кінотеатру, вхід з лівої брами.
Малий Вівторок усе старанно записав, повторив уголос і спитав:
— Чи потрібне вам підкріплення?
— Ні.
— А важко було?
— Та нічого. Злодій сів у таксі, ми — в друге, уявляєш? І весь час гналися за ним, аж поки він тут вийшов. Узяв у готелі номер, і зараз він там. Мабуть, роздивляється, чи не лежить хто під ліжком, і сам із собою в карти ріжеться.
— В якому він номері?
— Цього ми ще не знаємо. Та незабаром вивідаємо.
— Ой, як мені кортить бути з вами! Знаєш, після канікул нам дадуть писати твір на вільну тему, і тоді я напишу про цю історію.
— Хтось із наших уже телефонував?
— Ні. Мені так нудно!
— Ну, бувай, малий Вівторку!
— Хай щастить вам, хлопці. Що я хотів іще сказати?.. Пароль "Еміль"!
— Пароль "Еміль"! — вигукнув Мітенцвай і побіг на подвір'я за Західним кінотеатром.
Була вже восьма година. Професор пішов перевірити варту.
— Сьогодні, мабуть, ми вже злодія не спіймаємо,— мовив скрушно Густав.
— І все-таки найкраще для нас, щоб він якнайшвидше ліг спати,— зауважив Еміль,— бо коли б він надумав ще кататися в таксі цілими годинами чи пішов би в ресторан, або на танці, або в театр, то нам довелося б хіба що просити кредиту за кордоном.
Професор вернувся, послав братів Мітенцвай як зв'язкових на Нолендорфську площу і довго мовчав.
— Треба обміркувати, як краще стежити за злодієм,— нарешті озвався він.— Думайте всі.
Довгий час хлопці сиділи й думали.
Раптом задзеленчав велосипедний дзвоник, і на подвір'я в'їхав невеличкий нікельований велосипед. На ньому сиділа дівчинка, а позаду неї примостився Блеєр.
— Ура! — закричали обоє.
Еміль зірвався на ноги, допоміг їм злізти з велосипеда, захоплено потис дівчинці руку і всім пояснив:
— Це моя кузина Поні Капелюшок.
Професор чемно запропонував дівчинці свого стільця, і вона сіла.
— Ну, ти й бешкетник, Емілю! — вигукнула Поні.— Тільки-но приїхав до Берліна, а вже закрутився, наче в кіно. Ми саме збиралися ще раз піти на вокзал Фрідріх-штрасе до нойштадтського поїзда, аж тут прийшов твій друг Блеєр із листом. Хороший хлопчина, до речі.
Блеєр зашарівся і випнув груди.
— Так ось,— вела далі Поні,— тато, мама й бабуся сидять удома й сушать собі голову, що з тобою сталося. Ми, звісно, нічого зайвого їм не сказали. Я вийшла наче провести Блеєра і гайнула з ним сюди. Але я мушу відразу повернутися додому, бо вони всю поліцію піднімуть на ноги. Щоб протягом одного дня зникла і друга дитина — цього їхні нерви не витримають.
— Ось гроші, що я мав на зворотну путь,— гордо сказав Блеєр,— ми їх заощадили.
Професор сховав гроші.
— Вони дуже гнівалися? — спитав Еміль.
— Аніскільки,— вигукнула Поні.— Бабуся бігала по кімнаті й вигукувала: "Мій онук Еміль спершу завітав на хвилину до президента",— і батьки врешті заспокоїлися. А ви напевне спіймаєте завтра того шахрая? Хто у вас головний?
— Ось він,— сказав Еміль.— Професор.
— Дуже приємно, пане Професор. Нарешті я познайомилася із справжнім детективом.
Професор зніяковіло всміхнувся і промимрив щось незрозуміле.
— Візьміть мої кишенькові гроші,— мовила Поні,— двадцять п'ять пфенігів. Купіть собі сигар.
Еміль узяв гроші. Дівчинка сиділа на стільці, наче королева вроди, а хлопці оточили її, як судді на конкурсі.
— Тепер я щезну,— оголосила Поні,— а завтра вранці знову приїду. Де ви спатимете? Ой, як би мені хотілося зостатися тут! Я зварила б вам каву. Та що зробиш? Порядній дівчині уже час спати. Ну, до побачення, хлопці! На добраніч, Емілю!
Вона ляснула Еміля по плечу, скочила на свій велосипед, весело задзеленчала і поїхала.
Хлопці стояли якийсь час мовчки. Перший спромігся на слово Професор:
— Сто чортів!
І всі з ним погодились.
Розділ одинадцятий
РОЗВІДНИК ПРОКРАДАЄТЬСЯ ДО ГОТЕЛЮ
Час спливав повільно.
Еміль обійшов усіх трьох вартових і хотів сам стати на варті замість когось із них, але всі троє — Крумбігель і брати Мітенцвай — сказали, що вони зі свого місця не зійдуть. Тоді Еміль зважився крадькома пробратися до готелю "Крайд", все обдивився і повернувся на подвір'я дуже збуджений.
— Мені здається,— сказав він,— ніби щось має статися. Не можна залишити готель на всю ніч без нашого розвідника. Крумбігель стоїть на розі Кляйстштрасе, але як він бодай на мить відвернеться, Грундайс може втекти.
— Таке кажеш, старий,— заперечив Густав.— Ми ж не можемо просто підійти до портьє і сказати: "Послухайте, нам нема чого робити, ми хочемо посидіти трохи у вас на сходах". А тобі взагалі не можна й потикатися до готелю. Бо якщо той негідник визирне із свого номера і впізнає тебе, то все пропало.
— Я не так думав,— відказав Еміль.
— А як? — спитав Професор.
— У готелі є хлопець, він і на ліфті всіх возить, і ще там щось робить. От якби до нього піти і все чисто розповісти. Він же знає готель, як свої п'ять пальців, то щось нам і порадить.
— Добре,— погодився Професор.— Навіть дуже добре. Він мав кумедну звичку наче ставити всім оцінки. Тож
його і прозвали Професором.
— Молодець, Емілю! Ще одна така порада — і ми зробимо тебе почесним академіком. А кмітливий, як справжній берлінець,— вигукнув Густав.
— Щоб ти не думав, ніби тільки ви розумні,— трохи ображено озвався Еміль. Він був вочевидь уражений у своєму нойштадтському патріотизмі.— Зрештою, ми з тобою ще маємо побоксувати.
— Чому? — здивувався Професор.
— Бо він глузував з мого святкового одягу.
— Боксувати будете завтра,— вирішив Професор.— Або взагалі не будете.
— А твій костюм зовсім не такий і блазенський. Я вже звик до нього,— примирливо сказав Густав.— А побоксувати взагалі можна. Але мушу тебе попередити: я тутешній чемпіон з боксу. Тож начувайся!
— А я — чемпіон нашої школи,— повідомив Еміль.
— Ото заводіяки! — втрутився Професор.— Власне, я хотів сам піти в готель. Але вас і на хвилину не можна залишити вдвох — зразу кидаєтесь один на одного.
— Тоді я піду,— запропонував Густав.
— Гаразд, іди ти,— погодився Професор.— Побалакай з ліфтером. Але будь обережний. Може, тобі пощастить щось вивідати. Точно дізнайся, в якому номері оселився наш злодій. За годину повернешся і все нам розкажеш.