"Краще б ти зовсім мовчав! — обурювався за дверима Сироїжкін. — Або признався, що їв морозиво. Тоді все ясно: ангіна. І навіщо ти згадав про головний біль? Коли просто болить голова, тебе ніхто не чіпає. А коли хрипиш та ще головний біль — це вже підозріло. Чого доброго, мама полізе йому в горло й побачить, що перед нею не її син!.." Від переживань і страху цілком здоровий Сироїжкін спітнів і відчув слабість у ногах...
МАМА. (зовсім у паніці). Який холодний лоб! Негайно в постіль! Зараз дам тобі ватяну ковдру!
ТАТО (вискочивши в коридор). І завтра зранку — лікаря!
Сергійко так перелякався, що ще півгодини чи годину ходив по сходовій площадці. Коли він відчинив двері, рука його тремтіла. Діставшись до постелі, він штовхнув Електроника. Потім з великою обережністю влаштував його в шафу, замкнув дверці на ключ, заховав ключ під подушку й зарікся ніколи більше не доручати Електроникові розмовляти з батьками.
Вранці викликати лікаря не було потреби. Сергійко завчасно прибрав постіль, продемонстрував мамі горло й навіть поміряв температуру. І, надолужуючи згаяне, в найяскравіших барвах змалював свої перемоги.
Батько й мати пішли на роботу в піднесеному настрої. Потайливість, що з'явилася була в характері їхнього сина, зникла разом з простудою.
Тільки-но зачинилися за батьками двері, Сергійко відімкнув шафу й привітав друга:
— Доброго ранку! В тебе вже не болить горло?
— Не болить.
Електроник спокійно вийшов із шафи, тримаючи стосик книжок і перегорілу лампочку.
— Половину не прочитав, — поскаржився він. — Наступного разу давай мені запасну лампочку.
— Якби я міг, подарував би тобі тисячу прожекторів.
— Не треба, — відповів Електроник. — Дай мені краще запасні частини від телевізора, якщо в тебе є.
— Є зіпсований транзистор, — згадав Сергій. — А навіщо?
— Годиться. Вночі я змонтую всередині себе телевізор.
І цілу добу набуватиму нових знань.
— І ти не ходитимеш більше у школу? — злякався Сергій.
— Чому ж, ходитиму, — заспокоїв його Електроник. — Усе дуже просто. Я, наприклад, можу відповідати біля дошки, а сам у цей час прийматиму хвилі телевежі.
— Ти найкращий у світі винахідник! Ти найкращий у світі дресирувальник! — Сергій від задоволення засміявся, згадавши, як Електроник учора переполошив увесь цирк. — Домовились! — вигукнув він. — Я даю тобі транзистор, а ти розповідатимеш мені кінофільми, які я не встигну подивитися.
— А чого ти смієшся? — запитав Електроник.
— Згадав, як здорово ти налякав мавп. Електрошо, а з якими звірами й птахами ти ще можеш розмовляти?
— З воронами, гусьми, ластівками, дельфінами, левами, тиграми, вовками...
— От здорово! Виходить, історія про Мауглі, як він жив у джунглях, і розумів усіх звірів, і дружив з ними, і боровся з тигром Шер-Ханом, усе це не вигадано? Все це могло бути насправді?
— Звичайно, можна навчитися розуміти всіх тварин і тоді легко керувати ними, — підтвердив Електроник. — Сигнал небезпеки, записаний на магнітофон, прожене з поля ворон. Дельфіни розвідуватимуть косяки риб і морські течії. А левів у заповіднику запросять до обіду по радіо. Треба постежити за ними, порівняти сигнали з поведінкою, і тоді буде ясно, яку інформацію несе кожний сигнал, що він означає.
— Ну й голова в тебе, Електрошо! — шанобливо сказав Сергійко. — І як ти до цього додумався?
— Мене навчав професор. Він найвидатніша людина, яку я тільки знаю, — Як не дивно, завжди рівний голос Електроника звучав майже урочисто.
Сергійко цього не помітив. Він був надто збуджений.
— Слухай, Електронику, поговори, будь ласка, зі мною. Ти будеш дресирувальником, а я... Кого б мені вибрати, щоб легко зрозуміти тебе?.. Я буду гусаком! Слово честі,я буду тямущим гусаком. Цей птах мені добре знайомий.
Сергійко замахав руками, зачалапав по підлозі босими ногами й навіть подивився на свої пальці — чи немає на них перетинок. Потім витягнув шию і страшно засичав.
— Схожий? — закричав він.
— Га-га-га, — сказав Електроник.
— Що? — запитав Сергійко.
— Га-га-га-га-га, — продовжував Електроник.
"Гусак" здивовано знизав плечима.
— Я не зрозумів.
— Ти не розмовляй, — нагадав дресирувальник. — Ти виконуй команди.
В "гусака" був такий здивований і розгублений вигляд, що дресирувальник перестав ґелґотати й сказав:
— Гаразд. Я розшифрую ці сигнали. Три "га" означають: "Поспішайте, поспішайте!" П'ять "га" — "Не будемо тут баритися, рушимо далі". Шість — "Трава на цьому лугу поганенька, а взагалі можна поскубти". А фраза із семи "га" найприємніша: "Тут є чим поживитися". Зрозуміло?
Сергійко кліпав віями.
— Зрозуміло... А я гадав, що це найдурніший птах: ґелґоче знічев'я. Виходить, коли ми раніше грали в "гусей і вовків", ми розмовляли точно як гуси. — Сергійко схопився і продекламував:
— Гуси, гуси!
— Га, га, га!
— Їсти хочте?
— Ага, ага!
— Жаль, — сказав він, зітхнувши, — що я вже переріс цю гру. А то підмовив би усіх "гусей" говорити тільки гусячою мовою, і ми обхитрували б усіх "вовків". А втім,чого я жалкую! — похопився Сироїжкін. Він кашлянув і провадив далі з гідністю: — Ми з тобою, Електронику, не маленькі, ми повинні рухати науку. Давай, наприклад, полічимо, скільки зірок на небі!
— А вони вже полічені, — байдуже доповів Електроник. — У нашій Галактиці, яка називається Чумацьким Шляхом, близько ста п'ятдесяти мільярдів зірок.
Сергійко похитав головою:
— Багатенько. Я чув, що багато, але не пам'ятав точно. Ще я читав, що на планетах, які перебувають у таких самих умовах, як і Земля, неодмінно є життя й розумні істоти.
— Одні вважають, що таких планет кілька мільйонів, інші — що менше, — уточнив Електроник.
— Я оце весь час думав: чому ж ми тоді не одержуємо ніяких сигналів з інших світів?
— Може, тому, що Земля розташована далеко від центру, в слабкій спіральній вітці Галактики? — припустив Електроник.
— Це я знаю, що ми живемо аж на околиці Чумацького Шляху, — махнув рукою Сергійко. — Але ж наші радіотелескопи прослуховують інші галактики. Апарати стоять напоготові. А ніяких відомостей не надходить. Мовби нас забули.
— На нас просто не звертають уваги, — підтвердив Електроник. — Наприклад, учені, які живуть на далекій планеті, зовсім в іншій галактиці, можуть припускати, що атмосфера Землі розжарена до мільярда градусів. Чому? Відповідь проста: ці вчені вимірюють температуру атмосфери за силою радіовипромінювання Землі. А на Землі працюють потужні телевізійні передавачі, що дають сильне випромінювання. І от на далекій планеті газети пишуть: