Мавпи присіли на східці й, витягнувши губи, відчайдушно жестикулюючи, забурмотіли: "Ух, ух, угу..."
— Угу, ух, угу... — заухав у відповідь Електроник і закінчив свою незрозумілу мову різким вигуком: — Ак!
Злодюжки покинули награбоване і в паніці помчали на арену. Ну й реготав Сергій! Він мало не звалився з крісла.
А Електроник сказав Антону Антонову:
— Ось ваші речі. — І звернувся до глядачів попереду: — Передайте, будь ласка.
Цирк загудів, вибухнув оплесками. З гальорки линув дзвінкий хлопчачий голос: "Ура! Найкращому у світі дресирувальникові — ура!" Зачекавши, поки гамір вщухне, Антон Антонов звернувся з манежу:
— Сергію, може, ти чарівник? Ти знаєш мову звірів?
— Ні, — відповів Електроник у цілковитій тиші, — я не чарівник. Я просто вивчав сигнали тварин і розшифрував деякі коди.
— Поклич бегемота! — попросив хтось із публіки.
— Я не знаю коду бегемотів, — признався хлопчик.
Усі чомусь засміялися.
А Антон Антонов вирішив продовжити номер, весело крикнувши:
— Спробую я з ними справитися!
Він скинув свій смішний костюм, зірвав бутафорський довгий ніс і лишився в блискучому трико — високий, м'язистий, спритний.
Гримнув оркестр, і антилопа-канна помчала по колу, перестрибуючи через бегемотів. Чаплі закружляли в танці. Мавпи повилазили на гойдалки. На зубатих крокодилів наділи намордники. І бегемоти закрокували під марш, високо піднімаючи ноги й позираючи спідлоба маленькими очицями. Потім Антон Антонов годував їх салатом з величезної виделки, безстрашно вкладаючи голову в роззявлені пащі, і під кінець крутив сальто на спинах громадин, що бігли по колу.
Під бадьорі звуки фанфар побігли з арени канна, шимпанзе, чаплі, протрюхикав рожевий бегемот. А сірий бегемот ніяк не хотів піти. Він наблизився до бар'єру й став розкривати й закривати пащу, ніби позіхав.
— Петя хоче спати, — пояснив дресирувальник і попросив бегемота: — Не затримуй, Петю, глядачів. Вони теж втомилися. Ходімо!
— Хай він спить, — запропонував з місця Електроник.
Але гіпопотам не лягав і не йшов, хоч як умовляв його хазяїн. Він позіхав і позіхав. Тоді Електроник підвівся і попрямував до манежу. Він хоробро підійшов до сірої туші, нагнувся й підняв з підлоги маленький прутик.
— Зараз Петя спатиме, — сказав Електроник і непомітно провів прутом по череву бегемота.
Петя слухняно ліг.
— Підгледів-таки... — шепнув Електроникові Антонов. — Хитрун!..
Хлопчик поплескав бегемота по боці, й той устав.
— Тепер кланяйся, — наказав Електроник.
І знову один тільки дресирувальник помітив, що тонкий прут полоскотав торчкувате вухо. Так робив під час вистави й сам Антонов.
Петя закивав головою і подався назад. Антон Антонов скочив бегемотові на спину, замахав рукою. Так, посилаючи компліменти глядачам, вони зникли за кулісами.
Публіка не розходилася, викликаючи артистів. Оркестр гримів міддю.
Ведучий урочисто вказував на куліси.
Розсунулася завіса, й показалися дві голови. У гіпопотама був зовсім байдужий вигляд. Антон Антонов сяяв і посилав здаля рукою поцілунки. Проте очі його були серйозні й уважні. Вони шукали знайомого хлопчика. Шукали на арені, в проході, в рядах... І не знаходили.
РОЗМОВА З ГУСАКОМ І ЗМІЄНОСЦЕМ
Повернулися вони з цирку пізно. Сергійко передчував заслужену прочуханку вдома й не міг придумати, як йому уникнути неприємностей. Звичайно, його і пальцем не зачеплять, але мораль неодмінно прочитають. Які в усіх гарні й слухняні сини і які в цих синів щасливі батьки. О десятій годині всі хлопчики лежать у ліжках, і ніхто не зникає в темряві, не примушує хвилюватися батьків... Одне слово, буде немало докорів, від яких можна й розревітися. Слухаєш, слухаєш, і здається, ніби тобі на спину кладуть і кладуть здоровенні камені, й ти весь час згинаєшся і згинаєшся під їхньою вагою і не можеш вільно зітхнути. Яка тільки сила в цих жалісних словах!
Наші приятелі добралися вже до під'їзду, як раптом гора звалилася із Сергійкових плечей. Він придумав.
— Електрошо, адже ти спокійна людина... — почав він.
— Так, я спокійний.
— Ти можеш спокійно слухати всякі жалісливі слова?
— Можу.
— Тоді ось що...
Сергійко розвинув у всіх подробицях свій план. Основне — треба було мовчки все вислухати, відмовитися від вечері й, пославшись на головний біль, лягти спати.
— А я прослизну потім, у мене є ключ. — І Сергійко потягнув Електроника до ліфта.
Тільки коли двері за Електроником зачинилися, Сироїжкін зрозумів, що докорів йому не уникнути. Адже він повинен був знати, що відбувається за дверима. І все-таки підслуховувати було приємніше, ніж стояти перед мамою з опущеною головою. Сергійко притулив вухо до щілини й почув ось що.
МАМА. Серьожо, так не можна. Ти ж знаєш, ми з татом хвилюємося. Хоча б подзвонив.
Пауза.
МАМА. Невже так важко знайти в цирку телефон?
Добре, що я здогадалася подзвонити Корольковим, і Вова сказав, де ти пропадаєш.
Пауза.
МАМА. І взагалі, чому я від інших людей довідуюся про твої справи? Ти добре бігаєш, захоплюєшся математикою, пишеш цікаві статті до стіннівки... Але чомусь про це нічого не знаємо ні я, ні батько.
Пауза.
Чесно кажучи, такої розмови Сергійко не чекав. Він уже шкодував, що не він стоїть зараз по той бік дверей. Ото б він розвернувся! Він так описав би свої (вірніше, Електроника) успіхи, що йому простили б усі гріхи на два тижні вперед. Ну й дивак цей Електроник, нічого не тямить! Проґавив таку слушну нагоду...
І Сергійко від збудження навіть пошкрябався у двері.
МАМА. Чому ти став таким потайним? Чого ти мовчиш?
БАТЬКО (кричить з кімнати). Він тепер занадто знаменитий, щоб розмовляти з нами!
МАМА. Так, я бачу: успіхи запаморочили тобі голову. Йди-но вечеряти.
ЕЛЕКТРОНИК (хрипло). Я не хочу, я з'їв п'ять пиріжків.
Сергійко усміхнувся: нарешті Електроник відкрив рота, шкварить точно за його порадами. І тут наш змовник зблід. Перша ж фраза Електроника викликала несподівану реакцію...
МАМА. (злякано). Ти чому хрипиш? Ти, мабуть, з'їв п'ять порцій морозива, а не пиріжки!
ЕЛЕКТРОНИК (хрипло). Ні, пиріжки.
МАМА. (хвилюючись). Де ж ти застудився?
ЕЛЕКТРОНИК (зовсім хрипло). Я хочу спати. Я здоровий. У мене болить голова.