Дівчинка у блакитному платті стала перед Громовим, подивилася йому в очі, сказала:
— Гелю Івановичу! Ви подарували Електроника кібернетикам. А як же ми, хіміки? Чи не могли б ви зробити нам Електроничку?
Вчені переглянулися, засміялися.
— Послухай, Майко! — безцеремонно звернувся Макар Гусєв до блакитної дівчинки, ніби знав її сто років. — Приходь до нас. Ми всі дружитимемо з Електроником.
— Можна? — запитала Майя чомусь у Сергійка, який щось шептав Електроникові.
У Сироїжкіна навіть дух перехопило від такого простого запитання. І тільки-но він хотів підтвердити те, що вже сказали, радісно спалахнувши, його очі, як знову втрутився Гусєв:
— Приходь! Ми дівчат не кривдимо. Навпаки, ми будемо дуже раді.
— І я теж, — сказав Сергійко й почервонів. —Ти знаєш, Майю, я вже нікуди не їду...
© ВЕЛТИСТОВ Є. С. Пригоди Електроника: Фантастичні повісті. — К.: Радянська школа, 1988. — 400 с.
© ВИДИШ М. Я., переклад з російської, 1988.