Один з поліцейських помітив, що кишеня професора відстовбурчується. У ній виявився ще один апаратик, який складався з мішанини дротів. Метьюен знизав плечима. — Мій гіперболічний соленоїд. Дає конічне магнітне поле і дозволяє керувати залізними предметами на відстані. Я розкрив ним замок дверей перед ліфтом.
Коли близько четвертої годин Брюс Інглхарт з'явився в госпіталі, йому сказали, що Метьюен спить. Брюс настільки вдало підняв скандал, що незабаром довідався, що Метьюен прокинувся і через кілька хвилин він зможе до нього пройти. Ввійшовши в палату, він побачив одягненого в халат професора.
— Привіт, Брюс, — сказав Метьюен. — Вони загорнули мене в мокре простирадло як єгипетську мумію. Знаєш, я майже заснув, тому що чудово розслабився. Я сказав їм, нехай роблять зі мною все, що їм подобається. Здається, моя втеча їх розлютила.
Інглхарт трохи збентежився.
— Та ти не хвилюйся, — продовжив Метьюен, — я ніякий не божевільний. Просто я зрозумів, що все на світі не має значення, включаючи всілякі там пожертвування. А тут я просто весело проводжу час. От подивишся, який підніметься переполох, коли я знову втечу.
— Але хіба вас не хвилює майбутнє? — запитав Інглхарт. Адже вас можуть перевести в Мідлтон, в оббиту повстю палату...
Метьюен недбало махнув рукою. — А мені все одно. Я й там зможу розважитися.
— А що стане з Джоні, з пожертвуванням Далрімпла?
— Чхати я на них хотів.
У цей момент відкрилися двері й у палату зазирнув санітар, щоб переконатися, що непередбачуваний пацієнт на місці. У госпіталі не вистачало служителів, і за професором не могли встановити постійне спостереження.
— Я зовсім не кажу, що не люблю Джоні, — сказав Метьюен. — Але коли до тебе приходить реальне відчуття пропорції, як це трапилось зі мною, то починаєш розуміти, що людство всього лише плівочка цвілі на поверхні зліпленої з бруду кулі, і що будь-які зусилля, за винятком харчування, даху над головою і розваг, не варті витраченої на них енергії. Перші два пункти мені побажала забезпечити влада штату Коннектикут, а мені залишається подбати про третій. Що в тебе там таке?
Вони праві, подумав Інглхарт, він став науковим генієм з безвідповідальністю дитини. Повернувшись спиною до дверей, репортер вийняв з кишені сімейну реліквію: велику плоску срібну фляжку, яка вірно послужила ще в часи знаменитого сухого закону. Вона дісталася йому в спадщину від тітки Марти, а сам він збирався заповісти її музею.
— Абрикосове бренді, — прошептав він. Джоні проконсультував його про смаки Метьюена.
— Ну от, Брюс, це вже щось осмислене. Невже ти не міг сказати це раніше, замість того, щоб даремно волати до мого почуття відповідальності?
x x x
Фляжка була порожня. Айра Метьюен відкинувся на спинку стільця і витер з чола холодний піт. — Не можу повірити, — пробурмотів він. — Не можу повірити, що я був таким, як ти сказав. О, боже, що ж я накоїв!
— Багато чого, — сказав Інглхарт.
Метьюен зовсім не був схожий на п'яного. Навпаки, він був повний тих докорів сумління, на які здатна тільки твереза людина.
— Я пам'ятаю все — і ті винаходи, які самі вискакували в мене з голови, все. Але мені було однаково. Але як ти довідався, що алкоголь здатний нейтралізувати дію мого препарату?
— Це заслуга Джоні. Він вивчив наслідки його приймання і виявив, що при прийомі в великих дозах він згортає білки в нервових клітках. Він припустив, що це знизить електропровідність між нервовими закінченнями і ліквідує те її підвищення, яке викликано вашим препаратом.
— Отже, — сказав Метьюен, — що коли я тверезий, то я п'яний, а коли п'яний, то тверезий. Але що ж нам робити з пожертвуванням... і з моїм новим факультетом, з лабораторією, із усім цим?
— Не знаю. Далрімпл їде сьогодні ввечері; йому довелося затриматися через інші справи. А вас звідси поки що не випустять, навіть якщо довідаються про дію алкоголю. Спробуйте краще що-небудь швидко придумати, тому що час відвідування вже закінчується.
Метьюен задумався, потім сказав: — Я пам'ятаю, як працюють всі мої винаходи, хоча, напевно, навряд чи зможу винайти щось нове, поки не повернуся в інший стан. — Він здригнувся. — Спробуйте тихоговоритель...
— Що це таке?
— Щось на зразок гучномовця, тільки він не звучить гучно. Він викидає надзвуковий промінь, промодульований голосом людини, і коли цей промінь торкається іншого вуха, то створює ефект чутних звукових частот. А оскільки надзвуковий промінь можна направити настільки ж точно, як промінь ліхтарика, то ним можна націлитися на іншу людину, що при цьому почує негучний голос, який лунає незрозуміло відкіля. Я якось випробував його на Д'югані, і все спрацювало. Зможете для чого-небудь пристосувати цей прилад?
— Не знаю. Може бути.
— Сподіваюся, що зможете. Просто жахливо. Мені увесь час здавалося, що я цілком зберігаю розум і нормальність. Може, я був... Може, й справді ВСЕ не важливо. Але тепер я так не вважаю, і не хочу знову стати таким же.
x x x
Всюдисущий плющ, яким так пишається університетське містечко, надавав прекрасну можливість лазити по стінах. Брюс Інглхарт, виглядаючи краєм ока, чи наближається полісмен, вліз на вершину великої кутової вежі Бінгем-Холу. Внизу в темряві його чекав Джоні.
Зверху, бовтаючись, спустився кінець білизняної мотузки. Джоні всунув гак на кінці мотузкових сходів у зав'язану на мотузці петлю. Інглхарт втяг сходи нагору і закріпив, бажаючи в душі, щоб вони з Джоні на час помінялися тілами. Він серйозно нервував, залазячи нагору по плющу. Але він міг лізти наверх, а Джоні ні.
Сходи затріщали під п'ятисотфунтовою вагою Джоні. Через кілька хвилин вона повільними ривками піднялася по стіні, схожа на гігантську стоногу. Інглхарт, Джоні, сходи і все інше виявилися на вершині вежі.
Інглхарт дістав тихоговоритель і направив прилаштовану до нього підзорну трубу на вікно кімнати Далрімпла в готелі "Тафт" на перехресті Коледж-Стріт і Чепел-Стріт. Він відшукав жовтий прямокутник вікна, за яким виднілася приблизно половина кімнати. Через кілька схвильованих ударів серця в полі зору з'явилася масивна фігура. Далрімпл ще не виїхав, але вже складав пару валіз.