x x x
Джоні увесь день крутився біля офісу Кука і перехопив президента, коли той повертався з госпіталю.
Кук розповів Джоні про все і додав: — Здається, він зовсім нездатний відповідати за свої дії. Треба буде зв'язатися з його сином і оформити його опікуном. А заодно вирішити що-небудь стосовно тебе, Джоні.
Джоні дуже не сподобалося це "що-небудь" . Він знав, що з погляду закону він всього лише приручена дика тварина. Те, що ним, суто номінально, володів Метьюен, було його єдиним захистом від кожного, кому спаде на думку застрелити його в мисливський сезон. До того ж він недолюблював Ральфа Метьюена. Ральф був дуже посереднім шкільним вчителем, і не мав ні наукової проникливості свого батька, ні його своєрідного гумору. Потрап Джоні в його руки, той, в кращому випадку, відправив би його в зоопарк.
Він поклав лапи на стіл міс Прескот і запитав: — Агов, кррасуня, чи зателефонуєш Бррюшу Інгррхаррту з "Курр'єрра"?
— Джоні, — відгукнулася секретарка президента, — ти стаєш все нахабнішим з кожним днем.
— Поганий вплив штудентів. Так жателефонуєш Бррюшу, шпокуслива моя?
Міс Прескот, яку навряд чи можна було назвати чиєюсь спокусою, набрала номер.
Коли Брюс Інглхарт приїхав в особняк Фелпса, він застав Джоні у ванній кімнаті. Джоні стояв під душем і вивергав з себе несамовиті звуки. — Уааааааааа! — завив Джоні. Хоооооооооо! Уррррррррр! Уаааааааааааааа!
— Що ти робиш!? — заволав Інглхарт.
— Прриймаю душ, — відгукнувся Джоні. — Ууууууууууу!
— Ти що, занедужав?
— Ні. Просто співаю. Багато людей співають під душем, а шим я гіррше? Иаааааааааа!
— Заради всього святого, перестань! Це звучить так, немов ти перерізаєш собі горлянку. А для чого ти розкидав по підлозі лазневі рушники?
— Жарраж побашишш.
Джоні вийшов з ванної кімнати, плюхнувся на рушники і почав по них кататися. Більш-менш обсохнувши, він зім'яв рушники передніми лапами і жбурнув їх у кут, тому що акуратністю Джоні не відрізнявся.
Він розповів Інглхарту про ситуацію, у якій виявився Метьюен. — Пошлухай, Бррюш, — сказав він, — думаю, я жнаю, як прривешти його до тями, але ти пофинен будеш мені допомогти.
— Згодний. Можеш на мене розраховувати.
x x x
Ляп!
Черговий відірвався від газети. Жодна з кнопок виклику не світилася. Отже, будь-хто з пацієнтів, ймовірно, не потребує уваги. Він став читати далі.
Ляп!
Звук чимось нагадував лампочку, що луснула. Черговий зітхнув, відклав газету і відправився в обхід. Підійшовши до палати номер 14, де жив божевільний професор, він зачув запах лімбургського сиру.
Ляп!
Звук, безсумнівно, долинав з палати 14. Черговий зазирнув всередину.
Біля стіни сидів Айра Метьюен. Він тримав дивну конструкцію зі скляного стрижня і різнокаліберних дротів. На підлозі біля іншої стіни лежали шматочки сиру. З тіні в кутку виповз тарган і жваво попрямував до ласощів. Метьюен прицілився в нього скляним стрижнем і натиснув на кнопку. Ляп! Блиснув спалах, і тарган зник.
Метьюен націлив стрижень на чергового. — Ні з місця, сер! Я Бак Роджерс, а це мій дезінтегратор!
— Ей, — слабким голосом видавив черговий. Може, старий шкарбун і псих, але після того, що стало з тарганом... Він ляснув дверима і викликав на підмогу санітарів.
Але боротися з професором не довелося. Він недбало кинув апаратик на ліжко і сказав: — Якби мене це хоч трохи хвилювало, то я підняв би скандал через тарганів в закладі, який називає себе госпіталем.
— Але я впевнений, що в нас немає жодного таргана, запротестував санітар.
— У такому випадку як ви назвете от це? — похмуро запитав Метьюен, вказавши на тлінні останки однієї зі своїх жертв.
— Певно, їх привабив з вулиці запах сиру. Ф-фу! Джадсон, підметіть підлогу. А що ЦЕ таке, професор? — Він взяв у руки скляний стрижень з прикріпленою до нього батарейкою від ліхтарика.
Метьюен недбало махнув рукою. — Нічого особливого. просто один пристрій, що я винайшов. Якщо помістити чисте оптичне скло в електромагнітне поле потрібної інтенсивності, то можна дуже сильно збільшити коефіцієнт заломлення скла. У результаті світло, яке проходить по стрижні, сповільнюється настільки, що йому потрібні тижні, щоб дійти до іншого кінця. Уловлене в такий спосіб світло можна звільнити, створивши поблизу скла іскру. Тому я просто кладу стрижень на півдня на підвіконня, щоб він всотував сонячне світло, і вивільняю частину його, роблячи іскру за допомогою цієї кнопки. Тим самим за дуже малу частку секунди з переднього кінця стрижня виривається світлова енергія, накопичена за годину. Природно, коли промінь зустрічає непрозору перешкоду, він піднімає її температуру. От я і розважався: заманював сюди тарганів, а потім підривав їх. Можете це забрати, заряд цілком виснажився.
Санітар насупився. — Це небезпечна зброя. Ми не можемо дозволити вам так розважатися.
— Та невже? Мені, взагалі-то, все одно, але врахуйте, що я залишаюся тут тільки тому, що мене тут обслуговують. А вийти звідси я зможу в будь-який час, щойно захочу.
— Не зможете, професор. Ви під постійним спостереженням.
— Вірно, синку. І все-таки я зможу вибратися звідси, коли мені заманеться. Просто мені все одно, хочу я цього, чи ні.
І Метьюен заходився крутити ручку налаштовування радіоприймача, який стояв біля ліжка, не звертаючи на санітарів будь-якої уваги.
x x x
Рівно дванадцять годин потому, в десять ранку, палату Айри Метьюена знайшли порожньою. Єдиним натяком на розгадку його зникнення виявився розпотрошений радіоприймач. Лампи, дроти і конденсатори недбалими купками валялися на підлозі.
Поліцейські машини Нью-Хевена одержали наказ розшукати високу худу людину із сивим волоссям і цапиною борідкою, можливо озброєну променями смерті, дезінтеграторами й іншими реальними або вигаданими видами зброї.
Кілька годин поліція зі ввімкненими сиренами прочісувала місто. Нарешті смертельно небезпечний маніяк був виявлений з газетою в руках на ослоні в скверику в трьох кварталах від госпіталю. Він посміхнувся полісменам, навіть не намагаючись пручатися, і глянув на годинник.
— Три години сорок вісім хвилин. Непогано, хлопці, зовсім непогано, особливо якщо врахувати, як ретельно я ховався.