Так би й давно! Кізлик згоден, тільки треба поводитись обережно, а то чого доброго... Чуприна добре знав, що може бути од необережного поводження, і мовчки хитнув головою.
Чінгізханів влетів бурею і, пройшовшись кандибобером по кімнаті, кредиторським тоном спитав:
— Ну? — і значуще обвів очима приятелів.
Що ж "ну"? Вони згодні, тільки з умовою... Ну, звісно ж, Фалалій Чінгізханів ті умови приймає! То ж пусте! Та, напевно, і він не стане більше двох місяців возитися з тими, як вони там? Повстанці, чи бандити, чи ще щось...
Чінгізханів потряс по черзі руки приятелям і умовився про "роботу". Вони почнуть з завтрього. Кізлик і Чуприна мусять тільки для початку зробити важну справу... Власне, це зробить Чуприна. Він старший на вигляд і більше буде викликати довіри...
Чуприна мусив піти на адресу, що її дасть Чінгізханів, до його родича, завідувача складу, і умовиться про ціну і спосіб одержати припаси.
_ Він, маєте, мій родич, але далекий, і його не треба дуже
розбещувати... От, приміром, за ящик піроксилінових шашок капітан призначить ціну в десять тисяч доларів, та й по тому... А ви пообіцяйте завскладові сотню доларів та й усе... Він згодиться....
— А чого б тобі самому не умовитися з ним? — несподівано запитав Чуприна.
Чінгізханів знітився, але швидко отямився і сказав з властивим йому апломбом:
— Я б, звісно, і сам би це зробив, але, по-перше, за мною слідкують чекісти, бо я член тієї організації,— а по-друге, той завскладу хоч і родич мені, а бестія порядна, і я з ним допіру посварився...
Кізлик і Чуприна ззирнулися і разом промовили:
— Гаразд, Фалалію, ми візьмемось до справи...
Увечері Чуприна пішов на адресу до Чінгізханового родича, а Кізлик нетерпляче чекав товариша. Він опасувався, щоб Чуприну одразу ж не заарештували, і од цієї думки спину брало холодком...
Нарешті Чуприна прийшов, і вигляд його був добрий, з чого Кізлик зрозумів, що все гаразд. Коли товариш скінчив своє оповідання, Кізлик промовив з захопленням:
— Тобі б не художником бути, а дипломатом... Ото твоє справжнє покликання!
— Кізлику,— сказав на це Чуприна тоном суворого вчителя,— ти ідіот... Гете був видатний поет, не менш видатний природознавець і політик... Рекомендую прочитати біографію цього німця в популярному викладі для дітей...
Незабаром і сам доглядач складів завітав на квартиру до товаришів, і Кізлик мав нагоду переконатися, що Чуприна таки справді неабиякий дипломат.
Він з виглядом поважним, немов купував у дядька картоп-
ЛЮ н5 базарі, торгувався і довго не погоджувався на ціну,
Що іі запросив доглядач. Нарешті, зважившись, махнув
РУкою і сказав:
Нам, звісно, лишається мало від цієї операції, але Що ж з вами зробиш?
ізликові аж досадно стало на товариша, що той так урить бідного наглядача, пропонуючи йому соту частину того, що вони самі мали одержати.
— Ну, як тобі не сором,— сказав Кізлик, коли наглядач пішов,— ну прикинув би якусь сотню доларів!
— Ти, Кізлику, ідіот з колосальним дореволюційним стажем, я це тобі давно говорив!
Фалалій Чінгізханів задоволено потирав руки, дізнавшись, що Чуприна врешті досяг свого.
— Ящик піроксилінових шашок негайно доставити на адресу... Спитати там товариша Сапрона і сказати, що мати передала йому з села гостинця. Це умовлено... Решту будемо передавати в інше місце...
Операція минула щасливо, хоч товаришам і довелося натрудити руки коло важкого ящика пудів на три. Нести його було дуже незручно, а до того ж ніяк не можна було заховати таке одоробло!
Нарешті ящика вони дотягли на зазначену адресу і проробили весь ритуал конспірації, що його навчив їх Чінгізханів. Рудобородий Сапрон подякував за посилку від матері і пильно оглянув товаришів.
— Так, я бачу, що ви таки дуже серйозні люди,— сказав він, зробивши наголос на "дуже серйозні", і суворо закусив губу. Від такої поведінки Сапрона товаришам зробилося якось ніяково, немов вони чимось провинилися перед цією людиною.
Коли Чуприна й Кізлик вийшли у двері, з квартири Са-пронової почулися притишені вигуки.
— Мабуть, там ще хтось був... Радіють, очевидно...— сказав Чуприна.
А пройшовши кілька кроків, додав:
— А мені не дуже симпатичний цей Сапрон... Фас у нього якийсь каторжний, а профіль з рижою бородою, як у асірійського царя...
Кізлик тільки пхикнув на товаришеві слова. Справа була закінчена, принаймні на сьогодні, і боятися не було чого. Він ішов, недбало насвистуючи веселого мотива.
— Додому зараз іти не можна... Поїдьмо до саду... Треба замести сліди...
— Навіщо? — не розуміючи, спитав Кізлик...
— За нами хтось слідкує... Не озирайся...
Кізлик помітив, що справді за ними йшла якась людина, що невдовзі завернула за ріг вулиці. Разом по тому з-за рогу вийшла жінка в червоній пов'язці на голові і пішла за товаришами. Чуприна ще більше занепокоївся, але жінка зникла на парадному ході якогось будинку.
Вечоріло. На порожній вулиці не було ні душі.
_ То, певно, випадкові прохожі...— догадався нарешті
Чуприна і заспокоївся.
До домівки йшли мовчки. Вже в своїй кімнаті Кізлик промовив, зітхнувши:
— Хай йому чорт! Ще тільки раз зносимо, заберемо гроші і гайда кудись у таке місце, де б нас ніхто не знав! А то так і до шибениці дійдеш...
Чуприна мовчав, але видно було, що з товаришем він на цей раз цілком погоджувався.
— Завтра передамо набої, доглядачеві пообіцяєм гроші занести іншим разом і гайда до Москви...
Спали вони неспокійним сном, і ввижалися їм різні страховища. Чуприна бачив Чінгізханова, що обертався то на піроксилінову шашку, то на гарматний набій і вибухав з неймовірною силою, од чого Чуприна із спітнілим лобом зіскакував з ліжка і злякано прислухався. Та навколо була тиша й спокій. Чуприна перевертався на другий бік, та не встигав заплющити очі, як знову з'являвся Фалалій Чінгізханів і казав: "Маестро, я бачу на вашому обличчі синхронічний ідіотизм, а в очах еманацію примітивної шибениці. Ви, маестро, відстала людина зі своєю шибеницею... Машинова рушниця діє краще за шибеницю... Епоха перманентних революцій, маестро, удосконалила методу сепарувати душу від тіла...
Алем-пасе! — вигукував Чінгізханів, як провінційний фокусник.— Ми зараз продемонструємо, маестро, сепарацію нерво-м'язових вібрацій, що іменуються душею, од тіла!.."