Наближалася весна. Бували зоряні ночі, в які Ганна зустрічала Володимира лише перед ранком. Він мовчки проходив до свого кабінету і лягав на канапу. Прокидався він далеко пізніше за Ганну, квапився на працю, казав, що, можливо, не прийде на обід (Ганна це знала напевне), і знову зникав до ранку. В тих випадках, коли Володимир обідав удома, він був із Ганною дуже чемний, але від тієї чемності Ганні заклякали вуста. Вона була мовчазна, але в кожному її русі почувалась погрозлива рішучість: "Я все знаю, і цього тобі я ніколи не подарую".
У поводженні Ганни з Джіонеллі що далі, то більше з’являлося мстивого розпутства. Вона реготалася з ним за лаштунками, йшла вечеряти в окремий кабінет, дозволяла себе цілувати, а вдома стискала болісно вуста — вона даремне витрачає сили. Вона не завоює ані Джіонеллі, ні Володимира.
І Ганна пішла ва-банк. Джіонеллі жив у одному готелі з Баталовою. їх кімнати були майже поруч. Ганна не припускала платонічних співвідношень цих двох кімнат.
Її випал мусив досягти якоїсь із трьох поставлених перед нею цілей.
Якось, коли після вечері Джіонеллі запропонував зайти до нього на помешкання, вона погодилася з такою радістю, ніби вже давно чекала цього запрошення.
— Оце двері Баталової, — показав Джіонеллі.
— А що, може, кортить зайти? — запитала ревнивим тоном Ганна й уголос засміялася з своєї спостережливості.
У цей момент прочинилися двері й услід появилася на порозі Баталова.
— Добривечір! І я, як бачите, зайшла у ваші апартаменти.
— Що ж, дуже рада за вас. Запросила б до себе, але не хочу перехоплювати у Джіонеллі дорогої гості, — промовила саркастичним тоном Баталова й зачинила демонстративно двері перед Ганниними очима.
Проте Ганна встигла запримітити, що в кімнаті в неї сидів Володимир. У ній прокинувся мстивий шал. Вона тепер не відстане від Володимира. Тепер він знатиме, що вона коханка Джіонеллі. Тепер їй вільно поводитися, як вона захоче. І Ганна лише увійшла в кімнату, поривчасто обійняла Джіонеллі, хоч у той самий момент відчула, як якийсь біль немилосердно давив їй серце. Щоб заглушити біль, Ганна голосно зареготалась:
— Де ж ваше вино? Дайте цигарку…
Джіонеллі весь був до Ганниних послуг. У кожному його русі почувалася техніка досвідченого ловеласа, який упевнено йде до своєї мети.
І з кожним його поцілунком вона почувала, як сірчана крапля за краплею просякає в груди, пече нестерпним болем… Ганна тратила свідомість.
З добре вивченою технікою запалу він хапає Ганну на руки й відносить її на ліжко.
Очі Ганні закриті, змертвіло-бліді вуста перекривилися в болісну гримасу.
Вона мучиться, вона в агонії… Джіонеллі легко її візьме. Він завчасу кокетує своєю перемогою перед закритими повіками.
Враз повіки підійнялись. На Джіонеллі дивляться холодні сіруваті очі й перед самим його обличчям такий дикий саркастичний сміх! Як грудками бруду в обличчя:
— Ха-ха-ха! Ви сподівалися так легко поглумитися? Яке ви маєте право розпоряджатись так жінкою, до якої у вас немає й крихти чуття?
Ганна з ненавистю глянула у вічі Джіонеллі.
Він став у позу Наполеона й презирливо посміхнувся.
— Даруйте, шановна пані. Я ніколи не беру жінки, що її кусають блохи. Даруйте цю помилку.
Ганна огидливо озирнулася, неначе вона була в помийниці. Для чого вона пророблює цю комедію? Хіба раніш, коли йшла сюди, вона не знала, що її тут очікує? І, взявши чималу частину провини на себе, вона вже тихше промовила:
— Не знаю, може, ви й маєте рацію так говорити. Але такого брутального ставлення я ніяк не сподівалася від вас.
— Так, як не сподівався я від вас цього випалу. Скажіть, будь ласка, хіба не ви перша признались мені в своїх симпатіях? Хіба не дозволяли ви мені себе цілувати? Хіба ви не знали, що йдете до мене, щоб логічно завершити наші стосунки?
— Усе це так, але ви, мабуть, не знаєте, що в кімнаті Баталової тепер сидить мій чоловік, якого я все ще люблю. Зараз я хотіла протиставити йому вас, але ж, крім цинізму, я нічого не побачила у вас хорошого.
На обличчі Джіонеллі з’явився образливий вираз. Він грубо промовив:
— Ви могли б з успіхом обрати собі інший об’єкт для вашого експерименту. Знайте, що я єсть "я", — і звільніть мене, будь ласка, від ваших родинних інтриг.
— Так, я вас звільняю, — задумливо промовила Ганна й почала одягатися. Вона вийшла за двері пригнічена й сіра, як спустошений луг під стійлом товару[30]. Хотілось якось непомітно вислизнути з цього готелю-гарему. Але, озирнувшись на двері Баталової, вона мимохіть зупинилася. За дверима чути було галас, що його не могли вчинити дві особи. Голоси щораз підвищувалися, і з-поміж них Ганна розпізнала хрипкий Гдалів голос:
— А вам, шановна пані, я ще пригадаю вашу гостинність.
Баталова:
— Я вам раз назавжди сказала — забирайтесь до біса й не запльовуйте мені кімнати вашим беззубим ротом.
Гдаль:
— Більше ви мене тут не побачите. І вам я повинен сказати, шановний композиторе, що з сьогоднішнього дня ви мені не товариш.
Володимир:
— Ми, здається, ніколи й не були ними.
У ту ж мить прочинилися двері, й на порозі показався увесь червоний, як із парні, Гдаль. Уздрівши Ганну, він раптом потяг її за руку до дверей:
— Милуйтесь із вашого обранця. Чим не пара Баталовій? Коли вона мала сотню коханців, чому не личить йому бути сто першим?
Баталова хижо ступила до дверей.
— Закрийте свого беззубого гамана, бо я роздеру його вам до ушей.
Володимир гостро глянув на Ганну й почав швидко одягатись. Він підійшов і владно шарпнув її за руку до дверей.
— Ти можеш залишатися, — жовчно промовила Ганна.
Баталова на момент остовпіла. Вона вже не помічала насмішкуватого Гдалевого погляду, перед нею була лише пригнічена Володимирова спина. Враз вона кількома кроками наздогнала його й владно, по-чоловічому, вхопила за плече:
— Ти мусиш залишитися, чуєш?
Володимир, не озираючись, вирвав плече.
— Ах, так? Ну, пригадаєш же мене! — погрозливо викрикнула вона.
Коли Ганна озирнулася, вона побачила, як ззаду за ними по сходах ішов Гдаль, а Баталова нервово стукала кулаком об поренчата[31]. До неї підійшов Джіонеллі.
— Плюнь ти оце зверху на них усіх. Ходім спати.
IV