— Я дуже вдячний, що ви такі щирі. Але щоб ви зрозуміли. Певен я тільки в сьогоднішньому дні, та й то не дуже. Може поки ми тут сидимо й щиро виявляємо наші почування, — комфракція вирішує — кого з нас піднести на високості, а кого — в геєну огненну... Якийнебудь Загайгора... Або Іцек Штейн, він у нас те саме, що у вас Ре.
Левіт на суботнику так і не був.
п.
Танцюра останніми часами часто приходив до Ре додому. Не всякий мав доступ до Ре та ще й додому. Але їх вечірні партії в шахи вже увійшли в звичку.
Танцюра з Ре помінялися ролями.
Коли Ре перший раз прийшов до редакції сирим початківцем, Танцюра вже ходив у визнаних письменниках із заслугами.. Він перший, ще на студентській лаві, підняв боротьбу з українськими націоналістами в укапістській шкурі. Він вигнав Василька з університету, він викривав Головача. Правда, коли з'явився нікому невідомий Ре, всі троє, — Василько, Танцюра й Головач, — сиділи за редакційним столом і дуже весело гаяли час за розглядом початківських віршових злив. Була така Аркадія!
Ре боязко приніс тоді перше своє оповідання, і Танцюра зарозуміло-прихильно зустрів нового завойовника слави, часом давав йому заробити. Перепеченко партійний був.
Дивно, де взялася в простого селянина, робітника з Донбасу, як він не раз підкреслював, оця вельможність, мало не султанські манери. Першу жінку й шестеро дітей він уже встиг на своєму шляху згубити. Жінка померла, а діти жили окремо. Тепер у нього була молодесенька краля, яка поводилася, мов дружина єгипетського бога Ра. Вона — дружина Ре! Вона — студентка університету на відділі чужоземних мов! Вона вивчає італійську мову й літературу!
Втім, злі язики говорили, що вона тільки на робфаку.
Видання й перевидання цього єдиного пролетарсько-реалістичного роману на Україні дали Ре чималий заробіток. Двоповерхова вілла у сосновому лісі була вже давно збудована. Ре мав власний автомобіль, навчився ним керувати і любив прогулюватися на своєму авті по околицях вілли у шовковому квітчастому халаті. Чим не український Джек Лондон?
Ре звик до тиміяму, в нього був цілий штат підлесників, що допущені були заходити додому. Вони підхлібно слухали його довжелезні нудні писання, хвалили, переказували чутки, які де чули новини. Вони творили йому атмосферу "мастітного". За це вони пили в нього чай і за це мали деякі, не всім відомі, так звані "академічні пайки".
Він і Танцюра, власне, були вершителями долі письменників. Там десь за шахами, за домашнім чаєм творилася суспільна опінія на те, чи інше імено. Визначався ранґ і місце у тій дивовижній та скрупульозно розробленій шкалі.
Здається, навіть і опозиціонери Волинець та Побережець добивалися колись бути вхожими у дім вельможі, але, здається таки, обмежилися тим лише, що інколи заходили до Танцюри, а той уже десь колись принагідно закидав про них добре слово, залежно від свого дипломатичного хисту.
І хоч Танцюра так і заковіз на посередніх ролях, Ре із ним і досі не поривав. Танцюра був наче б то його дорадником.
Тут, за шахами, мов би зустрічалися верхи з низами. Ніби між ділом, Танцюра підкидав слівце — хто чим дише. Тут же вирішували, кого треба висувати, друкувати, а кого — геть гнати.
Танцюра, при своїй низькопоклонній натурі, зумів зберегти з усіма хороші дружелюбні взаємини. Він уміло маневрував серед усіх цих нюансів, відтінків, угруповань. Як він приходив до Ре, так і сам мав у себе вдома своїх приспіш-ників. І вже хто-хто, а він добре знав, хто що де сказав, хто що написав чи пише, хто які подає надії, а з кого нічогісінько не вийде.
Ре ж корегував ці різноманітні відомості вказівками ? таємничої гори. Де .вона була, — це йому одному було відомо.
Інколи навіть дуже тонкі справи доводилося розжовувати. Всіх перебереш, поки вибереш когось підходящого. Часто звертаються до спілки — то когось на радіовиступ послати, то представника в якусь делегацію, та до якоїсь комісії, ювілею. Часто, як от цим разом, вже заздалегідь подані були всі дані, до них треба було тільки людину підібрати.
— Знаєш, Семене, мусимо подумати... Тут ось треба так: член або кандидат партії, незаплямлене минуле, стопроцентне походження, і... ну, звичайно, ім'я популярного письменника.
— Це ж куди?
— Та кандидатура до наступних виборів. Куди — сказано неясно, наше діло подати, а там уже будуть сами розбирати.
Танцюра задумався. Це не так легко.
Даси відомого письменника, — з походженням у нього негаразд, десь вигулькне раптом, що в нього батько розкур-кулений, або репресовані родичі є. Даси стопроцентного комсомольця — він невідомий...
— Рогнідича б... — тер лоба Танцюра. — Так він непро-летарського походження.
— Ну-у? — аж злякався Ре. — Він же щойно з тюрми?
— Жу, а кого ж? Криничку, чи що?..
— З божевільні та в депутати? — розреготався Ре.
— А може б так Стельмашенка?
— Е, що ти? Він же безпартійний! Танцюра скосив свої очі, думав.
— Я гадаю, може б так Пустовійта, або Микитчука... Комсомольці, з "Молодняка"...
Ре скривився.
— Тільки не Пустовійта. Ми його посилали диктором на радіо, а він дуже гордий. "Що, я — український поет, повинен у мікрофон гавкати?" А Микитчук...
— А Микитчук... Пролетарське походження, кандидат партії...
Ре ще більше скривився.
— Та... Він щось пробує себе скрізь і ніде місця не загріє. Що з цим іменом робити?
— Та чого? Он іде п'єса в театрі об'єднаних клюбів.
— Е, учнівська п'єса...
— А може б так Першотравневого? Відомий поет... Комсомолець...
— Хоч він і український поет, але... тут ясно сказано: щоб був українець.
Задумалися.
Не дуже хотіли Микитчука висувати, але, їйбогу, більше не було кого.
— А їйбо, висуньмо Микитчука! Такі промови буде "на-ворачівать", аж ну!
— Хай уже краще свій буде, — зідхнув Ре, — а то скоро без синів Ізраїля не можна буде й дихнути... Все одно, ніхто з них не напише про колгосп хоч би й так, як Ліикитчук.
— Ото тільки, що ніби п'єса не його, — застерігся Танцюра. — Знаєш, з Микитчуком це може бути.
Ре махнув зневажливо рукою.
— Я б цьому повірив, якби не говорили так і про кожного... з заздрощів. Он про мене говорять, що "Дзвін кайла" написав не я, а моя перша жінка.