А до жовтня, то не була революція? Що сказав би на це Серафим?
Та із Серафимом тепер неможливо говорити. Він все, що робиться, захищає, наче осліп, і не бачить, що гасла це одне, а дійсність зовсім інша. Такий стопроцентно нудний став, що Тарас уникає його. Відносини між ними ставали щораз натягненіші й неприємніші.
Тому Тарас додумував до кінця свої песимістичні думки на самоті.
Втім, він скоро виїжджає. Ось тільки поїде з мамою на процес циганів, що замордували Федька. Тяжко вередити наболілу рану, але від цього наче легше. Мусять поїхати.
Він виїжджає звідси й дуже радий. Вже не вливатиме в душу щодня по крапельці отрути, не буде щодня, щохвилини порівнювати прекрасних гасел і огидної дійсности, не буде здригатися від брехливости цих гасел. Подивиться ще де інде, — може в Дрижипільщині тому так, що тут перекручує все Кольобашка?
Та Тарасові, власне, вже нічого тут і робити. Раніш він допитливо шукав істини — як же маса, широка селянська маса і її "хазяї" — бідняки, ставляться до цього велетенського історичного процесу? Чи справді тільки гад-куркуль та злісний підкуркульник опираються цьому зламові й шкодять соціялістичному будівництву на селі?
Тепер уже ці сумніви розвіялися. Колективізацію накаркала директива, що спустилася десь із центру, згори.
Тепер Тарас вирішував чергове запитання: яке право має хтось втручатися в життя народнього організму? Хто краще знає, що треба народові — сам народ, що прожив без няньок, чи то пак, лютих хірургів, і зберіг себе тисячоліттями, — чи чужі йому і його ідеалам сатрапи?
А потім підлизуються до народу статтями "Запаморочення від успіхів". Це нечесно! Заставляти своїх підручних із шкури лізти, щоб догодити, а потім на них же звалити всю провину за неуспіх і злочин.
Не хоче він тут бути.
Але він ще мав поїхати з мамою на той процес. В циганів багато речей з замордованих. Мама так хоче бути на тім процесі... Може впізнає яку Федькову річ? ..
8. ЧИЯ ГОЛОВА ПОКОТИТЬСЯ?
І.
Дуб'яга ішов собі додому з райпаркому і дивувався. Що за діла творяться, Господи, твоя воля! Самі ж заставляли, щоб до весни провести суцільну, а тепер, виходить — ми винні. Ще й слово знайшли таке — "перекручення". Це, видко, не одна голова покотиться. Але хіба винні ці, низові, коли їх згори заставляли?
Він уже завернув у вуличку, щоб забігти додому хоч пообідати. Відколи пішла масова колективізація, їх кому-нарська затишна їдальна перевелася й захиріла. Покищо, їдять усі вдома, але Дуб'яга спішно підготовлюе велику кухню, щоб усіх могла обслужити. А покищо, вдома.
Вже завернув у вуличку, як назустріч йому виринув Ладько, — розхристаний, схвильований.
— Якове Семеновичу! Я вже за вами всюди оббігав! Швидше ходімо, там на колгоспному дворі, біда, що робиться! Розбирають коні, вози, реманент... Все, що попадеться, тягнуть додому назад!
— Хто дозволив? — крикнув Дуб'яга, враз розпалившись.
— У Винограді на ярмарку були наші дрижипільські й почули, що там порозбігалися колгоспи, люди все порозбирали ... А Соловей Стриж почув та побіг забирати свою борону, а всі за ним ...
Не слухаючи, що йому розказує по дорозі Ладько, Дуб'яга біг, біг і все приказував: "Хто дозволив? хто дозволив? " В цю хвилину він би розніс усе село на шматки. Якби в нього була при собі зброя, він би стріляв у ту юрбу, що — вже здалеку було видно, — метушилася на колгоспному Дворі.
Кожен щось тягнув. Хто борону, хто плуга, хто запрягав коні в гарбу. Насупроти, коло церкви робилося те саме. Люди виносили з церкви мішками хліб і тягли — хто на плечах, хто клав на роздобутого щойно воза...
— Катай у комуну, нехай біжать сюди хлопці з якою не є зброєю, — наказав Ладькові Дуб'яга.
В ньому раптом прокинувся командир, в голові блискавично виникали рішення.
— Не руште нічого з місця! Почекайте, поки голова прийде! — безсило бігав межи селянами Кольобашка і виривав то в одного, то в другого з рук реманент. — Не можна так!
— Ти, Совєцька власть, так і звик нас дурити! Не маєш права, це моє!
— Заставляти не маєш права!
— Стій, стріляти буду! — громовим голосом крикнув на все подвір'я Дуб'яга. — Що це за бунт? Контрреволюція?
— Годі вже, годі лякати нас, — а це що?
І в повітрі над головами замаяло кілька газет зразу. З такими самими газетами, із статтею "Запаморочення від ус-піхів", бігли з вуличок чоловіки й жінки.
— Як на зборах громади, то ви всі — неграмотні, "я не вмію розписатися"? А тепер то кожен газетку за пазуху та й сюди? — гримнув Дуб'яга. — Марште з двору! Всі! До ноги!
Це тільки може на якусь мить спинило людей, але за хвилину вони ще радісніше, ще гарячковіше розбирали, хто що бачив. Хватали й чуже, й своє. Наче це була вимріяна, солодка хвилина, якої всі вони прагнули й ждали.
І, звичайно, Дуб'яга нічого так би й не зробив, коли б не надбіг Ладько з хлопцями, з озброєними активістами й комунарами.
— Рятуйте хоч що молена! — крикнув до них голова. — Терешку! Замкни двері в церкві, візьми собі когось на допомогу. Замикай ворота!"
Ворота замкнули.
— Товариші! Громадяни! — звернувся після цієї під-готови Дуб'яга до людей. — Хто нё хоче, — може вийти з колгоспу, ніхто вас не силує. Одержите своє, хто що дав. А тепер тут зостануться тільки члени колгоспу. Хто не хоче — виходь!
— Ти член колгоспу? — звернувся він до найближчого.
— Ні, не член!
— Ну, то марш із двору! Не маєш права тут бути.
— Ось я піду, а за мною ще десять!
Дуб'яга трохи боявся, що все ж їх більше, — можуть і
не послухати. Але він знав і магічну силу владного окрику. Аби тільки трохи їх порозганяти, а вже далі буде легше ...
Оскільки ж ©сі вони кричали, що вони не члени, то скоро актив і комунари зосталися самі.
— А тепер, хлопці, вибирайте, що нам непотрібне. Кладіть у цей бік. Узавтра будемо видавати горлохватам, не членам колгоспу.
І Дуб'яга сам почав наводити порядки в дворі.
— Видамо тепер не те, що хто здав, а те, що нам непотрібне.
Тимчасом, коло церкви людей щораз більшало. Хтось уже складав якісь списки, хтось підписував якісь заяви-скарги на неправильні дії місцевої влади, що, як пише товариш Сталін, перекручує на місцях урядові директиви.
— Нехай-но піде тепер на моє поле, я йому покажу! Буде йому куля летіти у вікно, — зовсім не боячись, що Дуб'яга чує, — кричав на всю вулицю голос.