— Марія! — не вірячи власним очам, шепоче Іван.
— Коханий! — долинає здалека.
— Марія! — кричить щасливо Заграва, і луна далекого лісу повторює той торжествуючий голос.
Вони кидаються одне одному в обійми. Немає часу. Нема десятиліть розлуки, незгод і невпинних шу-кань! Є лише вічна мить єднання, та мить, заради якої і треба йти назустріч смерті!
Іван цілує змарніле, худе обличчя, бачить зморшки, бачить сльози на припухлих віях. Очі Марії сяють, як тоді, на Землі, над Дніпром! То нічого, що форма міняється, старіє, — любов вічно молода, незмінна! Кохана сміється і плаче, запитує:
— Ну як? Змінилася я?
— Ні! Така, як завжди! Вічна моя! Юна моя!
Він не міг одвести від неї погляду, милувався, шепотів:
— А я? Мабуть, дідом став? Правда? Стільки часу минуло?
— Ні! — похитала вона головою. — Такий, як тоді, над Дніпром! Я не знаю тебе іншим! А ось, Іване, по-глянь — впізнаєш?
Наблизився той, інший, що біг поряд з Марією. Він юний, він незнайомий Заграві. Чи, може, знайомий? На кого він схожий? Кого рідного і любого нагадує?
— Марія, — тихо говорить Іван. — Я нічого не розумію. Хіба була експедиція з Землі?
Хлопчик сміється, червоніє.
— Татку! — несміливо каже він.
Кров жбухнула гарячою хвилею до серця Заграви: "Татку!" Він каже "татку"? Невже це можливо? Марія ласкаво і ствердно хитає головою…
— То син твій, Василько!
Хлопчина припадає до батька, знеможено, щасливо заплющує очі. Нечуване, небачене, не пережите! Що це — таке прекрасне, заколисуюче? Звідки воно?
Іван притиснув сина до широких грудей, з мовчазною глибокою вдячністю дивиться на Марію. Його се-рце говорить без слів: "Скільки ти витерпіла, сильна моя, вірна моя, єдина моя! Яку невимірну вагу несла на плечах, на серці, мати, вічна мати нових поколінь?"
Та ось вже поруч група щоа, висока постать Друга. Робот підняв привітально руку-маніпулятор, сказав:
— Кого я бачу? Це Марія. І ще одна людина Землі.
— Марія, — крізь сльози засміялась жінка. — Ти впізнав мене, Друг. А це мій син — Василько.
— Друг радий, що все благополучно закінчилось, — сказав робот. — Друг бачить, що ракета в порядку.
Щоа з подивом і цікавістю оглядали Марію, Василька, тихо гомоніли. Від лісу наближалась ще одна гру-па щоа. Вони були схвильовані. Попереду рухався Туара. Він здалека кричав:
— Ма-ора! Сюди прямують багато щоа. Вони зруйнували по дорозі багато племен. Наші розвідники діз-налися, що вони шукають небесну вежу!
— Це Ітиней! — гнівно сказав Заграва. — Він наздоганяє нас.
— Хто такий Ітиней? — запитала Марія.
— Один з вождів щоа. Ось його брат Адаон. Він лишився вірним, він зрозумів правильно нашу появу на Му. А Ітиней…
— Я зрозуміла, — мовила Марія. — Я думала про це. Так мусило бути. Нам треба летіти у простір!
— У простір? — не зрозумів Заграва. — А потім? Що ми будемо робити на орбіті?
— Я спіймала передачу Сонячного Острова, — сказала Марія. — Земля вислала нову експедицію. Вона незабаром буде тут. Ти зрозумів?
— Тоді вперед, — твердо заявив Заграва. — Адаон, ходімо з нами. Це твої друзі?
— Друзі, — ствердно відповіла Марія. — Це Туара — вождь племені.
— Ми зупинимо навалу, — твердо промовив Туара. — Ми не злякаємося їх. Вони засліплені і хижі. Вони повертаються до давніх часів, коли щоа не знали Світла.
— Ми будемо боротися! — підхопив Адаон. — Ти, Наставнику, лети в небо спокійно! Світло, яке ви принесли на Му, не згасне.
— Ви вірні учні, — зворушено відповів Заграва. — Маріє, треба передати їм все, що можна, з ракети — книги, прилади, інструменти. Хай воно буде в тайниках. Хай вони передають тайники новим послідовникам Світла, які народжуватимуться на Му. Аж доки знання повністю не торжествуватиме на всій планеті!
— Татку, — схвильовано озвався Василько, і його сині очі загорілися вогниками рішучості. — Татку, але ж ми не покинемо Му, ми не покинемо щоа напризволяще. Я люблю далеку Землю, але я полюбив і Му. Я не буду щасливий, якщо вони — наші друзі — будуть нещасними! Я повернуся сюди і буду з ними ділити їх по-шуки і горе, їх радість і розчарування. І діти мої залишаться тут, па Му. Так буде доти, поки щоа не вийдуть на широку дорогу. Так мене вчила мама, так я буду вчити моїх дітей, друзів моїх!
— Ти син мій! — ніжно сказав Заграва. — Я чую голос свого серця! Мені нічого додати — хай буде так, як ти сказав. Вперед, мої друзі!
Через кілька годин блискуча "небесна вежа" задрижала, огорнулась полум’ям, повільно знялася в повіт-ря. Затремтіла Му, Усо закрився прозорим туманом. Прорізуючи той туман, срібною стрілою метнувся в небо корабель далекого світу. Він зменшувався, поволі зникав у безодні простору.
І ще довго було чути гримотіння згори. Потім гаряча хвиля накинулася на ліси, де ховалися щоа, спосте-рігаючи за невиданим чудом. Адаон прислухався до далеких відгуків луни. Він дивився в таємничу глибінь не-бес, і в його свідомості звучали впевнені, тверді слова Наставника, який приніс на темну Му велике Знання:
— Боріться, друзі! Боріться з темрявою, з жорстокістю, з роз’єднанням! Шукайте шляхи! До світла, до краси, до братерства! Багато перед вами страждань і негод, сумнівів і розчарувань, але пам’ятайте завжди — у вас є Брати!
І коли вам стане важко, невимовно важко, згадайте, що в небі сяють міріади зірок, інших Усо, де живуть і думають, борються і шукають істину безліч інших розумних істот — щоа! І ще згадайте, що у вас є Брати, які завжди готові допомогти тому, хто шукає, хто йде до світла!
Ми не залишимо вас. Ми будемо завжди з вами. Ми готові завжди прийти на поміч — тільки шукайте нас. І, шукаючи, не зупиняйтесь, не слухайте голосів сумніву! І запам’ятайте назавжди — Брати з вами, далекі сонця з вами, з вами вся Безмежність — і ви її Діти! Безмежжя жде, Безмежжя відкриває вам свої обійми — ви-вчайте його, дивіться в очі йому, ставайте істинними його синами…
Попереду — Знання, попереду — Еволюція, попереду — Безсмертя!
Книга друга. Сходи вічності
Частина перша
Світ Полум’яний
Коли ногою в Сонці зустрінемось — тоді збагнемо велич Космосу.
СЛОВО ПРОМЕТЕЯ
ЦАРСТВО АЇДА
— "Капела"! "Капела"! — звучало у просторі.
Руки космонавта гарячково обмацували вузли електронного мозку, намагаючись знайти пошкодження. Нічого не допомагало. Невідомий, потужний пояс радіації миттю вивів з ладу всю апаратуру квантових двигу-нів і радіозв’язку.