— Мовчи, підлабузнику! — насмішкувато крикнув Ітипей. — Хіба ти не покірний його слуга?
— Я просто вдячний Наставнику! — обурено сказав Адаон. — Він прибув з іншої Му, щоб дати нам сві-тло. Він навчив нас будувати і кувати метали. Він учить наших дітей і бажає добра щоа. Він іде назустріч ін-шим Наставникам, які теж будуть турбуватися про щоа і нести їм світло!
— Нести світло і рабство! — заверещав Ітиней. — Я не бажаю, щоб на Му жили "інші Наставники". Нам не потрібно Наставників. Щоа самі знають, як жити. Вони самі вибиратимуть свій шлях!
— Я бажаю показати вам широкий світ, — заперечив Заграва, звертаючись до всіх щоа. — Я хочу, щоб ви спілкувалися з іншими щоа, на інших далеких Му.
— Не бажаємо! — вперто і люто закричав Ітиней. Юрба підтримала його войовничими вигуками. Рої щоа піднялися в повітря, сповнюючи його безладним гомоном.
"Розкол", — майнуло у свідомості Заграви. Тепер на планеті почнеться боротьба і незгоди. Він став при-чиною цього. Замість Знання, приніс на планету розбрат. Краусс попереджував, що таке може бути. Чи прави-льно він себе поводив? Чи не втрутився у вільний розвиток іншопланетних істот?
Але сумління заспокоювало його. Саме цього слід було чекати. Там, де приходить світло, — поруч іде темрява. Все закономірно! Хай проходять і зльоти духу, і падіння. Хай тепер шукають дороги серед хаосу сти-хій, хай викрешують з них іскри розуму і самопізнання.
Заграва підняв руку, крикнув:
— Хто не хоче йти з нами, хай вертається назад. Хай говорить не Ітиней, а кожен за себе!
— Ти чужинець! — обурено сказав Ітиней. — Я вождь, і мій голос — закон для щоа. Ніхто не піде з то-бою до небесної вежі!
— Я піду! — гордо сказав Адаон. — Я не залишу Наставника!
— Ні ти, ні Наставник не піде! — грізно вигукнув Ітиней. Сотні щоа оточили його з усіх боків. Могутні стріли поглядів уже тиснули на психіку Заграви. Він великим напруженням волі захистився від того тиску. О, це не стихійний вибух! Це, видно, давно готувалося Ітинеєм, у нього безліч прихильників — свідомих і несвідомих.
— Ти не хочеш пустити мене? — спокійно запитав Заграва. — Чому?
— Тому, що ти приведеш на Му нових Наставників. Тому, що ти зробиш щоа рабами інших Му. Ми бу-демо господарями на своїх землях і не бажаємо ніяких Наставників. Ти сам казав, що наша Му прекрасна. От ми й залишимося на ній, не бажаючи знати всіх інших!
— Але я бажаю, щоб ваша Му стала ще кращою, яснішою!
— Тільки без Наставників! Свободи! — крикнув Ітиней.
Його крик підхопила юрба. Заграву притиснули до притулку, в нього полетіло каміння. Він схопився за вібратор, потім одвів руку. Ні, він ніколи не застосує зброї! Не для цього вони летіли за десятки світлових ро-ків. Так все зіпсується, й Ітиней одержить для своїх маніакальних переконань наочне підтвердження. Ні, краще загинути! У свідомості виникло блискавичне рішення. Він крикнув:
— Друг, сюди!
Біля нього з’явився робот. Він оглянув юрбу, жваво запитав:
— Чому щоа метушаться? Що сталося?
— Ми йдемо звідси, Друг, — сказав Заграва. — Вони залишаються тут. Вперед.
— Я з тобою, Наставнику, — безстрашно заявив Адаон, і його очі метнули блискавиці. — Я не покину тебе ніколи. Хай сліпі і глухі будуть у темряві. Колись вони жалкуватимуть, що послухали Ітинея!
— Не пускати їх! — лютував Ітиней.
Заграва пішов до потоку. Друг, Адаон і група вірних щоа рушили за ним. На них накинулися прихильни-ки Ітинея. Вони хапали задніх щоа, тягли їх назад. Заграва дав наказ Другу. Робот став між нападаючими і не-великою групою втікачів. Навала щоа розбилася об широкі груди Друга. Заграва і вірні друзі вже перескочили потік і були на тому боці.
— Адаон! — погрожував Ітиией. — Вернися! Не зраджуй щоа!
— Ні, — відповів Адаон. — Це ти зрадник. Ти зрадив Світло! Ги зрадив Знання! Ти забув свого батька і вдячність! Я не вернуся назад! Краще вмру, але Світла не зраджу!
— Вернися! — гриміло здалека. — Ми наздоженемо вас. Нас більше! Ми захопимо і знищимо всіх! Ми не пустимо пришельців на Му!
Друг відкидав нападаючих щоа, як м’ячі. Вони верещали, падали на скелі, підлітали в повітря і знову ки-далися на робота. Він потроху відступав через потік, розбризкуючи навколо фонтани води. Щоа відстали.
Тоді Друг, вийшовши з потоку, почав доганяти капітана, інколи озираючись назад. Попереду рухалася група з трьох щоа і Заграви, замість кількох тисяч істот, як раніше. Друг наздогнав капітана, діловито запитав:
— Їхня система вийшла з ладу, капітане? Чи не так?
— Так, Друг, так, — відповів сумно Заграва. — Вони розрегулювалися. Але ми цьому не зарадимо. Хай саме життя вчить їх. Ми показали їм Світло, а тепер хай вибирають, куди іти…
— Му піде до Світла, — віддано заявив Адаон, поспішаючи рядом з Наставником. — Щоа створять чу-довий світ.
ВСЕ ПОПЕРЕДУ
Ліс закінчився. Друг прискорив кроки, ламаючи металевими ногами зароси водянистих рослин. Почувся його високий голос:
— Капітане! Ракета перед нами. Я правильно привів вас!
Заграва схвильовано дивиться на рівнину. Він ще не вірить своїм очам. Невже правда? Невже не снить-ся?
В мареві променів Усо виблискує, дивлячись у далеке небо, гостроноса ракета. Так, як і тоді, десятки ро-ків тому. Вона непорушно стоїть, очікуючи господарів.
Серце б’ється нестримно, воно ніби підштовхує свого господаря. Вперед! Вперед! Воно віщує незвичай-не!
За капітаном поспішають Адаон і його прихильники. Іван чує їхні зачудовані вигуки:
— Небесна вежа!
— Яка вона висока!
— Невже вона літає?
— Літає. На ній Наставник прибув з іншої Му.
— Така велика і літає?
— Запитайте Наставника.
— Літає, — не чекаючи запитання, радісно каже Заграва. — І дуже швидко.
— От якби щоа таку вежу, — радо каже Адаон, і його обличчя міниться від розмаїтих почуттів у сяйві гарячого дня.
— Ви будете мати такі вежі! — каже Заграва. — Ви будете літати до інших Му! І над стійбищами щоа спалахнуть нові Усо!
Громаддя ракети виростає перед групою змучених мандрівників. Але що це? З отвору корабля з’являться постаті. Людські постаті. їх двоє? Невже нова експедиція?
Заграва метнувся назустріч. Затамував подих, ближче! Ближче! Друг і щоа відстали. Під ногами скрип-лять мохи, запалений подих зривається з пересохлих вуст. А очі до болю вдивляються в постаті, які прямують до нього!