Присвячується пам'яті Дерсу.
Автор
Розділ перший ВІД'ЇЗД
План експедиції.— Мули.— Кінське спорядження.— Інвентар.— Харчові бази.— Прибуття Дерсу.— Допомога моряків.— Затока Петра Великого.— Острів Аскольд.— Затока Преображення.—1 Плавання па міноносцях.— Прибуття в затоку Ольга.— Висадка на берег.— Горбуша.
Із січня по квітень 1907 року я був зайнятий складанням звітів за минулу експедицію і тільки в середині травня зміг почати готуватися до нової подорожі. У цих приготуваннях є завжди багато принадності. Загальний план експедиції було давно вже продумано, лишалося тільки розробити деталі.
Тепер треба було обстежити центральну частину Сіхоте-Аліню, між 45° і 47° північної широти, узбережжя моря від того місця, де було закінчено роботи минулого року, тобто від бухти Терией на північ, скільки дозволить час, і потім маршрут по Бікіну до річки Уссурі.
Організація експедиції 1907 року в цілому була така ж, як і в 1906 році. Зміни зробили тільки в деяких пунктах на підставі торішнього досвіду.
Новий загін складався з дев'яти стрільців 1, ботаніка М. А. Десулаві, студента Київського університету П. П. Бор-Дакова і мого помічника О. І. Мерзлякова. Вільнонайманим препаратором пішов брат останнього — Г. І. Мсрзля-Ков. Замість коней цього разу взяли мулів. Маючи міцніший Крок, вони добре ходять у горах і невимогливі до корму, зате грузнуть у болотах. В загоні лишилися ті самі собаки: Лісовик і Альпа.
У кінському спорядженні довелося зробити деякі зміни. Досвід показав, що пута — річ малопридатна. Вони чіпляються за пні, кущі, і це дуже стримує рух коней, інколи
зовсім прив'язуючи їх до місця*. Коні часто рвуть пута і гублять, особливо вогкої й дощової погоди. Замість пут ми купили канат для конов'язі, вдвоє більше недоуздків і дзвіночки.
ЛУ господарській частині теж довелося дещо змінити. Наприклад, ми зовсім відмовилися ' від мідних чайників. Вони важкі, їх треба часто лудити, у них часто відпаюються носики. Незрівнянно кращі звичайні алюмінієві казанки різного діаметра. Вони міцні, дешеві, легкі, і в дорозі їх можна вкласти один в одного. Для ловлі риби в річках ми взяли з собою невеличкий невід.
Найважливіше в поході — вміти зберегти сірники від вологи. Часто-густо доводиться вимокнути до рубця. У таких випадках ніяка обгортка із шкіри чи гуми не допомагає, В час сльоти сірники не загоряються навіть тоді, коли вони не були підмочені. Найкращий засіб — закупорити сірники в дерев'яну коробку з добре припасованою накривкою. Від сирості дерево набрякає, і кришка ще щільніше прилягає до країв коробки. Цей недоторканний запас сірників я зберігав у своїй сумці. Стрільцям для тютюну купили гумові кисети із зашморгом. Крім того, на всякий випадок ми взяли з собою целулоїд, кремінь, кресало, трут і палену ганчірку,
Інструменти і прилади були ті самі, що й минулого року. Додали тільки теслярський інструмент: бурав діаметром 8 міліметрів, рубанок, долото, терпуг і поперечну пилку з розводкою. Фотографічні пластинки для збереження від вологи запаяли в цинкові коробки — в кожній по дюжині. Не забули і про подарунки для тубільних жінок та дітей — намисто, гудзики, гарус, шовкові нитки, голки, дзеркала, складані ножики, сережки, персні, різні брелочки, ланцюжки, стеклярус і т. ін. Найціннішими подарунками для чоловіків були сокири, пилки, берданки кавалерійського зразка і вогнеприпаси.
За місяць наперед О. І. Мерзляков виїхав до міста Владивостока купувати мулів для експедиції. Важливо було придбати тварин непідкованих, з міцними копитами. О. І. Мерзлякову доручили відправити мулів на пароплаві в затоку Ринда, де й лишити їх під доглядом трьох стрільців, а самому їхати далі і влаштувати на узбережжі моря харчові бази. Таких баз намічено було п'ять: в затоці Джигіт, у бухті Терней, на річці Такемі, на річці Амагу і на річці Кумуху, біля мису Кузнецова..
У квітні все було закінчено, і О. І. Мерзляков повернувся до Владивостока. Треба було ще викопати деякі попередні
роботи, отож я лишився тижнів на два в Хабаровську.
Я скористався з цієї затримки і послав Захарова в Анучино шукати Дерсу2. Він мав повернутися до Уссурійської залізниці і чекати моїх розпоряджень.
Від села Осиновки Захаров поїхав поштовими кіньми, зазираючи у кожну фанзу 3 і розпитуючи зустрічних, чи не бачив хто старика-гольда із роду У зал а. Трохи не доїжджаючи урочища Анучина, у фанзочці край дороги він застав якогось гольда-мислив-ця, що ув'язував торбинку і розмовляв сам із собою. На запитання, чи не знає він гольда Дерсу У зал а, мисливець відповів:
— Це моя.
Тоді Захаров пояснив йому, чого він приїхав. Дерсу зразу ж почав збиратися. Переночували вони в Анучині і вранці вирушили назад. 13 червня я закінчив свої справи і попрощався з Хабаровськом. На станції Іполітовка Захаров і Дерсу пробули чотири доби, потім за моєю телеграмою вийшли до поїзда і сіли в наш вагон.
Я дуже зрадів приїздові Дерсу. Весь день ми з ним розмовляли. Гольд розповідав про те, що у верхів'ї річки Санда-Ваку взимку піймав двох соболів, за які виміняв у китайців ковдру, сокиру,
казанок і чайник, а за решту грошей купив китайської дрелі і з неї пошив собі новий намет. Патрони він купив у р.осіян-мисливців, удегейські жінки пошили йому взуття, штани і куртку. Коли сніг почав танути, він перейшов в уро-чищ'е Анучнно і тут жив у знайомого старого гольда. Бачачи, що я довго не з'являюся, він став полювати і вбив пан-тача-оленя, роги якого залишив у кредит китайцям.
Між іншим, в Анучині його обікрали. Там він познайомився з якимось промисловцем і, за своєю наївною щирістю, розповів йому про те, що соболював узимку па річці Баку й вигідно продав соболів. Промисловець запропонував старому зайти в шинок випити вина. Дерсу охоче погодився. Відчувши себе напідпитку, гольд віддав своєму новому приятелеві на схов усі гроші. На другий день, коли Дерсу прокинувся, промисловця вже не було* Дерсу ніяк не міг цього зрозуміти. Люди його племені завжди віддавали одне одному на схов хутра і гроші, і ніколи ніщо не пропадало й
В той час регулярного пароплавного сполучення по узбережжю Японського моря не було. Переселенське управління вперше для спроби зафрахтувало пароплав "Эльдорадо", який ходив тільки до затоки Джигіт. Певних рейсів ще не було, і адміністрація сама не знала, коли повернеться пароплав і коли він знову вийде в плавання.