Сидить Скляренко в бічній кімнаті й каже до Юрія Мокрієва:
— ... Хто високий, той перескочить, хто низький, той вужем переповзе попід корду, а як ось я, середній, то за корду, мабуть, не попаду, не доступлюся...
Всі прагнули бути членом Спілки письменників. Це ж від цього залежить уся екзистенція, гей, пайки, відрядження, творчі дотації, "путьовки" до різних курортів і ще всякі інші блага, які в той час ще й не снились.
Агата Турчинська носила до всіх редакцій свої вірші на тему передовиць у газетах. Казала: "Пробувала я гарматами пробити мур — не взяло. (Себто повістю "Смок", предовгими поемами. Д. Г.) То я тепер — шрапнелькою, шрапнелькою!" І як вона тішилася, коли видрукували її віршика на тему газетної передовиці! Кавчук! Таку потрібну речовину доводилось імпортувати, а тепер винайдено, що можна виробляти з рослини, яка росте в Казахстані. Рослина зветься "кок-сагиз". А Гася вже й вірша склала:
Кок-сагиз, кок-сагиз, Звідки, хто тебе приніс?
Якщо творчої активности не вистачає і це не переконує Оргкомітет, Гася може виявити ще й другу. Вона вже два рази їздила до Харкова з плачем, що в Києві її не хочуть прийняти, бо хтось пустив чутку, ніби вона — попівна.
Це вже Гася трохи оправилася від удару, що їй завдала доля. Володя її помер, від крововиливу в мозку. Помер він рівно через рік після того сну, що їй приснився, і точно так, як приснилось. Тепер знов мусить вона сама боротись.
І Гася боролась. І вона вже член Спілки.
Зате Дмитро Косарик-Коваленко ходив із певною себе посмішкою. Він же в ЛОЧАФі мало чи не головою був. Ніде не відступав від генеральної лінії партії, її твердокам'яний член.
Косинка оголосив, що він — "ходить у диких", себто поза всіма "загородами" ("Ланка" вже ж ліквідована!). З попутниками вийшла неув'язка. Хоч вони й подали заяву до Спілки, але ж вони не стоять на плятформі пролетарських письменників, то як можна їх до Спілки приймати? А як вони не члени Спілки радянських письменників, то само собою виходить, що вони нерадянські? А які ж? Антирадянські? Е, це вже погано пахне!
Такі, як я й Косяченко, не мали ніякої надії, що приймуть до Спілки, але заяву подали з тих самих міркувань. Цих заяв ніхто ніколи не розглядав...
* * *
Косяченко був уже зовсім не той, що колись, як вийшла його збірка. Минули часи Глорії. Тепер він занепав, щораз дужче занепадав. Дружина його, хвора на туберкульозу, оце померла. Він від неї заразився. А крім того — любив чарку. Вічно я чула, будучи в Домі літератури, що ця компанія збирається до "пивнушки": Косяченко-Жигалко, Дмитро Фальківський з тими трагічно застиглими очима, а з ними ще якийсь "Пав-луша". Не знаю прізвища і не знаю, що він писав та друкував. Просто був симпатичний Павлуша, якого називали Дорогуша. А потім, у припливі ніжности від випитого пива, і один одного так звали.
Так і ходив Грицько занедбаний, неголений, у зношеному прим'ятому костюмі, голодний, обдертий, забрезклий — і злий. Він не сміявся, а сичав. Вже не було колишньої єсєнінської постави.
І хто ж пожалів його? Жидівський письменник, Давид Гоф-штейн. Чую, як у якомусь гурті він каже:
— Треба допомогти Косяченкові! Пропадає на очах людина! Як же це так? Він же не має за що існувати!
А хтось (це Петро Колесник!) відповідає:
— Але чому він не працює? За що ж це йому допомагати? Він приходить і каже: "Я — український поет і українська держава повинна мені дати все, що потрібне до життя!" Бачите, які претензії? Чули, які дикі заяви? З якої речі має його держава утримувати?
— Але ж він хворий, — стоїть на свойому Гофштейн.
— А пиячити не хворий? Нема чого дармоїдничати, хай іде працювати!
— Я чув, — ще хтось збоку докидає, — що Головліт повернув йому збірку поезій...
— І правильно! Занепадницькі вірші, єсєнінщина...
Щодо "диких заяв" Косяченкових, то на мою думку (тоді й тепер) — не такі вони вже й дикі. Як могла українська держава забезпечувати всім потрібним для життя мого хорошого приятеля, жидівського письменника Іцека Кіпніса, то могла й Григорія Косяченка. Я не кажу про інших, бо не була в хаті, але в Кіпніса бувала не раз і не два, то бачила, як цей не дуже успішний письменник ніде не працював, але мав і затишне помешкання, і бібліотеку на всю стіну, і служницю, — все, що потрібно до життя. Держава подбала. То чому не могла так само й про українського письменника подбати? Ні, на мою думку, Косяченко мислив державницько, почував себе сином своєї землі, господарем цієї держави... якщо це — українська держава....
А Петро Колесник просто заробляв собі на Косяченкові "ідеологічно витримане" членство до Спілки.
* * *
У іншому гурті сидить Іван Ле і царственним жестом посуває шахового коня до "простого" письменника, а навколо сидить Гроно "вболівальників". — Не знаю, що мені робити з котом Ліриком! — міркує вголос Ле. Всі приявні вже знають, що йдеться про Зінаїду Тулуб. — Ця маніячка, стара діва, теж подала заяву, щоб її прийняли до Спілки, уявіть собі! Не знаю, як їй відмовити... — Всі навколо дружно регочуться. — Подала заяву, щоб прийняти її разом із котом Ліриком... — Всі ще більше веселяться. — І там таку ахінею понаписувала! Та який роман може вона написати? — Ще більший регіт. — Взагалі, я вам скажу!.. Де початок, де кінець її замряченій самохвальством фантазії? Ну, от ви, молодий чоловіче з кабінету молодого автора, — звертається Ле до когось там, — ви читали той її роман?.. "Людолови" чи як там?
"Молодий чоловік" презирливо знизує плечима. Ні він, ні ті видавництва, куди ця стара діва подала свій "роман", не вважають за потрібне витрачати час на читання маячення божевільної...
— Але як їй відмовити? — журиться далі вголос Ле. — Вона ж така навратлива, як осіння муха...
У цім казані щось варилося, але ще не знати було — що. А що багато було неясностей, то період Оргкомітету тривав дуже довго, щось два роки. Тим часом, письменники один за одним попадали в "проробку"...
* * *
Секція жидівських письменників жила своїм відокремленим життям. Там були свої "визнані" й "невизнані", члени секції дружили між собою і не мали стику з українськими письменниками. Але не всі. Ось поет Давид Гофштейн, він у згоді з усіма письменниками колективу. З усіма групами: старшими, молодшими; "мастітними" (це жартівливе перекручення російського слова "маститьій" чогось дуже прижилося у їдкому лексиконі сміхів), як Іван Ле, і початківцями; попутниками й "проробленими"; жидівськими, українськими, російськими...