— Ти виграв лише через непорозуміння. Розділи це на дві частини.
Дюк так і зробив. Джубал підняв свою чашку.
— Розділімо!
— Станьмо ще ближчими.
Вони повільно пили бульйон, розтягували його, насолоджувалися смаком, вшановували, пестили та ґрокали свого благодійника. Джубал несподівано для себе усвідомив, що, попри те, що він був переповнений емоціями, це було спокійне щастя, яке не несло сліз. Яким же приємним та сором'язливим хлопчаком був його син, коли він вперше його побачив... Він так хотів подобатися, був такий наївний у своїх маленьких помилках, — і яким же гордим і сильним він став, не втративши при цьому своєї янгольської невинності. Я нарешті ґрокнув тебе, синку, — і не підведу тебе!
Патті залишила для нього обід; Джубал сів й взявся до їжі, голодний, наче від сніданку минуло кілька днів. Сем говорив:
— Я розказував Саулу, що ґрокнув, що немає потреби змінювати плани. Ми продовжимо свою справу. Якщо ти маєш правильний товар, твій бізнес зростатиме навіть попри те, що засновник відійшов.
— Я не згоден, — заперечив Саул. — Ви з Рут заснуєте один храм, а ми — інший. Але нам знадобиться час, щоб накопичити капітал. Це тобі не відкрити магазин на розі вулиці; потрібні сцена та обладнання. А це означає гроші. Я вже не говорю про такі речі, як оплата року чи двох перебування на Марсі для Стінкі та Мар'ям... А це просто необхідно.
— Все правильно! Хто ж сперечається? Ми чекаємо на повноту... І рушаємо вперед.
Несподівано заговорив Джубал:
— Гроші — це не проблема.
— Як так, Джубале?
— Як юрист я не повинен це казати... Але як водний брат я роблю те, що ґрокаю як правильне. Секунду... Анно.
— Так, бос.
— Купи те місце. Те, де вони забили Майка. А краще десь п'ятдесят футів навколо нього.
— Бос, це місце — це громадська паркова дорога. У радіусі п'ятдесяти футів ми відріжемо частину громадської дороги та фрагмент землі готелю.
— Не сперечайся.
— Я не сперечаюся, а вказую факти.
— Вибач. Вони продаватимуться. Вони змінять маршрут дороги. Прокляття, якщо їм правильно заламати руки, вони подарують цю землю, — а заламувати буде сам Джо Дуглас, я так гадаю. І Джо Дуглас забере з моргу те, що лишилося, коли ці упирі з ним покінчили, і ми поховаємо його прямо на тому ж місці, скажімо, через рік... З риданнями всього міста, і копи, які не захистили його сьогодні, стоятимуть там у почесному караулі. Що поставити на могилі? "Каріатиду, що впала"? Ні, Майк був достатньо сильний для свого каменю. "Русалонька" — це було б краще, але її не зрозуміють. Можливо, портретну скульптуру самого Майка, коли він сказав їм: "Подивіться на мене. Я — людський син". Якщо цього не сфотографував Дюк, фото дадуть "Нові Світові...". І, можливо, знайдеться хтось з братів із іскоркою Родена в душі, які зможуть зробити все правильно — і нічого не зіпсувати.
— Ми поховаємо його просто неба, — продовжив Джубал, — і не закопуватимемо у землю, і дозволимо хробакам та лагідним дощам ґрокнути його. Я ґрокаю, що Майк би цього хотів. Анно, щойно ми дістанемося дому, я хочу поговорити з Джо Дугласом.
— Так, бос. Ми ґрокаємо з тобою.
— Тепер щодо всього іншого... — він розповів їм про заповіт Майка. — Тож ви бачите, що кожен з вас — щонайменше, мільйонер. Точніше я сказати не можу, бо останнім часом не оцінював його майно... Але знаю, що навіть після вирахування податків це буде більше, ніж один мільйон. І жодних конкурентів... Ґрокаю, що ви витратите їх на потреби храму та подібні речі, — але вам ніщо не заважає купувати яхти, якщо ви цього забажаєте. О, так! Джо Дуглас залишається менеджером для усіх спадкоємців, його платня залишається такою ж... Але я ґрокаю, що Джо довго не протягне, — а після цього управління ляже на плечі Бена Кекстона. Бене?
Кекстон знизав плечима.
— Не від мого імені. Я ґрокаю, що найму якогось справжнього бізнесмена, на ім'я Саул.
— Домовились. Але з цим доведеться трохи зачекати. Але ніхто не насмілиться оскаржити цей заповіт; Майк подбав про це, ось побачите. Як скоро ми можемо звідси виїхати? Рахунок оплатили?
— Джубале, — м'яко сказав Бен, — ми власники цього готелю.
Через певний час вони вже вилетіли звідти. Без жодних проблем з боку поліції — місто заспокоїлося так само швидко, як розбурхалося напередодні. Джубал сів попереду, поряд зі Стінкі Махмудом, і розслабився. Він відчував, що він не втомлений, не нещасний — і навіть не наляканий тим, що повертається до свого лігвиська. Він обговорював з Махмудом його плани полетіти на Марс, щоб покращити знання мови. Джубал із задоволенням дізнався, що Махмуд планує закінчувати роботу над словником, яку оцінив у рік, включно з перевіркою точності написання фонем.
Джубал насуплено сказав:
— Припускаю, що мені доведеться вивчити цей надокучливий матеріал, — лише для того, щоб зрозуміти, про що ж базікають навколо мене.
— Як ти ґрокаєш, брате.
— Але я не погоджуся на призначені уроки та регулярні шкільні заняття! Я працюватиму так, як мені буде зручно. Я так завжди робив.
Махмуд певний час помовчав.
— Джубале, ми використовували уроки та розклади у Храмі тому, що мали справу з групами. Але дехто відвідував індивідуальні заняття.
— Саме це мені й потрібно.
— Анна, наприклад, зайшла значно далі, ніж здається. З її абсолютною пам'яттю вона вивчила марсіанську одразу ж, пов'язуючись у взаєморозумінні з Майком.
— Що ж, у мене немає такої пам'яті. І Майк тепер теж недоступний.
— Так, — але є Анна. І, якщо ти не опиратимешся, Доун може поєднати тебе у взаєморозумінні з Анною, якщо ти їй це дозволиш. І це вже не знадобиться під час другого уроку; далі Анна зможе впоратися з цим сама. І ти почнеш думати марсіанською вже за кілька календарних днів. Ну, трохи довше за суб'єктивним часом, — але кому до цього яке діло? — Махмуд скоса глянув на нього. — Тобі сподобається розминка.
Джубал роздратовано пробурчав:
— Ти гидючий, злий, розпусний араб, а крім цього, ти вкрав одну з моїх кращих секретарок.
— За що я вічно перед тобою в боргу. Але ти не втратив її назавжди; вона теж даватиме тобі уроки. Навіть наполягатиме на цьому.
— Тепер йди, знайди собі інше місце. Я хочу подумати.