Диктор говорив все голосніше, підвищуючи голос:
— Так, зараз він виходить! Він йде до людей!
Місце дії показали з іншого боку; Майк йшов прямо до іншої камери. Анна та Дюк йшли трохи позаду.
— Це воно! Це воно! Це кульмінація!
Майк, не поспішаючи, продовжував йти до натовпу, аж поки його обриси на стереоблоці не набули реальних розмірів, — так, наче він був у кімнаті зі своїми водними братами. Він зупинився біля краю газону перед готелем, у кількох футах від натовпу.
— Ви мене кликали?
Відповіддю йому був рев.
Небі затягло хмарами; але саме в той момент сонце вийшло з-за однієї з них, і Майка осяяв промінь світла.
Його одяг зник. Він стояв перед ними, — сама золота юність, — вбраний лише у власну красу, через яку у Джубала стиснулося серце. Він подумав, що Мікеланджело в ті давні роки спустився б з високих риштувань, щоб зберегти її для ненароджених поколінь. Майк спокійно промовив:
— Подивіться на мене. Я — людський син.
На екрані з'явилася десятисекундна заставка: кілька танцівниць, виконуючи канкан, наспівували:
Милі дами, скидайте лахміття!
Найкращу мильну піну збивати біжіть!
Мило "Коханець" не якесь тобі сміття!
Ніжне для рук! Лиш тасьму бережіть.
Екран затопило зображення мильної піни на тлі звуків сміху дівчат; потім знову повернулась трансляція випуску новин:
— Господь прокляв тебе! — шматок цеглини влучив Майкові у ребро.
Він повернувся до нападника:
— Але ти сам — Бог. Ти можеш проклясти тільки себе... І ніколи не зможеш від себе втекти.
— Богохульник! — камінь влучив йому просто над лівим оком; виступила кров.
Майк спокійно сказав:
— Воюючи з мною, ти воюєш із собою... Ти є Бог... І я є Бог... І всі, хто ґрокають, є Бог — і немає ніякого іншого.
На нього сипалося каміння: Майкове тіло кровоточило.
— Почуйте Істину. Вам не потрібно ненавидіти; вам не потрібно боротися; вам не потрібно боятися. Я пропоную вам воду життя...
Несподівано у його руці з'явився келих з водою, який засяяв під сонячним промінням.
— І ви можете розділити її, коли захочете... І піти далі — у мирі, любові і щасті.
Камінь влучив у келих і розбив його. Інший вдарив у рот. Посинілими губами в крові Майк посміхнувся, дивлячись просто у камеру з виразом надзвичайної ніжності на обличчі. Гра світлотіні у стерео створила над його головою німб:
— О, мої брати, я вас так люблю! Пийте глибоко. Розділяйте й зближуйтеся без кінця. Ти є Бог.
Джубал щось прошепотів йому у відповідь. З'явилася заставка на п'ять секунд: "Печера Кангуенда! Нічний клуб зі справжнім смогом Лос-Анджелеса; свіжі порції імпортуються щодня. Шість екзотичних танцівниць".
— Лінчувати його! Дайте покидьку ніггерську краватку! — крупнокаліберна рушниця вистрілила майже впритул, — і права рука Майка, перебита біля ліктя, впала додолу. Вона м'яко опустилася вниз, потім знайшла спочинок у прохолодній траві. Долоня досі зберігала жест вітання.
— Стріляй ще, Шорті, — мета близько! — натовп сміявся й аплодував.
Цеглина розбила Майку носа, а каміння створили кривавий вінець.
— Істина проста, але Шлях Людини — важкий. Спочатку ви мусите навчитися контролювати себе. Решта прийде потім. Блаженний — той, хто знає самого себе і керує собою: для його світу любов, щастя та мир йдуть поруч з ним, куди б він не пішов...
Ще два постріли, з іншої рушниці. Перший постріл — куля п'ятдесят п'ятого калібру влучила над серцем, зачепивши шосте ребро біля грудини, й утворила велику рану; дріб та інша куля влучили у ліву ногу, п'ятьма дюймами нижче колінної чашечки, під кісткою, що стирчала з гомілки зламана, дуже біла порівняно з червоною раною.
Майк злегка хитнувся й засміявся, продовжуючи говорити; його слова були чіткі й повільні.
— Ти є Бог. Знай, що Шлях відкритий.
— Прокляття... Зупинімо згадування Імені Господнього всує! Ходімо, люди! Доб'ємо його!
Натовп кинувся вперед, вслід за сміливцем з кийком; вони накинулися на нього з камінням і кулаками, а коли він упав, били його ногами. Він продовжував говорити, поки вони били його по ребрах, трощили його золоте тіло, ламали кістки й відривали вуха. Нарешті хтось вигукнув:
— Назад, — щоб ми могли облити його газоліном!
Натовп трохи розступився після цього застереження; камери наблизилися, знімаючи його обличчя та плечі. Людина з Марса посміхався своїм братам. Ще раз сказав їм — м'яко та чітко:
— Я люблю вас.
Необережний цвіркун стрибнув на траву у кількох дюймах від його обличчя; Майк повернув голову і почав пильно вдивлятися в нього.
— Ти є Бог, — радісно сказав він. І відділився від тіла.
Розділ 38
Полум'я та стовпи диму піднялися вгору й заповнили екран.
— Господи! — благоговійно промовила Патті. — Це найкраща кульмінація, яку я коли-небудь бачила.
— Так, — зважено погодилася Беккі, — сам професор ніколи й не мріяв про кращу.
Ван Тромп сказав дуже тихо — очевидно, звертаючись до самого себе:
— Блискуче. Розумно й зі смаком. Хлопчина навіть пішов з розмахом.
Джубал поглянув на своїх братів. Він єдиний, хто хоч щось відчув? Джилл та Доун робили те, що й завжди, коли були разом; і жодна з них не здавалася схвильованою. Навіть Дорказ не плакала, зберігаючи спокій.
Замість пекла на екрані з'явився усміхнений Щасливий Холідей і сказав:
— А зараз — кілька хвилин для наших друзів на Єлисейських Полях, які так люб'язно надали... — Патті вимкнула стерео.
— Анна та Дюк повертаються, — сказала вона. — Я проведу їх через фойє, а потім ми пообідаємо.
Вона почала було йти, але її зупинив Джубал.
— Патті? Ти знала, що Майк збирався зробити?
Вона виглядала спантеличеною.
— Що? Ну, звісно ж, ні, Джубале. Було необхідно чекати на повноту. Ніхто з нас не знав, — вона розвернулася й вийшла.
— Джубале, — Джилл дивилася на нього. — Джубале, наш любий тату... Будь ласка, зупинися і ґрокни повноту. Майк не помер. Як він міг померти, якщо нікого не можна вбити? Так само він ніколи не зможе покинути жодного з нас, хто вже ґрокнув його. Ти є Бог.
— "Ти є Бог", — похмуро повторив він.
— Так краще. Ходи сюди, сядь біля нас з Доун, — посередині.
— Ні. Ні, дозвольте мені побути одному,— він наосліп пішов до своєї кімнати, дозволив собі зайти, замкнув за собою двері— і важко притулився обома руками об ліжко. Мій сину, о мій сину! Я мав померти за тебе! У нього було так багато всього, заради чого варто жити... А старий козел, якого він надто поважав, мав би перестати гавкати, підштовхуючи його до непотрібної, марної муки. Якби Майк дав їм щось велике, — щось на кшталт стерео чи бінґо... Але він дав їм Істину. Чи фрагмент Істини. А кому цікава істина? Джубал засміявся крізь сльози.