Наступний день подарував Калинці несподівану зустріч.
Здибав Миколу. Вимахуючи довжелезними рукавами пошматованої кацавейки, хлопець кудись біг і налетів просто на Калинку.
— Миколко, добридень! — обхопив його за плечі Калинка.
Хлопець задер всіяне ластовинням обличчя, і такою радістю спалахнули його сині очі, що Калинці аж запекло у очах.
— Дядьку, це ви?
— А хто ж іще!.. Стривай, стривай, як ти сюди попав?
— А мене засудили! — ще веселіше відповів Микола і витер рукавом носа, не зводячи з доброго дядька очей.
— Засудили?
— Еге... На шість років.
Калинка стоїть розгублений. Стискає хлопця за плечі, наче хоче переконатись, що перед ним жива істота, а не плід хворобливої уяви.
— Зажди, як же так,— бубонить він.— Адже тобі нема ще й п'ятнадцяти...
— Скоро вже, дядьку, буде...
— А де Федько? — згадує Миколиного товариша Калинка.
— Федько вмер... Від сухот...— Очі Миколи тьмяніють, обличчя стає пристаркуватим, як у людини, яка передчасно зів’яла душею. І Калинка більше не питає нічого. Він просто пригортає Миколу до себе, дивиться сухими очима перед собою, поверх постриженої голови, що довірливо тулиться до нього.
— Де ж ти, Колю, живеш? — тихо запитує він.
— У четвертому бараці,— пошепки відповідає Микола,— Разом з Циганом.
— З Циганом!
Калинка враз пригадує слова наглядача, коли зайшла мова про те, щоб перевести хлоп’ят до загальної камери. І недвозначний жест, і бридливу гримасу.
— Слухай, Колю, ти сьогодні ж перейдеш до мене,— схвильовано каже він. Але Микола мовчить, і на обличчі його страх.
— Чуєш, Колю?
— Я не перейду,— шепоче Микола, відводячи очі.
— Чому не перейдеш? Чому? — майже кричить Калинка, торсаючи хлопця за плечі.
— Бо мене Циган заріже.
Микола скімлився, заплакав. Одвертавсь од Калинки, соромлячись сліз, витирав брудним рукавом очі.
— Він усе чіпляється до мене... Каже таке... соромітне...
— Ходім! — вигукнув Калинка, стиснувши Миколину руку. Має врятувати хлопця хай там що.
У четвертому бараці було порожньо. Лише на крайніх нарах, під невеликим вікном, сиділа група блатних. Калинка відразу ж помітив Цигана. Той сидів голий по пояс, весь розтатуйований. На ньому місця живого не було. На грудях же червоніло велике, пронизане стрілою серце, з нього стікала кров, оббризкувала зворушливий напис: "Не забуду мать родную".
Циган сидів і плакав. Він ридма ридав, слухаючи жалісливу блатну пісню про те, як посадили урку на "кічман", як він прощається з усім білим світом:
Прощай, прощай, мой бєлий свєт —
Нє уйті отсюда нікуда...
Жена найдьоть себе другого,
А мать синочка нікогда!
В цієї пісні й справді була сумовита, напрочуд хороша мелодія, і співав її невисокий урка таким зворушливим тенором, що навіть у Калинки зволожились очі. Та пригадавши, за чим він прийшов, Калинка ступні! просто до гурту.
Урки, як по команді, повернули до нього голови, пісня урвалась.
— Цигане, можна вас на хвилину?
— Хто там? — запитав невдоволено Циган, витираючи заплакані очі.
— Якийсь фраєр.
— Ану, катісь отсюда, занудо!
— Цигане, ви мені потрібні! — сказав твердо Калинка, відчуваючи, як у нього починають терпнути губи.
Циган зсунувся з нар, підійшов до Калинки і одразу ж його упізнав. Брови його насупились, очі люто зблиснули, і Калинка стулив кулаки, готуючись до нападу.
— Чівю тібє, гад, надо! — закричав Циган, божевільно витріщивши очі.
— Киньте, Цигане,— сказав Калинка бридливо: за час перебування в неволі він добре вивчив блатних.— Я прийшов сюди не спектакль дивитись.
— Ти що, сука, сам за смертю прішол?
— Я прийшов сказати, щоб ви не чіпали хлопця,— якомога спокійніше продовжував Калинка, хоч спокій цей давався зараз йому не легко.— Щоб не приставали до Миколи.
— Ти що, угрожать мінє, сука, прішол?.. Та я, знаєш, што із тобою зараз іздєлаю!
Циган підійшов до Калинки майже впритул, сморідно дихнув у обличчя. Він би міг легко збити зараз Калинку з ніг, втоптати в землю, але спогад про оту сутичку ще міцно сидів у Цигановій голові, тому він лише "строїв спектакль".
— Ти, гнида, фраєр нещасний, що тібє нада від мінє?!
— Щоб ви не чіпали Миколу.
— Ти що, сука, копати на мене підеш?
— Я вас уб’ю,— обіцяє Калинка.— Візьму молот і розвалю вам голову.
Циган вірить, що так і буде. Він все ще кричить, бризкає слиною, але так і не наважується зачепити Калинку.
— Ось так, Цигане,— втомлено каже Калинка.— Краще давайте добром.
Повертається до Цигана спиною, виходить надвір, де на нього чекає на смерть наляканий Микола.
— Тепер він не буде чіплятись до тебе,— обіцяє Калинка, обіймаючи хлопця. Він знає, що цим не кінчиться сутичка з Циганом, але не хоче зараз про це думати. Бачить лише довірливо зведені очі. підлітка, несміливою радістю осяяне худеньке обличчя. І тепло, хороше стає йому на душі.— Все буде добре, все буде гаразд,— додає він.
Того ж вечора Циган завітав до барака, де жив Калинка. Відшукавши поглядом свого ворога, посміхнувся лиховісно, мовчки пройшов до групи блатних, що різалися в очко. Ті зустріли його вітальними вигуками, поступилися шанобливо місцем, Циган так само мовчки сів, простягнув до банкомета свою від татуювання руку:
— Гоні калатушку!
І просидів за грою до ранку.
Спершу Циганові не щастило. Він. програв піджак, хромові чоботи. Червоні плями пішли по смаглявому обличчю, засмикались тоненькі вусики.
— Може, бросім, Цигане? — запитав його догідливо один з новеньких членів "кодли", який ще не встиг стати справжнім уркою, а був просто "сявкою", "мазуриком". Циган так люто глянув на нього, що в того й карти випали з рук.
Циганові все не щастило. Якась чортяча "калатушка" перла до рук, йому ніяк не вдавалося зірвати банк, і обличчя його аж посизіло.
— Гоні!
Врешті під ранок щастя повернулось до нього. Циган банкував, б’ючи усі карти підряд, поступово роздягаючи братву, яка брала участь у грі. Найдовше опирався отой "сявка", "мазурик", якому так щастило напочатку. Врешті й він програвся до нитки, навіть пайок за десять днів наперед. Отоді Циган і сказав те, по що він, власне, сюди й прийшов. Недбало тасуючи карти, запропонував:
— Бросім на фраєра?
Укра зблід. Зіграти на фраєра — означало вибрати будь-кого з незлодійської "кодли", поставити на нього, на його життя. Виграєш — твоє щастя. Програєш — мусиш убити фраєра. Побоїшся, не вб’єш — тебе виженуть з кодли, ти сам станеш фраєром і рано чи пізно, а хтось зіграє на тебе.