Але які тут зовсім інші німці, як вони відрізняються від дрезденських! Я й сам це помічаю й Кобець каже, що баварці незвичайно гарний народ: ласкаві, прості, щирі й веселі. Каже, що їх особливо цікаво подивитись на їхніх "фестинах" (святках), що відбуваються тут кожної осені. Тоді сюди з’їздяться й сходяться сотки тисяч люду, зо всієї Баварії. Дуже цікаве також "свято мартовського пива", що, на жаль, недавно вже відбулося...
Але й тепер тут по вулицях бачиш силу селян, тільки ж вони одягнені так, що й рідко який пан одягається у нас, в Полтаві. Їхня одіж подібна до туристичного одягу Іоганна Карловича, тільки ще більше ясно-зелених барв, і здебільшого у всіх чоловіків голі коліна...
Мені це дуже подобається. Якби можна, я залюбки носив би й собі таку одежу. Та, на жаль, не можна. Я й сам бачу, що навіть мій львівський одяг мені тут не підходить. Про Фрица вже не говорю: він завжди, як картинка, але ж і Кобець — чоловік незаможний, а й той одягнений у все чорне й щодня голиться. Завтра по обіді Фрау Маґда обіцяла повести мене до крамниці, щоб купити й мені таку одежу, як у Фрица. Це я буду вперше ходити в білих гладжених сорочках з манжетами та в піджаку.
Ну, що ж? Треба бути, "як люди"!
Сьогодні за обідом я висловив своє здивовання, як можна зібрати в одному місці стільки дивовижних багатств, які є в Національному музею, або стільки краси взагалі, як є в цілому Мюнхені?
Іоганн Карлович усміхнувся й промовив:
— А хіба не я казав, що Мюнхен — краще місто в світі?
— Так, так,— відповів я в захопленні.— Але ж я не міг собі того уявити, що тепер бачу на власні очі.
Я вчув, як у мене показалися сльози на очах. Я не міг себе здержати, встав, підійшов до Іоганна Карловича й хотів був поцілувати йому руку, кажучи:
— І за це все я обов’язаний вам, мій дорогий учителю!
Іоганн Карлович знову вихопив руку, а потім притис мою.
А фрау Маґда поцілувала мене в чоло. Взагалі я почуваю себе, майже як дома. Невже ж я знайшов собі нову сім’ю, хоча й в чужих людей?!..
— — —
Вчора Фриц оповідав мені про свої риби. Він витримав тяжкий іспит і спочивав. Ми проводжали вкупі з ним Іоганна Карловича, який від’їхав до Берлину. Потім пройшлися по місту, подивилися новий чудовий пам’ятник Петенкоферу, великому ученому, який доводив, що при охайному житті можна легко вберегти себе від всяких пошестей. Фриц оповідав, що цей професор на лекціях перед студентами пив заразу холери й нітрохи від того не хворів. Вже будучи семидесятилітнім дідусем й почуваючи, що він не може більше працювати, він сам собі заподіяв смерть.
Коли ми прийшли додому, виявилось, що трапилась прикра для Фрица пригода. Поспішаючи на двірець, він не щільно засунув один акваріум, в якому були дуже цікаві рибки, що можуть по кілька годин бути без води; звуться вони "Анабасп". Коли ж не затулити акваріума склом, то надвечір вони починають плигати з води або вилазять по камінні нагору й плигають на підлогу та й лазять по хаті. От, і сьогодні вони повиплигували з води й почали скрізь лазити. Одна залізла аж у кімнату фрау Маґди, підібралась до Шрапхен, а та, мабуть, думала, що це — миша, й задушила рибку. Другого анабаса ледве знайшли під канапою.
Фрицхен дуже шкодував і почав приводити до порядку своє водяне хазяйство. Я йому допомагав зміняти воду, що робиться взагалі дуже рідко; вибирати з акваріума болото, гнилі рослини, промивати цвіль на стінах.
І справді, майно Фрицове дуже цікаве. В тім найбільшім акваріумі, де воду увесь час продуває особливий цмок, живе аж дев’ять "телескопів" причому кожна трійка — іншого кольору: чорні, мов оксамитові, з прозорими довгими хвостами,— ніби з чорного серпанку; червоні й білі з червоними плямами. Це — японські риби, властиво — не натуральні: їх навмисне виводили японці із звичайних золотих рибок. Для того японці сажають золотих рибок в темні акваріуми, в яких пророблено тільки в покришці вузеньку щілинку, куди проходить світло. Риби, сидячи в темряві, силкуються роздивитись на світло, а через те завжди мусять підводити догори очі. От, після довгого ряду поколінь, і виробляються такі потворні рибки, страшенно булькаті, з дуже виряченими, величезними очима... Через те, що ці рибі — неприродні, вони хиряві й вимагають пильного догляду. Власне, Фриц їх не любить, бо їх часто доводиться гоїти, давати їм проносного, підогрівати в теплій воді, обмивати марганцевим калієм, і тому подібне. Єдине, через що він їх тримає,— що вони дуже плохі, самі йдуть на руку, а коли він починає свистіти "Wacht am Rhein" — то вони всі враз припливають до бережка. Тоді він їм дає вареного жовтка з яйця, що вони дуже люблять.
В другім акваріумі живе двоє "мокроподів". Це — дуже гарненькі рибки червоно-синього кольору, в пасках, мов тигри. Вони мають довжелезні хвости й довгі плавники. Ці мешканці невибагливі, можуть жити навіть у гнилій воді, до якої вони призвичаюються ще в Хинах, де розводяться в рисових каналах. Вони цікаві тим, що мають цілком своєрідну систему жабрів, одмінну, як інші річні риби: в них у жабрах є особливі "лабіринти" — дудочки, куди вони набирають запаси повітря, висовуючи голову з води. Коли їм приходить час плодитись, то вони будують собі з водяної піни гнізда, куди викладають кашку. Через 8–9 днів з тієї кашки наплоджуються манісінькі, як мачинки, рибки. Батьки часто з’їдають своїх дітей, коли їх не відсадити в окремий акваріум. Це, між іншим, дуже люті риби, й коли їх буває більш одної пари в акваріумі, то вони страшенно б’ються, викльовують одно-одному очі й часто убиваються насмерть. Фрицхен завжди віддає молодих "мокроподенят" до зоологічної крамниці. Цікаво ще й те, що коли вони лютяться, то бувають дуже гарні. Для того у Фрица мокроподи живуть аж у двох акваріумах, які стоять обіч. Крізь скло одна пара бачить другу, й так вони увесь час сваряться, заспокоюючись лише на ніч. От тобі й кажуть, "плохий чи тихий, як риба!.."
Тим часом Фрица вони люблять й їдять у нього з рук.
В четвертому акваріумі живуть "ксифофоруси". Вони так звуться через те, що мають дуже довгий нижній плавник, який нагадує собою меч, по грецькому "Ксифос". Самі вони досить великі, як добра сардинка, цілком блакитні, мов бірюза, а плавник мають темно-темно синій. Вони теж невибагливі й знамениті тим, що плодять живих дітей, а не відкладають кашки. Їх у акваріумі десятків зо два. Але вони так часто розплоджуються, що вважаються зовсім нецінними, й Фриц здебільшого молодих ксифофорусів віддає мокроподам, а ті з’їдають їх з страшенною жорстокістю.