Стало на тім, що їм треба відвести до коршми на Бандрівщину на "протоколи". Кількоро газдів пішло під пліт, щоби злодіям порозвязувати ноги.
Підвели першого з землі:
— Аво! аво! давіть сусідоньки, не пізнаєте старого Шумилу?
— Та бігме! Шумило. А ну дивіть хто другий. Підвели і другого. Він успів якось зісунути капелюх
на очи.
— Свят Господа! Адіть! Та то Павло Пандяк!
Усі аж охнули від цієї новини і стали товпитися над такою чудасією. Той богач, майстер на усю околицю, що будував церкви, школи та попівства, стояв перед громадою в подертім старім кожусі, окрівавлений, як злодій конокрад, пійманий в чужій стайні на горячому.
— На легкий хліб пустився вашець. Не шкода тобі було такого гарного сина поганити, що такі гарні казання говорить?
— І мене хотів ти, Павле, обчистити і скривдити,— каже дріжучим голосом старий Козак,— за те, що не одне добре я тобі зробив і жив з тобою по сусідськи? — Старий плюнув Панд якові в лице і відійшов...
— Рушайте! — скомандував війт, уся юрба рушила селом прямо на Бандрівщину.
Злодіїв вели серединою вулиці на мотузках мов мед-ведів. Обступили їх довкруги поважні ґазди і парубки з палицями. Далі по боках йшов всілякий народ: молодиці, хлопці, дівчата. З краю товпились недолітки перебігаючи себе по огородам через плоти. Усіх це найбільше цікавило, що Павло Пандяк найбогатший чоловік на усю околицю — звичайни собі злодій, конокрад.
— Хіба вже кінець світа буде,— говорив оден.— Той чоловік, доми Божі ставив, і коні крав...
— Або хто видав хочби одну церкву, що він поставив? От дурмана людям пускав. А чому у нас не хотів школи ставити?
— Таж все їздив кудись, гостем в дома був...
— їздив коні красти, от! Що то богато говорити, а дурні люди повірили, тай честь йому віддавали... Тьфу!
В однім кінці юрби хтось заспівав коломийку: Ой гуцули, гуцулоньки де ви бойка діли — чи зварили, чи спекли, чи сирого з'їли.
А на другому кінці йому зараз відспівали: Ні зварили, ні спекли ні де його діли, пішов бойко на гриби та го вовки з'їли.
— Івв! — Закричав Михайло Мигусь, перший смі-ховалець в селі, і хопив першу молодицю з краю за плечі по під стан:
— Ану Параню, потанцюємо.
— Агі! Сказився! — Закричала Параня, здорова і гарна молодиця — не вмивався, ще паціра не змовив, а танцював би по болоті...
— По болоті краще, бо як впадемо, то не потовчемося... На Пандюковім весіллю, то можна і по болоті потанцювати.
Пішли луною сміхи, жарти, співи, начеб справді весілля йшло... Люди раділи, що трапилась оказія повеселитись чужим коштом, а саме коштом найтящого мужицького ворога, конокрада.
А злодії йшли в середині тої юрби похнюпивши голови. На них терпла шкура на сам спогад, які страшні муки ждали їх, як йно до коршми прийдуть...
Мошко одягся на борзі в чоботи і халат і вибіг на коршму.
— Мойсю! бігме ти за довго спиш, небоже, і інтересу не пильнуєш,— говорив оден ґазда жартом, — бачиш, яких гостий привели? Постав зараз два горці горілки, бачиш, то пан Павло Пандяк частує.
Мошко подивився по злодіях і зацмокав язиком:
— Фейна кумпанія, Паня Пандяк, пан Шумило від пана грабя польовий, ну і Войтко тут? Тамтої неділі так файно тут танцював з дівчатами.
— Тепер потанцює так, як ми йому заграємо... Давай Мошку напитися, бо в горлі засохло. Пандяк ставить, є з чого заплатити.
Жид став від нехочу розпитувати, а вони на перегони розповіли цілу нічну пригоду у Козака.
Козаків в коршмі не було, а також і війт з присяжними кудись пропали.
Мошко поставив на коршемнім столі дві бляхи з горілкою, кілька чарок, бохонець хліба, соли, шабасо-вий колач, і сам пішов до ванкіра і зачинив за собою двері. Нащо йому на таке дивитися, а потому свідчити в суді на людий, своїх добрих сусідів.
Тут розповів усе жінці і приказав, щоби на коршму не показувалася: а як зажадають ще горілки, щоб пі-слала наймичку.
— Пандяк злодій? — Дивувалася Мощиха,— такий богач, таке господарство, такого пуреца сина має. Слухай Мойше, може то яка помилка? Може-б добре було дати знати до Сокирчиць...
Мошкові таке й на думку не прийшло, яке вигадала його мудра Тта. Він з цим згодився, і зараз післали наймичку до єгомостя, щоби панич Пандяк, той, що вчився на ксьондза, прийшов сюди зараз, бо його батько в небезпеці.
Та заки наймичка зайшла на друге село, то в Гордині вже про все знали, що цієї ночі піймали в стайні Козака конокрадів, а між ними Павла Пандяка. По селу начеб запалив. Одне передавало другому. До Гордині-Закуття поміж шляхту приніс ту вістку якийсь конюх, що з Зарічча вертався з кіньми, з відсіля донеслося до паламара, що дзвонив у малий дзвінок нарано, а він побіг що сили на попівство і розповів їмосці.
їмость лиш руками сплеснула і побігла до чоловіка.
— Бідний Василь, а то діждався, і то перед самим весіллям.
О. Городиський був дуже заклопотаний. Треба синові сказати, а не знати як, щоб обережно. Може то справді яка помилка. Він війшов до канцелярії, де Василь лиш що прокинувся зі сну.
— Вам треба зараз вставати, та бігти на Бандрів-щину до коршми. Там ваш батько в небезпеці. Зайшов в якусь сціссію з мужиками з Корналович.
Василь дуже здивувався, бо батько ніколи в коршму не заходив, і виминав також коршемних суперечок...
— Не знаю, що воно, але так мені доповіли...
Тепер Василь занепокоївся і став на борзі одягатися. За хвилю був готовий і поспішав. По дорозі стрінув наймичку, яка без обиняків розповіла йому прямо, що сталося, та що господиня орендарка за ним її післала.
Василеві задубіли ноги. Він поспішав що сили най-блищою дорогою не знаючи гаразд, чого він там йде, і що йому робити.
Перед коршмою стояла велика юрба людий. Василь став через неї пробіратися в середину. Він чув, що йому уся кров сплила до серця. В грудях почув діймаючий біль, начеб його хто каменем придавив. Од швидкого ходу в него захапувало дух. Голова стала кружляти, поперед очі бігали чорні пятна. Чув, що за хвилину обомліє. Та він зібрав усі сили і роз-тручуючи ліктами людий, пропхався до середини. Це, що тут побачив, його наче б довбнею по голові вдарило. На лаві між товаришами сидів його батько, без кожуха, в пірваній сорочці з окрівавленою головою, прикований за ногу грубим залізом. Якраз лиш що скінчилася перша стадія хлопської операції і злодіям відчистили по двайцятьпять київ "на завдаток".