— Як це? – роззявив рота Краска. – Як це: не грабувати? А чим же будемо годувати коней, пане десятнику?
— Пашу для коней грабувати, більше нічого. Але людей не сікти, халуп не палити, врожай не нищити… Закрий рота, Краско! Це не громадське віче, це військо, мать вашу! Накази слухати, бо інакше на палю! Кажу ж, не вбивати, не палити, бабів…
Зивік замовк, замислився.
— Бабів – докінчив після паузи – ґвалтувати по тихому, і так, щоб ніхто не бачив.
*******
— На мосту на річці Дифне – докінчив Жовтець – потисли один одному руки. Маркграф Мансфельд з Ард Каррайгу і Менно Коегоорн, головнокомандуючий нільфгаардськими військами з Доль Ангра. Потисли долоні, над скривавленим, догораючим королівством Аердін, затвердивши бандитський поділ здобичі. Найогидніший з жестів, який знала історія.
Геральт мовчав.
— Якщо вже йдеться про гидке – промовив по хвилині з неочікуваним спокоєм – то що з чародіями, Жовтцю? Я про тих з Капітули і Ради.
— При Демавендові не залишився жоден – почав за мить поет. – А Фольтест всіх, хто йому служив, вигнали з Темерії. Філіппа у Третогорі, допомагає королеві Гедвізі у приборканні хаосу, який все ще панує у Реданії. З нею Трісс і ще троє, імен не пам'ятаю. Декілька у Каедвені. Багато втекло до Ковіру і Хенгфорсу. Обрали нейтральність, бо Естерад Тіссен і Недамір, як знаєш, були і є нейтральними.
— Знаю. А Вільгефортц? І ті, які тримались з ним?
— Вільгефортц зник. Сподівались, що він вилине у завойованому Аердіні, як намісник Емгира… Але за ним і слід загинув. По ньому і всіх його спільниках. Крім…
— Кажи, Жовтецю.
— Крім одної чародійки, яка стала королевою.
*******
Filavandrel aep Fidhail мовчки чекав на відповідь. Королева теж мовчала, дивлячись у вікно. Вікно виходило в сад, який ще донедавна був гордістю і славою попереднього володаря Dol Blathanna, намісника тирана з Вендербергу. Утікаючи від Вільних Ельфів, що йшли в авангарді військ імператора Емгира, людський намісник зумів вивезти з прадавнього ельфійського палацу більшість цінних речей, навіть частину меблів. Але садів забрати не міг. Знищив їх.
— Ні, Filavandrel – промовила врешті королева. – Це ще завчасно, трохи завчасно. Ми не думаємо про розширення наших кордонів, бо на разі ми навіть не певні щодо їх точних обрисів. Хенсельт з Каедвену не допускає думки про дотримання угоди і відступ з-над Дифне. Шпигуни доносять, що він не покинув думки про агресію. Може вдарити на нас будь-якого дня.
— Тобто, ви нічого не досягли.
Королева повільно витягла руку. Метелик-папіллон, який влетів у вікно, сів на її мереживній манжеті, склав і розклав крильця з чубатими кінцями.
— Ми досягли більшого – промовила королева, тихо, щоб не сполохати метеликаа – ніж могли б сподіватись. Після ста років ми врешті повернули нашу Долину Квітів…
— Ми знову маємо нашу власну країну – докінчила королева, розглядаючи метелика. – Ми знову є Народом, а не вигнанцями. А попіл удобрює. Весною Долина розквітне знову.
— Це замало, Стокротко. Ще замало. Ми втратили напір. Ще недавно ми хвалились, що зіпхнемо людей до моря, з-за якого вони прибули. А тепер ми затисли наші кордони і амбіції до Dol Blathanna…
— Емгир Дейтвен дав нам Доль Блатанна у подарунок. Чого ти очікуєш від мене, Filavandrel? Я маю жадати більше? Не забувай, що навіть у прийманні дарів слід зберігати міру. Особливо якщо йдеться про дари Емгира, бо Емгир нічого не дає задарма. Ми маємо утримати землі, які він нам подарував. А сили, які ми маємо у нашому розпорядження, ледь вистачає для утримання Dol Blathanna.
— Відкличмо команди з Темерії, Реданії і Каедвену – запропонував біловолосий ельф. – Відкличемо всіх Scoia'tael, що б'ються з людьми. Ти тепер королева, Enid, вони послухаються твого наказу. Тепер, коли ми вже маємо наш власний шмат землі, їх боротьба не має сенсу. Тепер їх обов'язком є повернутись сюди і боронити Долину Квітів. Нехай б'ються як вільний народ на захисті власних кордонів. А поки що вони гинуть в лісах як розбійники!
Ельфиня опустила голову.
— Емгир не дасть на це згоди – прошепотіла вона. – Команди мають битись і далі.
— Чому? З якою метою? – Filavandrel aep Fidhail різко випротався.
— Скажу тобі більше. Нам не можна підтримувати і допомагати їм. Це була умова Фольтеста і Хенсельта. Темерія і Каедвен будуть поважати нашу владу над Dol Blathanna, але тільки тоді, якщо ми офіційно засудимо боротьбу Білок і відречемося від них.
— Ті діти помирають, Стокротко. Вмирають щодня, гинуть у нерівній боротьбі. Після тайємних угод з Емгиром люди рушать на команди і знищать їх. Це наші діти, наше майбутнє! Наша кров! А ти розповідаєш мені, що ми маємо зректися їх? Que'ss aen me dicette, Enid? Vorsaeke'llan? Aen vaine?
Метелик злетів, затріпотів крилами, полетів до вікна, розвернувся кинутий потоками гарячого повітря. Франческа Фіндабайр, звана Enid an Gleanna, раніше чарівниця, а тепер королева Aen Seidhe, вільних ельфів, підняла голову. В її прекрасних блакитних очах блищали сльози.
— Команди – повторила глухо – мусять й далі воювати. Мусять дезорганізовувати людські королівства, утруднювати військові приготування. Такий був наказ Емгира, а я не можу суперечити Емгирові. Вибач мені, Filavandrel.
Filavandrel aep Fidhail подивився на неї, глибоко вклонився.
— Я пробачаю, Enid. Але не знаю, чи пробачать вони.
*******
— Ні один чародій не переглянув ситуацію по новому? Навіть тоді, коли Нільфгаард мордував і палив у Аердіні, жоден з них не покинув Вільгефортца, не приєднався до Філіппи?
— Жоден.
Геральт довго мовчав.
— Не вірю – врешті промовив, дуже тихо. – Не вірю, щоб жоден не покинув Вільгефортца, коли справжні причини і наслідки його зради вийшли на світ Божий. Я є, як вже загальновідомо, наївним, нерозумним і застарілим відьмаком. Але я все ще не вірю, щоб у жодного чародія не прокинулось сумління.
*******
Тіссая де Вріес поклала свій складний, оздобний підпис під останнім реченням листа. Після довгих роздумів ще додала поряд ідеограму, що означала її справжнє ім'я. Ім'я, якого ніхто не знав. Ім'я, якого вона не вживала багато років. З часу, коли стала чародійкою.