Ти кажеш: — Молох — річ не мила,
бо нам нагадує про смерть;
це — символ, це жорстока сила,
що вимага багато жертв.
То, бачу, ти таки філолог,
дитя допитливе, шпарке.
Сюди до рими слово сполох.
Ану скажи, що це таке?
Ти мовиш гідно, як колега:
— А сполох — це переполох,
тривога, переляк, бентега,
що охопила багатьох.
Що ж, молодець! Ти любиш слово
і щиро прагнеш знань дійти.
І слово квітне барвінкове,
коли любов'ю сяєш ти.
Тлумачиш назви свого краю,
гір і долин, річок і нив.
Яке я слово не спитаю,
а ти його вже й пояснив.
Філолог ти. Це кожен бачить,
і кожен скаже без вагань.
Бо філологія — це й значить
любов до слова і до знань!
Я ТВОРЮ НОВІ СЛОВА
Загадка
В слові знаєш де я є?
Після кореня.
А призначення моє —
словотворення.
Я творю нові слова
або форми слова,
щоб красива і жива
розквітала мова…
Хто я?
(Суфікс)
ГЕОМЕТРИЧНО-БОТАНІЧНА
ЗАГАДКА
Цей термін з геометрії ми знаєм:
на коло схожа замкнута крива.
А справа лиш наліво прочитаєм —
стан яблука, коли ласун зрива.
Що це таке?
(Еліпс — спіле)
КОЖНУ ЛІТЕРУ ЦІНИ
Кожну літеру ціни,
бо немає їй ціни.
Ось відома в давнину
дудочка — сопілка:
виймеш літеру одну —
і вже буде спілка...
Сварка йде така, що ну! —
перепалка (бійка):
зміниш літеру одну —
мирна перепілка.
Зміниш літеру одну
у словечку бійка —
і вже — леле — на сосну
мчить звірятко білка.
Більше прикладів не дам,
помізкуй — придумай сам.
ЗАЙМЕННИКИ – ПСУВАЧІ
Загадка — жарт
Якщо до жарту ви готові,
назвіть, кмітливі дітлахи,
ті два займенники у мові,
що можуть зіпсувать шляхи.
Які це займенники?
(Я — ми)
РИБАЛЬСЬКА СІТКА
Шарада
Із двох складів я даю іменник
(в твоїй правиці розгадки нитка):
склад перший — частка, другий —
прийменник,
а разом буде рибальська сітка.
Який це іменник?
(Не — від)
НІ ПУХУ НІ ПЕРА
Коли ви на екзамен
виходите з двора —
вам зичить голос мамин:
"Ні пуху ні пера!"
І все оте — і усміх,
і мамині слова —
надією на успіх
у серці ожива.
Та зичення все ж дивне:
хто так бажав? Кому?
Не ствердне, позитивне,
а навпаки. Чому?
Ловець колись на звіра
а чи на птаха йшов,
близькі ж боялись щиро
зурочити улов.
Тож зичучи ловцеві
удачі і добра,
казали молодцеві:
"Ні пуху ні пера!"
Та цей дотепний вислів
ще й досі не відмер
і не лише мисливців
стосується тепер.
Отож у цьому сенсі,
бажаючи добра,
я всім кажу від серця:
ні пуху ні пера!
ЛЕГКО ЧИ ВАЖКО?
Загадка
З землі й дитя мене підніме,
хоч я не палиця й не м'яч,
але — о диво — через хату
не перекине і силач.
Вгадай: легке я чи важке?
І взагалі — що я таке?
(Пташине перо)
ПРО ДЯДЬКА І БУЗИНУ
Хоч роботи завжди тьму-
тьмущу мав наш тато,
та встигав на всі "чому"
нам відповідати.
А вже вмів тлумачить нам
швидко все на подив:
чи вигадував те сам,
чи з книжок виводив?
Як не міг щось пояснить
чи було не варто,
то задумувавсь на мить
і вдававсь до жарту.
Раз питає менший брат:
— Що таке платформа?
— Це великий, — каже, — плат
і вели-и-ка форма!
Ще про дядька й бузину
якось ми спитали.
— О, про це в старовину, —
каже, — повідали.
Хлопець був такий, Лаврін,
з'їздить в город мріяв.
З'їздив раз до дядька він
з матір'ю у Київ.
Як жили в селі вони,
то, було, не зрідка
пирогами з бузини
пригощала тітка.
Цього ж разу, як на гріх,
рідна тьотя мила
бузиняниками їх
і не пригостила.
А Лаврусь їх полюбляв,
то й питає в мами,
чом це обійшла, мовляв,
тітка пирогами.
Мати каже: — То не зле,
й сподіватись годі:
дядько в городі, але
бузина в городі!
І від цього Лавруся
і від його мами
Україна знає вся,
й знаємо ми з вами —
як від чого часом щось
надто вже далеко,
хтось чогось не дотогось,
що й збагнуть нелегко,
кажуть: от так дивина,
ну вже й невпопадько:
на городі бузина,
а в Києві дядько!
ЩО ЗА ДІД У БАБИНІЙ СПІДНИЦІ
Загадка
Хоч росте вона і на городі,
є про неї загадка в народі:
"Стоїть дід над водою
із чорною бородою".
Хоч не він це, а вона
і зоветься
(Бузина)
ЛІТАЄ ПОПІД НЕБЕСАМИ
Загадка
Хто літає попід небесами,
що відомий він людині кожній?
Названий точнісінько так само,
як і ваш звичайний подорожній.
Хто він?
(Супутник)
СЕ ЛЕВ, А НЕ СОБАКА
Ой як було нам ловко
подовгу слухать тата,
про приказки, примовки,
і в будні і на свята!
Питаємо: — А звідки:
"Се лев, а не собака?"
— Це, — каже, — з оповідки
про 'дного неборака.
Художнику Мартину
(був гордість він місцева)
замовили картину —
намалювати лева.
Намалював нівроку.
О, звірина страшлива!
А хтось поглянув збоку:
"Та в нього ж кінська грива!"
Переробив — та наче
потрібна знову правка:
у морді щось собаче —
ось візьме і загавка.
Пащеку він поправив,
так хвіст — немов ломака.
То підпис і поставив:
"Се лев, а не собака".
Й тепер як щось не схоже
хтось виставить публічно,
всі бачать, що негоже, —
сприймають іронічно.
Мовляв, щоб розпізнати,
що втнув якийсь чудака,
слід, кажуть, підписати:
"Се лев, а не собака"!
КАМПАНІЯ І КОМПАНІЯ
Запитала Надя на уроці мови:
— Юрію Петровичу, чом це так бува:
як пишу кампанія — правите на о ви,
а пишу компанія — правите на а?
Осміхнувсь учитель і сказав Надії:
— Придивись, подумай, — різні це слова:
мовиться про заходи чи воєнні дії —
пишеться кампанія — з літерою а.
А коли це група, де зібрались люди
на пікнік, на гулі чи на торжество —
написання слова зовсім інше буде —
пишеться компанія — з літерою о.