Чари барвінкові (збірка)

Страница 2 из 13

Белоус Дмитрий

Ти кажеш: — Молох — річ не мила,
бо нам нагадує про смерть;
це — символ, це жорстока сила,
що вимага багато жертв.

То, бачу, ти таки філолог,
дитя допитливе, шпарке.
Сюди до рими слово сполох.
Ану скажи, що це таке?

Ти мовиш гідно, як колега:
— А сполох — це переполох,
тривога, переляк, бентега,
що охопила багатьох.

Що ж, молодець! Ти любиш слово
і щиро прагнеш знань дійти.
І слово квітне барвінкове,
коли любов'ю сяєш ти.

Тлумачиш назви свого краю,
гір і долин, річок і нив.
Яке я слово не спитаю,
а ти його вже й пояснив.

Філолог ти. Це кожен бачить,
і кожен скаже без вагань.
Бо філологія — це й значить
любов до слова і до знань!

Я ТВОРЮ НОВІ СЛОВА

Загадка

В слові знаєш де я є?
Після кореня.
А призначення моє —
словотворення.

Я творю нові слова
або форми слова,
щоб красива і жива
розквітала мова…

Хто я?

(Суфікс)

ГЕОМЕТРИЧНО-БОТАНІЧНА
ЗАГАДКА

Цей термін з геометрії ми знаєм:
на коло схожа замкнута крива.
А справа лиш наліво прочитаєм —
стан яблука, коли ласун зрива.

Що це таке?

(Еліпс — спіле)

КОЖНУ ЛІТЕРУ ЦІНИ

Кожну літеру ціни,
бо немає їй ціни.

Ось відома в давнину
дудочка — сопілка:
виймеш літеру одну —
і вже буде спілка...

Сварка йде така, що ну! —
перепалка (бійка):
зміниш літеру одну —
мирна перепілка.

Зміниш літеру одну
у словечку бійка —
і вже — леле — на сосну
мчить звірятко білка.

Більше прикладів не дам,
помізкуй — придумай сам.

ЗАЙМЕННИКИ – ПСУВАЧІ

Загадка — жарт

Якщо до жарту ви готові,
назвіть, кмітливі дітлахи,
ті два займенники у мові,
що можуть зіпсувать шляхи.

Які це займенники?

(Я — ми)

РИБАЛЬСЬКА СІТКА

Шарада

Із двох складів я даю іменник
(в твоїй правиці розгадки нитка):
склад перший — частка, другий —
прийменник,
а разом буде рибальська сітка.

Який це іменник?

(Не — від)

НІ ПУХУ НІ ПЕРА

Коли ви на екзамен
виходите з двора —
вам зичить голос мамин:
"Ні пуху ні пера!"

І все оте — і усміх,
і мамині слова —
надією на успіх
у серці ожива.

Та зичення все ж дивне:
хто так бажав? Кому?
Не ствердне, позитивне,
а навпаки. Чому?

Ловець колись на звіра
а чи на птаха йшов,
близькі ж боялись щиро
зурочити улов.

Тож зичучи ловцеві
удачі і добра,
казали молодцеві:
"Ні пуху ні пера!"

Та цей дотепний вислів
ще й досі не відмер
і не лише мисливців
стосується тепер.

Отож у цьому сенсі,
бажаючи добра,
я всім кажу від серця:
ні пуху ні пера!

ЛЕГКО ЧИ ВАЖКО?

Загадка

З землі й дитя мене підніме,
хоч я не палиця й не м'яч,
але — о диво — через хату
не перекине і силач.

Вгадай: легке я чи важке?
І взагалі — що я таке?

(Пташине перо)

ПРО ДЯДЬКА І БУЗИНУ

Хоч роботи завжди тьму-
тьмущу мав наш тато,
та встигав на всі "чому"
нам відповідати.

А вже вмів тлумачить нам
швидко все на подив:
чи вигадував те сам,
чи з книжок виводив?

Як не міг щось пояснить
чи було не варто,
то задумувавсь на мить
і вдававсь до жарту.

Раз питає менший брат:
— Що таке платформа?
— Це великий, — каже, — плат
і вели-и-ка форма!

Ще про дядька й бузину
якось ми спитали.
— О, про це в старовину, —
каже, — повідали.

Хлопець був такий, Лаврін,
з'їздить в город мріяв.
З'їздив раз до дядька він
з матір'ю у Київ.

Як жили в селі вони,
то, було, не зрідка
пирогами з бузини
пригощала тітка.

Цього ж разу, як на гріх,
рідна тьотя мила
бузиняниками їх
і не пригостила.

А Лаврусь їх полюбляв,
то й питає в мами,
чом це обійшла, мовляв,
тітка пирогами.

Мати каже: — То не зле,
й сподіватись годі:
дядько в городі, але
бузина в городі!

І від цього Лавруся
і від його мами
Україна знає вся,
й знаємо ми з вами —

як від чого часом щось
надто вже далеко,
хтось чогось не дотогось,
що й збагнуть нелегко,

кажуть: от так дивина,
ну вже й невпопадько:
на городі бузина,
а в Києві дядько!

ЩО ЗА ДІД У БАБИНІЙ СПІДНИЦІ

Загадка

Хоч росте вона і на городі,
є про неї загадка в народі:
"Стоїть дід над водою
із чорною бородою".
Хоч не він це, а вона
і зоветься

(Бузина)

ЛІТАЄ ПОПІД НЕБЕСАМИ

Загадка

Хто літає попід небесами,
що відомий він людині кожній?
Названий точнісінько так само,
як і ваш звичайний подорожній.

Хто він?

(Супутник)

СЕ ЛЕВ, А НЕ СОБАКА

Ой як було нам ловко
подовгу слухать тата,
про приказки, примовки,
і в будні і на свята!

Питаємо: — А звідки:
"Се лев, а не собака?"
— Це, — каже, — з оповідки
про 'дного неборака.

Художнику Мартину
(був гордість він місцева)
замовили картину —
намалювати лева.

Намалював нівроку.
О, звірина страшлива!
А хтось поглянув збоку:
"Та в нього ж кінська грива!"

Переробив — та наче
потрібна знову правка:
у морді щось собаче —
ось візьме і загавка.

Пащеку він поправив,
так хвіст — немов ломака.
То підпис і поставив:
"Се лев, а не собака".

Й тепер як щось не схоже
хтось виставить публічно,
всі бачать, що негоже, —
сприймають іронічно.

Мовляв, щоб розпізнати,
що втнув якийсь чудака,
слід, кажуть, підписати:
"Се лев, а не собака"!

КАМПАНІЯ І КОМПАНІЯ

Запитала Надя на уроці мови:
— Юрію Петровичу, чом це так бува:
як пишу кампанія — правите на о ви,
а пишу компанія — правите на а?

Осміхнувсь учитель і сказав Надії:
— Придивись, подумай, — різні це слова:
мовиться про заходи чи воєнні дії —
пишеться кампанія — з літерою а.

А коли це група, де зібрались люди
на пікнік, на гулі чи на торжество —
написання слова зовсім інше буде —
пишеться компанія — з літерою о.