Очі Барацького бігали, як у розлютованого пацюка, слина бризкала з рота, він засапався і тупав ногами. Учні дивилися в підлогу і переминалися з ноги на ногу. Такі промови керівника школи їм доводилося чувати майже щотижня, і суворість їх не вражала вже нікого.
Кобра ще довго виливав свою жовч, але його ніхто не слухав, а кожен думав про те, що стигне кандьор і зробиться за чверть години як клейстер, що його й їсти не можна буде.
Дехто потай жував хліб, удаючи глибоке замислення над своїми гріхами та щире бажання спокутувати гріхи, аби тільки швидше кінчилася нагінка.
— Мене не дивують такі запевні негідники, як Карпенко або Черненко, я вболіваю серцем,— Барацький ляпнув по тому місці грудей, де звичайно у людей буває серце,— за таких, як Балан... Перший учень класу, син поважних батьків,— і цілі ночі десь шляється... Я не допущу, не допущу! — вигукнув істерично Барацький і раптом ніяково замовк. Постоявши з півхвилі, він пройшов між рядами учнів до вихідних дверей і вже на порозі зупинився і кинув:
— Снідайте!.. А тих,— показав він вартовому учневі на п'ятьох "злочинців",— признач на тиждень сортири чистити!..
По цьому завідувач насунув свого кашкета і викотився з їдальні.
Як зачинилися за Барацьким двері, їдальня зашуміла, Загукала, зареготалася, засвистала. Кандьор згус і захолов, то не заважало виїсти судки до дна. "Злочинці" весело сміялися в гурті, вони були героями дня.
На літо аудиторне навчання в школі припинилося, ауди-т°рії стояли замкненими пустками. Теоретичне навчання 3Мінялося на практичне, що особливо ретельно провадила аДміністрація школи.
Учнів будили на сході сонця і, нагодувавши кандьором читали "наряда", і розводили на роботи. Це й значилося в програмі школи під пишною назвою "практичне навчання". За практичне навчання вважалося і рубання дров, і чищення нужників, і сотні інших робіт, на яких працювали учні з ранку до пізнього вечора.
І сьогодні, як і щодня; старший вартовий учень після сніданку читав "наряда", складеного ще звечора вчителями спеціальних дисциплін та завідувачем.
— На свининець — Ніколаєв, Сиркін, Петренко... На оранку за плугатаря — Горлинський, за погоничів — Хвать-ко, Свічкар...— вичитував монотонно вартовий і, нарешті, прочитав: — На нужника — Зорченко, Черненко, Хвостов, Савенюк, Карпенко й Балан!
З свистом і вигуками учні розходилися з їдальні, розпорошувалися по широкому дворищі школи, по свининцях, скотарнях, майстернях, городах.
Онуча злісно плювався їм услід і ліниво брався підмітати їдальню. Це був його обов'язок, тоді як спочивальні прибирали призначені на те учні з молодших класів.
Балківська нижча сільськогосподарська школа містилася в маєтку відомого на всю губернію чорносотенця поміщика Рінальда. Це була одна з тих приватних сільськогосподарських шкіл, що хоч і стояла в загальнодержавній системі народної освіти, та до справжньої освіти дуже мало стосувалася. В таких школах про людське око користа-лися програмами навчання в столичних департаментах, а найголовніше — тими субсидіями, що пливли з державної скарбниці в кишеню власника школи за просвітительство темряви народної...
Рінальдо знав, що робить, і до заснування школи привела його загроза банкрутства. Школою він не тільки врятував себе од неминучого жебрацтва, а й грунтовно підлатав подрані веселим життям кишені. І департаментська субсидія, і цілорічна робота в маєтку — більше сотні хлопців від дванадцяти до двадцяти років віком, які ще й платили за своє утримання,— не тільки врятували Рінальда від банкрутства, а й зробили його популярною людиною в губернії.
Щоб не дуже витрачатися на вчителів, їх набирали невисокої кваліфікації, таких, що за невелику платню згоджувалися їхати далеко від культурних центрів, у дичавину вовчих лісів.
Банківський маєток Рінальдів закинутий за сорок п'ять верст од залізниці та повітового міста і лежав на рівнині, прорізаній проваллями та балками, оточений з усіх боків диким Вовчим лісом.
Сам Рінальдо рідко наїздив до свого маєтку. Робота в кількох чорносотенних організаціях, губерніальному та повітовому містах, а до того ж і неспокійні часи, з заворушеннями міського пролетаріату й селянства, що загрожували добробутові Рінальдовому, прив'язували власника школи до своїх союзів "істинно руських" людей і не давали змоги хазяйським оком доглядати школи. Та в цьому чи й була потреба: школою керував його зять — Барацький, а цього боялися однаково і селяни з хутора Балок, і учні школи, і малочисленні робітники та службовці.
Барацький належав до тієї категорії людей, у якої і таланти адміністратора, і таланти педагога скупчувалися між п'ятьма пальцями правиш... Різниця була тільки в тому, що свої адміністративні здатності він виявляв міцно стиснутим кулаком, яким трощив зуби й щелепи селянам, а педагогічні впливи на учнів здійснював розгорнутою долонею.
Учителі охоче наслідували педагогічну методу Барацько-го, через що ляпас був за надійну підвалину виховання молоді в Банківській школі, без якої вчителі не мислили своєї педагогічної роботи.
Звичайно, це не дуже сприяло доброзичливим взаєминам між учнями та вчителями і ці два табори перебували в стані постійної війни, що припинялася на короткий час різдвяних та великодніх вакацій.
Як то завсіди буває, кожний ворожий табір мав своїх зрадників і ренегатів. Не кажучи вже про учнів, між яких такі зрадники не переводилися і виділялися в категорію "підлиз" та "любимчиків", учительський табір теж мав надійний елемент, що таємно стояв на боці учнів і всіма легальними заходами захищав їхні інтереси.
Але що особливо знесилювало учнівський табір, так це поділ учнів на привілейованих — старших учнів, та парі-18 учнів молодших, або, за шкільною термінологією,— "малків". Цю нерівність між учнями старанно підтримували Педагоги, що бачили в цьому основу свого панування над Дикою некультурною масою, здатною під афектом на які завгодно вчинки.
Старшим учням дозволялося безкарно використовувати м°лодщИх учнів на дрібні особисті послуги, а тих, що не Корилися старшим,— карано жорстокою бійкою ременем.
Цим способом підтримувався авторитет старших, ним "маяків" держали в покорі.