бадьоро бігав од саней у корпус і назад, розпоряджаючись навантаженням. Якось так вийшло, що всі мовчки визнали його за старшого ватага, і розпорядження його виконувалося без заперечень. — Ну, тепер рушаймо!
Стаєнний, що згодився їхати з учнями, рушив перщу підводу, і школярі з бадьорими вигуками пішли у трудну путь.
Хуртовина за ніч уляглася, але дороги ще були не втерті. Сонце привітало юнаків на снігових розлогах, і всім здалося, що й ліси балківські темні ширше розступилися, і вовки хижі повтікали далеко в дикі хащі...