Очі Буйному Дневі враз спалахнули любов'ю й азартом. Рука мимоволі потяглась до кишені по монету, але на півдорозі спинилась, і вогонь у очах погас.
— Ну, чого ж ви? — гостро спитала вона. — Не гайтеся, бо я можу передумати, і нагода пропаде.
— Дівчинко моя! — заговорив він поважно й урочисто, і хоч слова його були наче жартівливі, та думка в них крилась так само поважна, як і їхній тон. — Дівчинко моя! Я ладен грати весь час від створіння світу аж до страшного суду. Я поставлю на карту золоту арфу проти янгольського німбу, гратиму в орлянку на сходах Нового Єрусалима або в фараон перед діамантовою брамою раю… Але хай я довіку буду проклятий, коли поставлю на карту вашу любов! Для мене вона занадто дорога, щоб нею важити. Любов мусить бути річ певнісінька, така вона в нас і є. Коли б я знав, що зі ста шансів тільки один проти мене, то й тоді навіть не ризикнув би.
Навесні почалася велика криза. Перша призвістка була, коли банки зажадали повернення незабезпечених позик. Буйний День відразу оплатив перші подані йому векселі, а потім здогадався, звідки повіяв вітер, і зрозумів, що це має знятись над Сполученими Штатами одна з тих страшенних фінансових бур, про які він чував. Чи дуже вона буде сильна, він передбачити не міг, але вжив усіх запобіжних заходів, які були в його спромозі. Він не мав сумніву, що витримає її.
З грішми стало скрутно. Почалося з того, що збанкрутувало кілька найбільших банків Сходу. Далі криза загострювалась, поки всі банки країни заходилися стягувати позичені гроші. Буйний День опинився на мілкому. Він поплатився за те, що вперше в житті провадив справжню законну гру. Колись раніше така паніка, що супроводилася страшним падінням біржових курсів, була б для нього порою золотих жнив. А тепер він мусив тільки дивитись, як біржовики, що нагарбали досить за добрих часів і підготувались до кризи, спокійно попричаювались або й далі збирали подвійний урожай. Бо йому самому залишалось тільки стояти й триматися.
Він добре бачив, що й до чого. Коли банки жадали, щоб він повернув позику, то він розумів, що їм прикро треба грошей; але йому треба було їх ще прикріше. І знав, що ті папери, які він дав у заставу, тепер банкам ні до чого. Коли всі курси падають, продавати папери нема рації. Та застава, взагалі цілком надійна, нічого не варта була тепер, коли з усіх боків лунав один крик: грошей, грошей, грошей! Буйний День затято опирався; тоді банки стали вимагати від нього нових забезпечень і часом удвічі, втричі більших проти початкових, бо скрута на гроші чимраз тяжчала. Буйний День іноді задовольняв ці вимоги, але тільки зрідка, та й то відбиваючись до останку.
Він ніби намагався втримати мур, що почав валитись. Розколини були повсюди, і він тільки ходив понад муром та заліплював глиною найнебезпечніші місця. За глину йому правили гроші. Він тицяв їх то туди, то сюди, в міру потреби, однак лише там, де потреба справді була прикра. Твердий грунт під ногами давали йому Переправа "Єрба-Буена", Об'єднаний трамвайний трест і Міський водогін. Люди перестали купувати землю під будинки, фабрики й крамниці, але вони, як і перше, мусили їздити його трамваєм, користатися з його переправи, вживати його воду. Коли весь фінансовий світ задихався без грошей, першого числа кожного місяця багато тисяч доларів припливало йому до каси за воду, і щодня по десять тисяч дрібною монетою давали йому трамваї та катери.
Скрізь треба було готівки, і якби він міг уживати цілий той приплив грошей на свої потреби, все було б гаразд. Але Гарнішеві доводилось безперестану битися бодай за частину його. Всі будівельні роботи було припинено, робилося тільки найпотрібніший ремонт. Найзапекліше мусив він боротися з поточними витратами, і та боротьба не мала кінця-краю. Він невтомно підкручував усі гайки кредиту й ощадності. Від великих рахунків за матеріали й до платні службовцям та витрат на канцелярське приладдя й поштові марки все нещадно втиналося. Коли директори підприємств і начальники відділів творили дива ощадності, він плескав їх по плечах і вимагав ще більших див. Коли в них з відчаю вже падали руки, він пояснював їм, як і де можна що зробити.
— Ви одержуєте вісім тисяч доларів на рік, — казав він Метюсонові. — Вам ще ніде й ніколи не платили стільки. Ваш добробут висить на тій самій ниточці, що й мій. Отож і ви мусите взяти на себе якусь частину напруження й ризику. Ви в місті маєте кредит — користайтеся з нього. Відбивайтесь від усіх тих різників, пекарів тощо. Втямили? Ви забираєте в мене на місяць близько шестисот шістдесяти доларів. Мені ці гроші потрібні. Від сьогодні женіть усіх своїх кредиторів утришия й беріть сто. Коли буря вщухне — я заплачу вам усе з відсотками.
За два тижні він переглядав відомості на платню службовцям.
— Метюсоне, хто цей бухгалтер, Роджерс? Ваш небіж? Я так і знав. Він одержує вісімдесят п'ять на місяць. Від сьогодні платіть йому тридцять п'ять, а п'ятдесят залишиться мені. Потім я віддам йому з відсотками.
— Побійтесь бога! — скрикнув Метюсон. — Він не може звести кінці з кінцями й на цю платню. У нього жінка й двоє дітей.
Буйний День люто вилаявся.
— Не може? Побійтесь бога? Та що ви, в чорта, гадаєте, — у мене тут шпиталь для недоумків? Що я, повинен годувати, одягати, ще й носи втирати купі ідіотів, що не потраплять самі дати собі раду? Ні, не діждете! Я ж кручуся, і тепер кожен, хто в мене працює, повинен також трохи попокрутитись. Мені не треба в моїй конторі таких пташок, що щебечуть тільки доброї години. Тепер негода, люта негода! Нехай терплять її так само, як і я! Сьогодні у нас в Окленді десять тисяч безробітних і шістдесят тисяч у Сан-Франціско. І небіж ваш, і всі, хто тут у відомості, або одержить те, що я кажу, або нехай іде під три чорти! Втямили? Якщо котромусь справді скрутно — підіть самі й поручіться за нього в різників та крамарів. А тепер ідіть уріжте відомість, як я вам сказав. Я тяг на собі не одну тисячу людей, а тепер нехай трохи самі потягнуться, і квит.
— Ви кажете, що цей фільтр час заміняти? — казав він керівникові водогону. — Постоїть ще, нехай оклендці для переміни поп'ють трохи й каламутної води. Це їх тільки навчить цінувати потім чисту. Спиніть зразу всі роботи, позвільняйте людей і скасуйте всі замовлення на матеріали. Що? Постачальники будуть позиватись? Нехай, кат їх бери. Поки суд винесе вирок, ми або за вітром полетимо, аж засвистить, або засиплемося грішми.