— А ви досі цього не знаєте?
— Знаємо, але тільки у військовому розумінні. А нам треба знати більше. Збагнув?
— Не зовсім.
— Коли ти дістанеш змогу вільно пересуватися по Радянському Союзу, як і по всякій іншій країні, то пі на хвилину не забувай, що вона являє собою в стратегічному та психологічному відношенні і що може дати тобі для глибшого розуміння кожне помічене явище або людина, з якою ти зустрінешся,— ти будеш просто вражений. Збагнув?
— Більш-менш.
— Ти мусиш по-своєму оцінювати все, що бачиш. Тобі потрібно навчитися з певною метою роздивлятися речі, людей, події, навіть дітей! Ти мусиш повторювати собі: "Якщо нам доведеться воювати з цією країною, то що треба про неї знати?" Або: "Що саме слід знати, коли ми візьмемо її у спільники?"
— А вам що ліпше хотілося б? — пожартував Руперт.
— Не смійся. Комунізм — не дуже-то приємна річ. Ти мусиш дивитися на все очима військового, дипломата, пропагандиста, десантника, розвідника і, врешті-реш^ стратега, що розробляє військову операцію. Збагнув?
— Здається. .
— І тоді ти поглянеш на все зовсім іншими очима. На? віть захопишся цією розвагою. Почнеш робити справжню розвідку, цікавість до країни у тебе одразу зросте, відомості про неї збільшаться, а нам подаси неоціниму допомогу. Отож коли почнеш надсилати нам свої звіти, то це не будуть спостереження вузьколобого військового оглядача, а всебічний аналіз психології народу, починаючи з його ставлення до уряду або відношення учнів до своїх шкіл та кінчаючи розташуванням телеграфних стовпів у тій чи іншій місцевості, звичкою носити сорочки чи доглядати дітей. Усе це матиме для нас неабияке значення. Збагнув?
— Ще б пак! Непогано придумано... Адмірал посміхнувся.
— Я знав, що ти схвалиш наші наміри. Ми ще маленька організація, хоч уже й маємо деякі досягнення. Тобі може здатися дивним, що цим займається морська розвідка. А чом би й ні? Це збиває всіх з пантелику. Але для цього нам потрібні саме такі люди, як ти. Незалежний та ще й багатий, хоч мені відомо, що ти відписав усі гроші матері. Ти можеш зібрати для нас чимало. І ми добре заплатимо тобі. До того ж у тебе є потрібні знання й широке бачення світу. Археологія — це просто знахідка. І навіть твій конфлікт із службою безпеки нам на руку, адже ніхто вже не запідозрить, що ти працюєш у них. Отже, все складається щонайліпше.
— То ви пропонуєте мені роботу? — запитав Руперт.
— Звичайно.
— Щоб використати мої дивацтва? Адмірал чомусь почервонів і одвернув очі.
— Так, Руперте. А якщо серйозно, то я добре знаю тебе і певен, що ти не підведеш. І не тільки в Радянському Союзі. Для тебе відкриті всі кордони. Навіть серед наших друзів і союзників доводиться вести таку роботу. Ти можеш поїхати до дружньої держави і теж принесеш нам велику користь. Ми з'ясуємо, що думають наші друзі та як нам поводитися з ними, щоб більше перехопити. Бачиш, як це важливо?
— Це складається на ведення психологічної війни?
— Ні, ні. Не кажи так. Це просто поглиблена розвідка. І коли нас цікавлять проблеми національної психології, то
це лиш один бік нашої діяльності. Ми не збираємось іти за Макіавеллі, а хочемо проникнути в душу нації, виявити її слабкі й болючі місця. Проте нам потрібні й звичайні дані — куди ведуть ті чи інші дороги, як завеликі порти, де містяться радари. Ми не відділяємо такої інформації, а приплюсовуємо до всього іншого. Тобто, нам потрібно якнайбільшо даних про порти в сукупності з максимальним знанням національного характеру.
Руперт більше не дивувався, навіщо тут стільки книг і журналів та чому у відділі стільки працівників, якими керує Дж. Б. Лілл, що володіє кількома мовами й добре обізнаний з життям багатьох народів і країн. Все це було необхідно для "глибокої" розвідки. Навіть оті його ініціали Дж. Б. більше відповідали вченому, ніж офіцеру.
— Отож, Руперте,— простодушно мовив адмірал,— ти будеш займатися значно важливішими справами, аніж звичайне шпигунство. Я знаю, що в тебе на гадці. Але ти мусиш побороти ці дурнуваті забобони.
Руперт кивнув. Він цінував задум адмірала та його необхідність. Він навіть уявив свою участь, але ніяк не міг переконатися, що такий уже необхідний адміралові.
Та той знав, чого хоче.
— Що ж,— мовив він, трохи подумавши,— я не вимагаю, щоб ти кидався сторч толовою. Коли згоден, я зарахую тебе до штату, а там побачимо.
— Не треба,— вигукнув Руперт.— Я спершу обдумаю все...
— Я пропоную тобі добрі гроші. Ти ж зараз без роботи?
— Так, але якось викручусь,— поспішив заспокоїти його Руперт.
— Гаразд. До того ж я знаю: тебе цікавлять не гроші, а справа. Проте не хочу, щоб ти вважав це якоюсь службою. Захопишся і побачиш, як це цікаво. Лише той, хто захоплюється й розуміє важливість наших намірів, може бути для нас корисний. Ось і все, що од тебе вимагається. Коли виявишся саме таким, як я тебе уявляю, то певен, що ця робота буде тобі до серця. То як?
— Ви ж знаєте, адмірале, що в мене на все свої погляди...
— Мені вони не заважатимуть.
— А я чомусь завжди вважав, що робота мусить бути цілеспрямованою. Людина повинна приносити користь.
— Звичайно. А хіба це не корисно? Така робота вимагатиме од тебе напруження всіх сил і здібностей. І віддаватимеш ти їх не сяк-так, а до останку,— підкреслив адмірал.
— Можливо,— промимрив Руперт.— Але яка ж усе-таки мета?
Адмірал понурив голову. Він розумів, про що питають, і задумано ходив повз високі стелажі.
— Що ж,— мовив нарешті,— я мушу зізнатися, що кінцева мета такої розвідки — підготовка до знищення однією країною іншої. В наш час війна може призвести лише до цього. Гаразд, припустимо. Тебе це турбує? Але скажи мені: хіба кожна людина в нашій країні — все одно, працює вона на заводі, вчиться в університеті чи навчає фізиці талановиту молодь — не допомагає врешті-решт здійсненню цієї мети? Сьогоднішній світ — це боротьба різних суспільних систем. Що б ми не робили, ми беремо участь у цій боротьбі. Ми — проти них; наш спосіб життя — проти їхнього. Тому зараз важливо відрізнити характер суспільства од характеру кожної людини зокрема. Отож наша робота є лише виявом неухильного розколу, що відбувається в людському суспільстві. Ти згоден?