— Це напевне, — похмуро підтвердив Лютпольд Кекеріц. — Роздивилися гуситів з мурів мешканці Фридланда, Житави, Згожельця і Львувека. Але хоч і міста й оборонилися, переможно відбили штурми, люди замовкають з жаху, як тільки хто нагадає про страшну долю Остріца, Бернштадта, Любані, Злоториї. Треба показати цим людям щось таке, що підніме їхній дух. Найкраще — те, як чеха-гусита на ешафоті страчують. Тож ну-бо, Отто, назвіть ціну. Якщо буде розумна, я обдумаю... Гей! Гей! Та стримуй ти ту кобилу, Дус!
Паж, той самий хлопець у береті з перами, що витанцьовував конем, під'їхав клусом до групи так різко, що мало не порозштовхував лицарів. Такої демонстрації не дозволив би собі жоден паж, зброєносець чи юнкер, пам'ятаючи про наслідки, в тому числі про канчук. Паж, про якого йдеться, наслідків явно не боявся. Імовірно, отже, він не був пажем.
З-під хвацько перекошеного берета на лицарів дивилися сміливі до нахабності очі кольору вод гірського озера, облямовані довжелезними, десь із півдюйма, віями. Хижо задертий ніс трохи дисонував з білими кучериками, рум'яними щічками і губками ангелятка, але все разом узяте й так викликало якесь дивне відчуття в тому місці, яке поети евфемістично називали circa pectora .
Дівчина, якій було не більше п'ятнадцяти років, була одягнена в білу мережану блузку і камізелю з пурпурного атласу. Чоловічу куртку з соболиним коміром вона носила за найновішою модою — устромивши руки у відкриті бокові шви так, щоб рукави вільно звисали на спину, а в галопі мальовничо розвівалися.
— Дозвольте, зацні панове, — трохи іронічно представив Лютпольд Кекеріц, — оцей юний блазень, що витанцьовує на коні, — це моя небога, сестрина донька, шляхетна панна Дус фон Пак.
Лицарі — всі, не виключаючи літніх і сповнених гідності, — мовчали і витріщали очі. Дус фон Пак обернула коня — зграбну каро-гніду кобилу.
— Ти обіцяв, дядечку, — голосно сказала вона. Голос у неї був не дуже приємний. Він нівелював — не для всіх — привабливість і викликаний першим враженням ефект.
— Обіцяв, то дотримаю слова, — насупився Кекеріц. — Май терпець. Не личить...
— Обіцяв, обіцяв! Хочу тепер, зараз! Мені нудно!
— Пекло і дияволи! Ну добре. Матимеш одного. Вибери собі. Пане Отто, одного з-між них я беру. Не торгуючись. Яку ціну назвете, таку заплачу. Розрахуємося під кінець. Я обіцяв дівці подарувати, а самі бачите, як вередує... То нехай має, що хоче...
Де Бергов відірвав погляд від коліна дівчини, закашляв, нарешті збагнувши, про що йдеться.
— Нічого не коштує, — поклонився він. — Нехай буде від мене в подарунок. На честь чарівності і вроди. Прошу собі вибрати, мосьці панно.
Дус фон Пак у відповідь поклонилася у сідлі й усміхнулася. З воістину вбивчою чарівністю. Потім продефілювала перед онімілими лицарями, змушуючи кобилу дрібно переступати. Під'їхала до бранців.
— Цей!
"Вона дала обітницю, — подумав Рейневан, дивлячись, як пахолки витягують перед шеренгу челядника з Яромержа. — Дала обітницю доброчинності, поклялася когось звільнити. Столярчукові вдалося. Істинне чудо... А можна ж було через нього дати знак Шарлеєві. Шкода..."
— Утікай, — шикнула дівчина, схиляючись із кульбаки і вказуючи на браму. — Біжи!
— Ні! — крикнув Рейневан, раптом збагнувши. — Не бі...
Один з мартагузів ударив його навідліг. А товариш столярського ремесла кинувся бігти через дворик. Біг швидко. Але далеко не добіг. Дус фон Пак у чвалі вирвала дротик в одного з кінних кнехтів, догнала челядника майже біля самої брами, метнула на повному скаку, сильно, з розмаху. Дротик влучив у середину спини, між лопатками, наконечник вийшов під грудиною в гейзері крові. Челядник упав, смикнув ногами, згорнувся, завмер. Дівчина байдужо повернула коня, продефілювала через дворик. Підкови ритмічно дзвеніли по кам'яних плитках.
— Вона так завжди? — поцікавився, але холодно, Ульріх Біберштайн.
— Це в неї вроджене? — запитав анітрохи не тепліше Лотар Герсдорф. — Чи набуте?
— Посилати в ліс, на диких кабанів, — кашлянув Янко Шафф. — Тоді, що вб'є, то все ж м'ясиво...
— Їй, — насупився Кекеріц, — кабани давно набридли. Нинішня молодь... Але що поробиш, родичка...
Дус фон Пак під'їхала ближче. Настільки близько, щоб вони побачили вираз її очей.
— Я хочу ще одного, дядечку, — сказала вона, напираючи промежиною на луку. — Ще одного.
Кекеріц насупився ще більше, але перш ніж він устиг що-не-будь сказати, його випередив Гартунг Клюкс. Пан на замку Чоха й далі вдивлявся в Дус, мов зачарований. Тепер він виступив наперед, зняв дзвінкову шапку, низько вклонився.
— Для мене буде честю, — промовив він, — могти дати шляхетній панні те, про що вона просить. На честь уроди. Пане Отто?
— Звичайно, звичайно, — махнув рукою де Бергов. — Прошу собі вибрати. Розрахуємося пізніше.
Жінки, що стояли за Рейневаном, почали плакати. А він знав. Ще перш ніж його обдало парою з кінських ніздрів. Ще перш ніж він побачив над собою очі. Кольору глибіні гірського озера. Прекрасні. Чарівливі. Й абсолютно нелюдські.
— Цей.
— Цей дорогий, — наважився зігнутий у поклоні Прищуватий. — Найдорожчий. Це значний гусит, тому й ціна значна...
— Не з тобою, пуцьвірінку, — стиснув щелепи Клюкс, — торгуватимусь, не ти мені будеш ціну називати. А я заради цієї панни будь-яку заплачу. Беріть його!
Кнехти витягай Рейневана, випхнули прямо перед груди каро-гнідої кобили і багатий, розшитий золотом нагрудник.
— Біжи.
— Ні.
— Норовистий знайшовся? — Дус фон Пак схилилася з кульбаки, прошила його поглядом. — Не побіжиш? То стій. Ти думаєш, це для мене якась різниця? Під'їду і штрикну. Але б'юся об заклад, що не встоїш, що кинешся навтьоки. А тоді поплатишся за норовливий писок. Подірявлю як свиню!
— Сорок кіп грошів? — заревів раптом де Бергов. — Сорок кіп? Ти, видно, їбанувся, Гурковець! Воші тобі, певно, весь розум з дурної довбешки виссали! Ти, певно, або геть здурів, або мене маєш за дурня. Якщо перше, то я тебе йно вишмагати накажу, а якщо друге, повішу як собаку!
— Значний гусит... — застогнав Прищуватий. — Тому й ціна... Але поторгуватися можемо...
— Я дам, — несподівано обізвався Янко Шафф, — за нього сорок кіп без торгування. Але ніяк не в подарунку. Перед уродою панни Паківни чоло схиляю, але хай собі заколе когось іншого. Цього я хочу живим і здоровим.