— Не подібні, — оцінив другий лицар, молодий і вродливий, у шапці на намащеному волоссі, яка нагадувала дзвоник. Майже кожен краєчок його вбрання був повирізуваний, за велінням моди, заокругленими зубчиками.
— Не подібні, — повторив він, підходячи і затуляючи носа зубчастим манжетом. — Але запитаймо для порядку. Гей, бабо! Що ти за одна? Поклоняєшся Гусові як своєму богові?
— Я невинна! Пане добрий! Я вдова убога!
— А ти, хлопе? Приймаєш причастя обома способами?
— Я не винен! Помилуйте!
-Брешуть, ясний пане, — запевнив з поклонами Прищуватий. — Брешуть, єретицькі рила, шкуру хочуть врятувати. Чи ви на їхньому місці не брехали би?
Вродливий подивився на нього з убивчим презирством, скидалося на те, що за цей натяк почастує Прищуватого кулаком. Але обмежився плювком.
Після чого обернувся до де Бергова. І до старшого лицаря в стьобаному вамсі, зі сповненим гідності обличчям і гордо випнутими губами. Цього Рейневан уже десь бачив, міг би заприсягтися. Трохи подумавши, він дійшов висновку, що й того, у шапці дзвоником, теж уже бачив.
— Не знаю, справді не знаю, зацний пане Отто, — звернувся, розводячи руками, той сповнений гідності до де Бергова. — У нас є замовлення від патриціатів Шести Міст. Мені дав замовлення Будишин. Присутній тут пан Гартунг фон Клюкс з Чохи представляє інтереси Згожельця, пан Лютпольд фон Кекеріц, який ось-ось прибуде, Любія. Але в наших замовленнях йдеться про гуситів. А не про якусь випадкову і жалюгідну голоту.
Отто де Бергов стенув плечима.
— Що я маю вам сказати, зацний пане Лотаре фон Герсдорф? — запитав він. — Мабуть, тільки одне: випадкова голота, перш ніж згоріти на багаттях у Будишині чи Згожельці, волатиме про помилування по-чеському. Як найсправжнісінькі гусити. Не відрізниш.
Лотар Герсдорф покивав головою з розумінням і з шанобою до логіки. А Рейневан уже згадав, де і коли його бачив, його і вродливого, повирізуваного зубчиками Гартунга фон Клюкса у схожій на дзвоник шапці. Він бачив їх обох два роки тому У Зем-бицях. На турнірі у день свята Різдва Діви Марії.
Герсдорф, Клюкс і кілька інших лицарів відійшли набік, щоби порадитися. Роздивитися бранців підійшли наступні, які досі мовчали. Двоє з них не відзначалися ніякими гербами, третій, вбраний найбагатше, мав на вамсі щит, шестикратно розсічений на срібло і червлень, — легкий для ідентифікації герб Шаффів. Гоче Шаффа, пана на Грифі, Рейневан теж пам'ятав з зембицького турніру. Тому присутнім у Тросках був, очевидно, його брат Янко, дідич і володар замку Хойнік.
З боку брами і вартівні долинули брязкіт і тупіт копит, у двір передзамча в'їхав почет збройних. На чолі прямували два герольди. Один, вбраний у біле, ніс блакитну хоругву з трьома срібними ліліями. На жовтій хоругві другого герольда виднівся червоний оленячий ріг. Рейневан із натугою ковтнув слину. Він знав цей герб. Знайомих прибувало.
* * *
Новоприбулі зупинили коней, спішилися, недбало кинувши віжки захеканим пахолкам, підійшли до господаря замку, поклонилися з повагою, але гордо. У сідлі, крім кнехтів і стрільців, залишився тільки юний паж у великому береті з трьома страусовими перами. Не зважаючи на те, що його вважатимуть кумедником, фіглярем і дурником, паж крутив конем, змушуючи його пританцьовувати. Підкови видзвонювали по бруківці.
— Пане де Бергов, вітаємо і поздоровляємо!
— Пане фон Біберштайн, пане фон Кекеріц. Гість у дім — Бог у дім.
— Дозвольте представити пана Кекеріца — мої лицарі і клієнти: пан Мікулаш Дахс, пан Генріх Цебанд, пан Вільрих фон Лібенталь, Петер Німпч, Ян Вальдау, Рейнгольд Темріц. Ми встигли до учти?
— І до учти, і до справ.
— Бачу, бачу, — Ульріх фон Біберштайн, пан на Фридланді, окинув поглядом бранців, які стояли під муром. — Хоч вигляд вельми нікчемний. Хіба що це рештки, хіба що вже перед нами Шість Міст найкращий товар підібрали. Вітаю, пане Герсдорф. Пане Клюкс. Пане Шафф. Як там? Торг уже облагоджено?
— Ще ні.
— Ну то давайте облагоджувати, — потер руки Біберштайн. — І до учти, до учти! Клянуся святим Діонісієм! У горлі сухо, як у пеклі!
— Цьому, — подав знак пажам Отто де Бергов, — ми легко зарадимо.
Мікулаш Дахс, який прибув із володарем Фридланда (Рейневан пам'ятав із повідомлень гуситських гейтманів, що він був клієнтом Біберштайнів), — повернувся, здійснивши оглядини поставлених під муром бранців. Вираз його обличчя говорив багато про що. А чого не говорив, те договорило хитання головою.
— Бачу, дедалі гірше, — прокоментував Біберштайн, приймаючи з рук пахолка великий кубок. — Дедалі гірший пропонуєш товар, милостивий пане Отто, дедалі паскуднішого ґатунку. Видно, це знак часів, signum temporis, як говорить мій капелан. Ну що ж, по роботі й оплата, поговорімо про ціни. Року Божого 1419 за впійманого і призначеного до страти гусита платили в Кутній Горі копу грошів, за єретицького проповідника п'ять кіп...
— Але тоді пропозиція була більша, — перебив його де Бергов. — У дев'ятнадцятому році впійманий гусит не був рідкістю, католики перемагали. Нині гусити зверху, а католики зазнають поразки, тож гуситський полонений — річ рідкісна, воістину раритетна. Тому й дорога. А пани з ландфридів самі завищують ціни, створюють прецеденти. Олдржих з Ружомберока платить по сто п'ятдесят кіп грошів викупу. Після таховської битви баварці й саксонці платили за своїх навіть більше. І по двадцять кіп за голову.
— Слухаю я вас, — підійшов і гордовито задер голову Лотар Герсдорф, — і достоту не знаю, чи то я здурів, чи ви. Пан з Ружомберока і німці платили за панів. А ви нам кого тут на торг виставили? Дідів якихсь кальварійських! Ну ж бо, схопіть і запропонуйте мені тут Рогача з Дубе, дайте мені Амброжа, Краловця, братів Змрзліків, Яна Черніна, Колюха, Чапека із Сан. За них я не пошкодую срібла. Але марнувати його на цих засранців і не подумаю. Навіщо мені засранці?
— Ці засранці, — не опустив погляду де Бергов, — на багаттях будуть по-чеському кричати і благати помилування. Адже про це йдеться, чи не так?
— Про це, — холодно підтакнув Біберштайн. — У містах у нас люди дрижать зі страху перед чехами, панікують. Пам'ятають, що було в травні.