— З чого випливає, — взявся в боки Кекеріц, — що ти, пане Шафф, знаєш, хто він такий. І скільки вартий. І не поділишся з нами цим знанням, га?
— Він не мусить, — сказав Лотар Герсдорф. — Бо я теж знаю, хто це. Упізнаю його. Це сілезець, Рейнмар фон Беляу. Кажуть, чарівник. Аліхімік. До того ж єретик і гуситський шпигун. У Зембицях намагався посягнути на життя князя Яна, я був при тому. Кажуть, що його гусити для цього злочину найняли, але я радше схильний вірити тим, що говорять, що з шалених ревнощів, що йшлося про жінку. Як воно там було, чорт його знає, але факт, що цього Беляу шукають по всьому Шльонську. І, певно, обіцяли заплатити за впійманого, раз пан Янко без торгування, легкою рукою готовий дати сорок кіп. Але нічого не вийде, нічого не вийде. Гуситський шпигун гарно прикрасить ешафот на будишинському ринку, гарна буде страта. Люди здалеку поназ'їжджаються, щоб подивитися. Я перекриваю твою ціну, Шафф. Будишин, панове, дає п'ятдесят!
— Що робить, — промовив повільно і виразно де Бергов, — у моєму замку чарівник, гуситський шпигун і найманий вбивця? З чиєї намови він сюди прибув? Га?
— Я ще раніше, — Гартунг Клюкс ніби й не чув його, — подарував цього вашого сілезця панні Дус. І заплачу...
— Сумніваюся, — перебив Герсдорф. — У тебе нема стільки грошей.
— Тут ідеться про мою честь, про лицарський гонор! — гаркнув Клюкс. — Я кров і життя готовий за це віддати, що вже там п'ятдесят гривень. Стільки, зрештою, я легко знайду!
— А сто знайдеш? — запитав Ульріх фон Біберштайн, який уже досить довго не озивався. — Бо я перекриваю, даю за нього сто кіп грошів. І нехай мені тут ніхто про честь не торочить, бо це якраз і є справа честі. Пояснень у мене не просіть. Але якщо це справді Рейнмар Белява, то він має бути мій. Даю за нього сто кіп. Пане Отто де Бергов, що скажете?
Де Бергов довго дивився на нього. Потім обвів поглядом усіх.
— Скажу, — він задер голову, — що нічого з цього не вийде. Я скасовую оборудку. Знімаю цього Беляву з торгів.
— Це ж чому?
— Тому, — Отто де Бергов не опустив голови, — що я так хочу.
— Ну що ж, — Біберштайн протяжно харкнув, плюнув. — Ваш замок, ваша воля, ваше право. Але якщо ви так, то мені якось розхотілося у вас гостювати. Завершуймо справи і кому в дорогу.
— Рація, — кивнув головою Лотар Герсдорф.
— Факт, — підтакнув Янко Шафф. — Та й мені щось ніби спішно. Закінчуймо торги і прощаймося.
— Тоді, щоб ви про мене все-таки краще згадували, — заявив де Бергов, явно стримуючись, — буде знижка. Спеціальна ціна, як для брата. Як у Кутній Горі вісім років тому назад. Копа грошів за голову. Бабів і підлітків додаю задаром.
— І не підвищуймо ціни один перед поперед одним, — запропонував Герсдорф, — а поділімося. Будишин, Згожелець, Любій, Фридланд, Єленя Гура. Спочатку поділимо порівну бабів і шмаркачів, арешту...
— Решта порівну не ділиться, — швидко підрахував Кекеріц. — Не буде справедливо.
— Буде, душею клянуся, — сказав де Бергов, жестом підкликаючи своїх збройних. — Буде справедливо як холера, ніхто не вийде зі збитком. Гей, брати їх! Цих чотирьох! Брати, і в пута!
Мартагузи Прищуватого ще не встигли збагнути, що коїться і про що йдеться, як уже були зв'язані. І тільки коли їх повпихали поміж їхніх недавніх бранців, почали шарпатися, верещати і матюкатися, але їх блискавично і безжально втихомирили ударами палок, батогів і ратищ списів.
— Пане, — застогнав Прищуватий, якого ніхто не торкнувся. — Як же це... Таж це мої люди...
— Ти, може, хочеш до них приєднатися? Маєш таке бажання?
— Та ні, ні, що ви, — губи Прищуватого розтулилися в широкій улесливій гримасі. — Ніяк ні! Що вони мені, родичі, чи як? Знайду собі нових.
— Факт, завжди хтось знайдеться. То йди. Ага, був би забув...
— Га?
Отто де Бергов усміхнувся у відповідь, після чого кивнув до Дус фон Пак, яка тримала дротик поперек сідла. Дус блиснула зубками, її блакитно-зелені очі загорілися.
— Ти привів у мій замок шпигуна і вбивцю. Біжи до брами. Гайда! Швидко!
Прищуватий зблід, став білий, як риб'яче черево. Моментально охолов, крутнувся на п'ятці й помчав до брами, наче хорт. Біг швидко. Дуже швидко. Скидалося на те, що добіжить.
Не добіг.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ,
у якому з'ясовується, що ніщо так не посилює
розумових здібностей, як голод і спрага. А коли
треба розв'язати якусь загадку, найкраще буває
посцяти на людські останки. Але обов'язково в
День Померлих.
— Рейнмар фон Беляу зі Шльонська, — Отто де Бергов, пан на замку Троски, кинув на Рейневана оцінюючий погляд, з голови до ніг і назад. — Чорнокнижник. Алхімік. Гуситський шпигун. А до того всього ще й найманий убивця. Широкий, так би мовити, діапазон спеціальностей. Ї з котрою з них ти прибув у мій замок? Не відповідаєш? Нічого. Я і так знаю.
Рейневан мовчав. Горло йому перехопило так, що він не міг ковтнути слину. Льох був страшенно холодний і страшенно смердів. Сморід, здавалося, вибивався з-під прикритого важкою залізною решіткою отвору в підлозі. Хоч сходження під вежу гвинтовими сходами зайняло чимало часу, рівень, на якому вони перебували, не був найнижчим. Нижче було ще щось. Льохи під Панною сягали, певно, самого нутра Землі.
Пахолки повпихали смолоскипи в залізні тримачі. Відкрили зі скреготом решітку в підлозі. У темний отвір, з якого відгонило гнилизною, спустили драбину.
— Злазь, — підтвердив здогади Рейневана де Бергов. — Швидко.
Злізти до самого низу йому не дозволили. Сильно смикнули драбину, Рейневан упав, з висоти гримнувся об втоптану і тверду як камінь долівку, падіння на якийсь час забило йому дух.
— У мене, — озвався згори де Бергов, затуляючи собою ту дещицю світла, яке пробивалася крізь отвір, — колись у Тросках був маг-мудрило, начитаний і красномовний, то він стверджував, що такий льох, як тутешній, називається oubliette. Я в житті не чув, щоб хтось, крім цього мага, вживав це слово. Воно походить начебто з галльської й означає, хе-хе, "забудка". Я просвічу тебе, чому саме така назва. Так ось, решітку зараз замкнуть, а про тебе забудуть. Абсолютно, також і в тому, що стосується хліба і води. Тому особисто мені більше, ніж галльська, подобається тубільна назва льоху: "гладоморна". Я заморю тебе голодом, пане фон Беляу. Хіба що ти порозумнішаєш і скажеш мені, хто тебе найняв, з чийого наказу ти мав мене вбити. Попереджаю: брехня і крутійство тобі нітрохи не допоможуть. Я знаю, хто стоїть за замахом, а ти тільки наведеш подробиці. І докази.