П'яні реготались, аж за боки хапались.
Похмурий, лихий, з розкуйовдленими кучерями, стояв Блажчук серед хати й важко дихав, зиркаючи спідлоба.
— Ну, весілля скінчилося,— нарешті буркнув він.— Геть, наволоч!.. А то я не так порегочу...
Сміх і жарти вщухли.
Один по одному, крадучись, мов злодії, повиходили гості. Останній прихилив за собою двері.
Ще хвилину стояв Блажчук непорушно, потім раптом стиснув голову дужими руками і заричав, як поранений звір.
— О-ох!..
Упав на лаву, й голосно ридав, і бився головою об стіну.
Так скінчилося Блажчукове весілля.
1911