Кляли, погано лаялись, але, впізнавши його, замовкали й тільки дивилися безглуздо виряченими очима, нічого не розуміючи.
Побудив усіх, вклоняючись на всі боки, кликав на весілля.
І знову дивилися, і знову нічого не розуміли.
— Гей-гей, чи заціпило вам, товариші! — гукнув.— На весілля ж кличу, жінку заміж видаю, пити-гуляти прошу.
— За Адамка? — спитав хтось із кутка.
Крутнувся, ніби хто шпигнув його.
— Ти почім знаєш?
Але всі вже догадувалися й обережно усміхалися.
— Ого, всі знають, не сам я.
Вхопився за голову й застогнав, як зв'язаний лев.
— Прррокляті!.. Чому мовчали? Чому не казали?..
— Хм... да, тобі скажи... Видима смерть страшна.
Він трохи заспокоївся.
— Ну, то ходімо ж,
— Та куди ж?
— Весілля справимо, горілку пити ходімо. Частую всіх до ранку.
Чухались, неохоче підводились і зодягались, але не сперечались.
По дорозі розбудили Середиху, взяли три четвертини.
— Завтра гроші віддам,— кинув їй Блажчук.
Середиха з підозрінням дивидася на пізніх гостей, щось недобре відчувала й пішла назирцем, замкнувши хату.
Надійшли до Блажчукової халупи.
— Ну, бояри, ставайте хто коло вікон, а я стукатиму в двері. Та пильнуйте, щоб, крий Боже, молодий не втік, а то весілля пропаде.
Товариство, чекаючи на цікаву сцену, яку не завжди побачиш, було у веселім настрою. Почулись сміхи, жарти.
Блажчук торохнув постолом у двері й не своїм голосом крикнув:
— Відчиняй!..
Загавкали собаки, застукав сторож.
В хаті як вимерло все. Всі знишкли й слухали, притаївши дух.
Блажчук осатанів.
— Відчиняй, прроклята! — гукав у нестямі й торохтів у двері кулаками.
Дзенькнув засув.
Блажчук замовк. Обережно ступив через поріг. Софія стояла в темряві і не могла поворухнутись.
Зазирнув за двері, в кутки, заставлені діжкою, ночвами, мішком з борошном. Одіпхнув жінку і ввійшов у хату.
— Ану, світи! Чого стоїш у сінях?
Черкнув сірничок і освітив убогу, але чепурно прибрану оселю шахтаря.
Зняла шкло з лампи, засвітила, але надіти не в силі була: вся здригалася, немов од вогкого холодного вітру, й дрібно дзенькало шкло об зубчасті вінця лампової машинки.
Блажчук озирнувся по хаті. Не було нікого.
— Спала? — похмуро звернувся до Софії.
— Ссспала,— відповіла й клацнула, здригнувшись, зубами.
Стояла коло столу в одній спідниці поверх сорочки.
— Чого тремтиш, як у пропасниці? — гримнув, і хижо блиснули чорні очі з-під насуплених брів.
Не відповіла, тільки спустила очі, щоб заховати пекельний жах.
— Се що? — показав він на картуз і ціпок на лаві.
Зробилася біліш білої стіни, губи посиніли.
— То він, виходить, тут...
Блажчук підняв ліжник і, нахилившись, заглянув під ліжко.
Випростався й страшним реготом сповнив хатину, аж шибки задеренчали жалібно в вікнах.
— Ге-ей, товариші! Прошу до хати! Молодий тут! Справимо весілля на славу.
Вона впала, ридаючи, обіймала коліна, хилилася до землі й цілувала брудні, сірі од глею постоли.
Адамко зайцем шугнув з-під ліжка до дверей, та не довелося жахливому донжуанові ночувати сієї ночі дома: попав просто в руки шахтарям, що входили в хату.
— Ха-ха-ха! — реготав, мов несамовитий, Блажчук.— Гарний молодий, що з весілля тікає. Тримайте, хлопці, цупко тримайте, а то вислизне.
Адамко одразу борсався, намагався видертись, навіть укусив когось за руку, але, діставши по пиці, знишкнув і понуро схилив голову. Кров з носа капала на груди, на білу сорочку.
— Ану, годі! — гримнув Блажчук на жінку.— Підводься!
Не встала, ще щільніш припала до ніг і заголосила.
— Вставай, вставай,— говорив чоловік,— уміла кохати, умій і до шлюбу стати.— Ану, годі, кажу!
Дужим рухом ноги віджбурнув її до стіни. Впала й корчилась в риданнях.
— Станови стіл насеред хати, а на стіл Середишине добро,— будемо вінчати.
Злорадо регочучи, шахтарі відсунули стіл насеред хати, поставили на нього три четвертини з горілкою, хліб, низку тарані й цибулю. Блажчук підняв Софію й поставив поруч з переляканим Адамком.
— Як же ж їх вінчати, хлопці, коли вони не одної віри?
— По-нашому, по-шахтарському.
— Ну, то хто за попа, хто за дяка, а я за шахвиря, бо впаде вона.
Почалася дика сцена: водили круг столу, співали сороміцьких пісень, виголошували блюзнірські казання.
— Доволі, амінь! — промовив Блажчук.— Переносьте стіл на місце, садовіть молодих на покуті, та й самі сідайте: будемо пити, гуляти, молодих прославляти і себе не забувати.
Шахтарі відповіли реготом і жартами.
Пиячили до ранку. Надходили нові гості: Середиха по всій слобідці роздзвонила про незвичайне весілля. Всіх закликав Блажчук, всіх припрошував, всіх частував. Шахтарі сідали, пиячили, а баби й діти з зацікавленням, перемішаним з жахом, тислись коло порога, в сінях, хитали головами, шептались, дивились на "молодих", що сиділи за столом, як з хреста зняті.
Ще посилали за горілкою, ще пили, співали.
Блажчук нічого не пив, а тільки припрошував, весело вигукував здоров'я "молодим" і тільки жалкував, регочучи, що нікому грати на весіллі, бо на слобідці один музика, та й той — "молодий" тепер.
В хаті зробилось душно. Відсунули занавіски й поодчиняли вікна. Ранкове сонечко кинуло в забруднену хату снопи золотистого світла, заграло в тютюновім диму...
П'яний гомін на мить ущух.
— Чого ж ви? — метушився Блажчук.— Пийте, гуляйте, добрії люди! Чи вже понапивались, нагулялись?.. Ну, то будемо "молодих" виряджати... Тільки не спати... вони виспали своє. Вирядимо їх, добрії люди, на нове життя, на нове пробуваннячко. Вставайте з-за столу, "молодих" під руки беріть і ведіть їх у двір.
Гості повставали, але ніхто не зважився доторкнутись до "молодих".
— Чом же ви? Чи повпивалися, що й самих треба під руки тримати? Ха-ха-ха! — реготав, як божевільний, Блажчук. Очі йому блищали зловісним блиском, під очима темніли круги.
— Не хочете? Ну, то я сам.
Хижим звірем підступив він до жінки, зірвав хустку й учепився за коси.
Страшний, нелюдський крик розітнувся по хаті, покотився вікнами на вулицю. Жінки й дітвора з плачем і вереском висипали з сіней на двір.
Блажчук витяг жінку з-за столу, переволік за коси через поріг у сіни, розмахнувся й викинув у двері під ноги цікавим. Потім, ляскаючи зубами, страшний, як кара, підійшов до Адамка, що забився в куток під божничок, вхопив його за в'язи, виволік насеред хати, розгойдав на руках, як дитину, й викинув у вікно.