В старім гнізді

Черкасенко Спиридон

С. Черкасенко.

В СТАРІМ ГНІЗДІ.

ДРАМАТИЧНИЙ НАРИС

в 4-х діях.

ПОЛТАВА.

Елект. друкарня Ф. Шіндлера, Кузнецька вул., свій буд.

1 9 0 7.

Дієві люди:

Гробачевський, Іполіт Миколаєвич, 50 літ, ще чорнявий, високий чоловік, з чорною невеличкою борідкою, з чорними палкими очима, котрими він повсякчасно грає в розмовах з жінками. Зодягнений завжди бездоганно. Рухи нервові. Він кагжтан в одставці.

Вікторія Францовна, його жінка, 48 літ, тілиста пані, з сонливим, покірним поглядом.

Всеволод, 27 літ, помішник начальника станції.

Ольга, 22 літ, русява панночка з журним поглядом, з негарним, але сімпатичним обличчям.

Серж, 18 літ., схожий на б.ітька; розпутник, зайдиголова.

Ліна, 23 літ., жінка Всеволодова, чорнява, повновида молодиця, зодягнена завжди занадто пишно й одкрито; особа лехкодумна, безпечна, ексцентрична.

Микола Лукич, 80 літ., старий лисий дід, батько Гро-бачевського, полковник в одставці; з червоним носом, з бурцями; ходить підпираючись костурем, волочить тонкі, худі ноги у нічних пантофлях. Зодягнений завжди в засмальцьований халат. У його безглуздий помутнілий погляд і одвисла нижня челюсть.

Творогин, 50 літ, товстенький жвавий панок з воєнних.

Шах, 30 літ, молодий поміщик.

Ильєнко, Платон Платонович, 45 літ, учитель гімназії.

Тетяна Михайлівна, 43 літ, його жінка.

Дуся, 20 літ, вродлива білява панночка з пиш ним волоссям.

Євген, 17 літ, гімназист останнього класа.

Леонид, 25 літ, брат Платона Платоновича, студент.

Іван, молодий лакей.

Маруся, вродлива покойовка.

Гаврило, старший робітник.

Гнат, дід-сторож. . Ганна, покритка.

Горпина, 35 літ, кухарка у Ильєнків.

Перші три дії—в маєтку Тробачевського, над Дніпром; остання—на дачі Ильєнків, по другий бік Дніпра, Діється в наші часи.

Дія перша.

Кінець червня. Ранок, їдальня в домі Тробачевського, простора кімната, обклеєна темними тпалєрами. Посередині великий розкладний стіл; над ним з стелі спускається лямпа. За столом, коло задньої стіни, старий оріховий буфет. Коло лівої стіни канапа. Праворуч—двері на веранду, ліворуч—в вітальню; в задній стіні, з правого боку—в

передню.

Коли завіса піднімається, Микола Лукич входить з вітальні, озирається, нишком підходить до буфета, тихенько одчиняє його, тремтячими руками достає графина з горілкою, наливає велику чарку, знов озирається й п'є, смакуючи. Щаслива усмішка розходиться йому по видові. Нарешті він одчиняє пиле НІ дверці, од-колупує тматочок житнього хліба й закусює, потім

знов наливає з графина.

Вікторія Францовна (входить з передньої). Тату! (Б'є руками об поли)

Микола Лукич, (не почувши, перехиляє у рот чарку).

Вікторія Францовна. Тату, що це ви робите?

Микола Лукич (од несподіванки випускає з рук чарку, хотра падає й розбивається. Він перелякався). Хи-хи-хи.."

Вікторія Францовна. А, Боже мій! Чи вам хто не дає їсти або пити, що ви крадькома, мов злодій, підбіраєтесь до буфета. Та ви-ж пів-години тому, як снідали. Ще хочеться,—звеліть і вам подадуть... Марусько!.. а, Марусько].. Де вона забігла?.. Ось вона дасть вам попоїсти. (Йде до дверей на веранду, щоб покликати Марусю).

Микола Лукич (перелякано дивиться на двері, потім хутко шкандибає в передню).

Маруся {входить з веранди). Чого, пані?

Вікторія Францовна (причиняє, дверці в буфеті). Та тепер нічого. Позбірай скло і прибери в їдальні.

Ольга (входить з веранди). Ти тут, мамо? Ходімо в садок. Який гарний, погожий ранок... О, хто це чарку розбив?

Вікторія Францовна Дідусь. Ввійшла, а він коло буфета порається. Побачив мене, заметушився й упустив чарку.

Ольга. Сердешний... Ходімо в садок? Подивишся на аґрус. Він трохи ще не достиг, але на варення годиться вже.

Вікторія Францовна. Душно, мабуть, на дворі?

Ольга Ні, в садку не душно, мамо.

Вікторія Францовна. А ти сьогодні зовсім нічогенька на вигляд. Добре спала ніч?

Ольга (сміється). А ти-ж як думала,—що я вже навіки змарніла.

Вікторія Францовпа. Моя голубко. (Цілує Ольгу в чоло).

(Виходять на веранду).

Маруся (ходить по кімнаті й стирає пил з меблів). Пху! Пху! (б'є ганчіркою по стульцях). Та й остобісіло, нехай йому грець! Шосту горницю прибрала, а ще зосталось три... І вигадають отсі пани: про кожного особлива горниця,—що хоче, те й робить в ній... (Стоїть в задумі з усмішкою на видові). Який баский! (Сміється). Ні, у мене так не розживешся, дзуськи! (Погрожує кулаком невідомо кому й знов б'є ганчіркою по стульцях). Пху!.. Чхи!..

Іван (входить з передньої, в руках держить підло-гову щітку). На здоров'я! Чого це ти розічхалась?

Маруся. Спасибі... чхи! чхи!.. Пху! щоб тобі толку не стало!

Іван Тю! навіжена... Хто-ж отак пил зтирає? Бач, яку куряву підняла.

Маруся. Нехай йому грець! Попокрутився-б стільки, як я, то й не патякав-би.

Іван. Оттакої... а я що—менш від тебе роблю, чи як? У одного пана поки прибереш у кабінеті та в опочивальні... (Підмітає). У панича сьогодні ти прибирала?

Маруся. Я, а хіба що?

Іван. Та нічого. (Підмітає підлогу і зкоса поглядає лукаво на Марусю). Що воно за плями червоні на руках у тебе? і п'ятерню знать. (Підходить до Марусі й показує їй на гиию). Та й на шиї... ой-ой-ой!

Маруся. Ось на! (Тиче йому дулю). Щоб не дуже додивлявся.

Іван (регочеться): Чого-ж ти гарячишся? хіба я що? Маруся. Замовчи, навісний!

Іван (не перестає реготаться). А здорово він тебе помняв.

Маруся. А щоб тобі заціпило! Ти будеш мовчати? га? Іван. Хо-хо-хо!

Маруся. (Підбігає й б'є його ганчіркою по спині). На тобі! на тобі!

Іван (одбігає убік і обороняється щіткою). Тю! тю! скажена! чи ти при пам'яти? (Озирається^ перебігає на другий бін кімнати й стає в оборонну позу).

Серас (входить з веранди; до Івана). Це ще що за играшки? Геть звідсіль! Не знайдеш иншого місця жартувати, йолопе!

Іван. Я нічого... Ввійшов кімнату підмести, а вона накинулась, мов зінське щеня.

Серж. Ти ще базікать будеш? Геть!

(Іван виходить)

Маруся (знов береться до прибірання). Та й сердиті-ж ви, паничу, аж у мене мороз по-за шкурою пішов.

Серж. А ти й рада з усяким жартувати.

Мруся. А чому мені й не пожартувати,—я-ж не черниця?..

Серж, Я йому в'язи зкрутю,

Маруся. Завіщо? (Сміється). Чи не ревнуєте?

Серж. Бач, ще й сміється, свинота... У-у, задавлю! (Міцно обнхма її й садовить собі на коліна).