Х О Р
С т р о ф а ІV
Що ж. Міркуй. Зваж на все. Й до гостей
Добрий будь, щирий будь.
420 Видавать не важся тих,
Хто в таку далінь утік
Од злоби, од гріха.
А н т и с т р о ф а ІV
Не дозволь прохачів одірвать
Од богів рятівних,
О владарю цих земель!
Про важкий-бо йдеться гріх
Женихів. Пильний будь!
С т р о ф а V
Не дозволь, щоб од вівтаря цього
Нас, що припали тут, мов кобилиць, тягли,
430 Ухопивши за стрічки
Та за барвистий край одягу тканого.
А н т и с т р о ф а V
Добре знай: що ти вчиниш, те сповна
Дім твій, нащадки всі сплатять Аресові,
Що карає кривдника.
Зевсова влада, зваж, — найсправедливіша.
В О Л О Д А Р
Я зважив. Та жене нас хвиля ось куди:
Чи з людом, чи з богами, а війну важку
Таки вестиму. Корабель — води торкнувсь:
Налагоджено снасті, вбито цвяхи всі.
440 Біди ж він не уникне, хоч куди звертай.
Якщо багатства дому пограбовано,
Поповнити їх можна з допомогою
Хранителя набутків — Зевса-владаря.
Якщо не впору з язика слівце їдке,
Немов стріла, злетіло, серце вразивши, —
Зм'якшити можна терпкість мови — мовою.
А щоб не заплямитись кров'ю братньою,
Один від цього засіб: треба жертви нам
Багаті багатьом богам приносити.
450 Чи я від суперечки відхиляюся?
Хай краще помиляюсь, завбачаючи
Біду. Проти надії все ж добра я жду.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Послухай, що скажу я на закінчення.
В О Л О Д А Р
Кажи. Не пропущу я слова жодного.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Ось, бачиш, і пов'язки, й пояси в нас є.
В О Л О Д А Р
Такий жіночий одяг. Що тут дивного?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Нічого... Та ці речі знадобляться нам...
В О Л О Д А Р
Куди ти хилиш? Говори без натяків.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Якщо за нас, благальниць, не заступишся...
В О Л О Д А Р
460 То що тоді? До чого ті пов'язки тут?
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Прикраси дивні збагатять богів ось цим.
В О Л О Д А Р
Говориш загадково. Напростець кажи.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Повісимось усі ми на цих статуях.
В О Л О Д А Р
Не словом — жалом серце опекла мені.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Зате зняла полуду із очей твоїх.
В О Л О Д А Р
Куди не гляну — звідусіль біда страшна
Потоком рине, і не бачу виходу:
Довкола — море. Й нікуди причалити —
Ніде не знайду рятівної гавані.
470 Адже, якщо не зважусь посприяти вам,
Ганьбу на мене, владаря, накличете;
Коли ж синів Єгипта, ваших родичів,
За мурами зустріну я з мечем в руці, —
Це теж ганебно: кров'ю чоловічою,
Йдучи жінкам на руку, землю зрошувать.
Та гнівом Зевса, втікачів захисника,
Не знехтую: ніщо так не страшить людей.
Отож, похилий батьку цих дівчат сумних,
Візьми чимшвидше в оберемок вітки ці
480 Й порозкладай їх ще й при інших вівтарях
І храмах наших, щоб із громадян усяк
Благальний знак побачив і не став мене
Корить: на владаря-бо всі шишки летять.
Помітять вітки — й співчуттям переймуться
Аргосці: женихів зухвальство вразить їх,
Зате до вас поставляться прихильніше.
За слабших кожен радше заступається.
Д А Н А Й
Могли б ми на щось більше розраховувать,
Ніж на твою гостинність і заступництво?
490 Провідників одначе з-між людей своїх
Ще дай, аби до храмів, до жертовників
Богів усіх, що краєм цим піклуються,
Я втрапив і безпечно через місто йшов,
Ми ж од тутешніх різнимося виглядом:
На Нілі й на Інаху не однаковий
Зростає люд. Відвага — насторожує,
І помилково друга може друг убить.
В О Л О Д А Р
(до воїнів)
Чужинець правду каже. Проведіть його
До вівтарів чимшвидше, до святинь міських.
500 При зустрічах помовчте, а спитає хто —
До храмів мореплавця супроводите.
(Данай відходить із супровідниками).
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Йому ти дав поради, в путь одправивши,
Мені ж як бути? Чим мене розважиш ти?
В О Л О Д А Р
Склади тут вітки, цей безмовний горя знак.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Ну ось. Поклала, як велів ти. Далі що?
В О Л О Д А Р
Тепер у гай священний, он у цей, ввійди.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Хіба ж то сховок? Таж туди проникне всяк.
В О Л О Д А Р
Не коршакам же в кігті віддаю тебе.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
До коршаків ще гірших не потрапити б!..
В О Л О Д А Р
510 Зичливий хтось до тебе — й ти зичлива будь.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Од страху дратівливим кожен робиться.
В О Л О Д А Р
Жінкам усяке страховиння мариться.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Тож словом, як і ділом, заспокій мене.
В О Л О Д А Р
Побудь сама тут — батько скоро вернеться —
А я піду і скличу громадян своїх
І спробую в них ласку до вас викликать.
А там повчу і батька, як поводитись.
Отож лишайсь на місці і богів проси,
Щоб у твоїх жаданнях помогли тобі.
520 Іду. Про що йшла мова, тим займусь тепер.
Хай Доля й Красномовність посприяють нам.
Володар відходить із рештою воїнів.
СТАСИМ ПЕРШИЙ
Х О Р
С т р о ф а І
Красо й хвало всіх владарів,
Блаженства і сили вершино,
Вислухай, Зевсе, — ми ж діти твої, —
Звільни нас од насильства,
Зверни свій гнів проти синів Єгипта,
Розметай темнобоку загибель,
Морем окрий багряним!
А н т и с т р о ф а І
Ти нам, жінкам, ласку яви,
530 Згадай, звідкіля йде рід наш,
Нашу праматір любив ти. Нехай
Живе переказ добрий:
Хіба ж не ти, Зевсе, Іо торкнувся?
Ми ж тобою пишаємось, батьком,
З Аргосу й ми походим.
С т р о ф а ІІ
Сюди — давній слід нас вивів,
Матері слід на квітучім лузі,
Де вигін був соковитий; звідси,
Гнана пекучим жалом,
540 Ошаленіла Іо
Мчала полями племен багатьох,
Аж вузину — пінявий вир
Між двох земель — перепливла,
Так-бо тоді
Їй повеліла Доля.
А н т и с т р о ф а ІІ
Біжить — ген по землі азійській,
Крізь пасовища фрігійські буйні,
А там — Тевтрант, що в краю мідійців,
Потім — Лідійські доли,
550 Гір Кілікійських кряжі,
І Памфілійські долає хребти,
Й вічних річок води стрімкі,
Й тучні поля, далі — лани,
Славні на хліб,
Де Афродіта править.