Благальниці

Страница 4 из 9

Эсхил

Х О Р

С т р о ф а ІV

Що ж. Міркуй. Зваж на все. Й до гостей
Добрий будь, щирий будь.
420 Видавать не важся тих,
Хто в таку далінь утік
Од злоби, од гріха.

А н т и с т р о ф а ІV

Не дозволь прохачів одірвать
Од богів рятівних,
О владарю цих земель!
Про важкий-бо йдеться гріх
Женихів. Пильний будь!

С т р о ф а V

Не дозволь, щоб од вівтаря цього
Нас, що припали тут, мов кобилиць, тягли,
430 Ухопивши за стрічки
Та за барвистий край одягу тканого.

А н т и с т р о ф а V

Добре знай: що ти вчиниш, те сповна
Дім твій, нащадки всі сплатять Аресові,
Що карає кривдника.
Зевсова влада, зваж, — найсправедливіша.

В О Л О Д А Р

Я зважив. Та жене нас хвиля ось куди:
Чи з людом, чи з богами, а війну важку
Таки вестиму. Корабель — води торкнувсь:
Налагоджено снасті, вбито цвяхи всі.
440 Біди ж він не уникне, хоч куди звертай.
Якщо багатства дому пограбовано,
Поповнити їх можна з допомогою
Хранителя набутків — Зевса-владаря.
Якщо не впору з язика слівце їдке,
Немов стріла, злетіло, серце вразивши, —
Зм'якшити можна терпкість мови — мовою.
А щоб не заплямитись кров'ю братньою,
Один від цього засіб: треба жертви нам
Багаті багатьом богам приносити.
450 Чи я від суперечки відхиляюся?
Хай краще помиляюсь, завбачаючи
Біду. Проти надії все ж добра я жду.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Послухай, що скажу я на закінчення.

В О Л О Д А Р

Кажи. Не пропущу я слова жодного.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Ось, бачиш, і пов'язки, й пояси в нас є.

В О Л О Д А Р

Такий жіночий одяг. Що тут дивного?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Нічого... Та ці речі знадобляться нам...

В О Л О Д А Р

Куди ти хилиш? Говори без натяків.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Якщо за нас, благальниць, не заступишся...

В О Л О Д А Р

460 То що тоді? До чого ті пов'язки тут?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Прикраси дивні збагатять богів ось цим.

В О Л О Д А Р

Говориш загадково. Напростець кажи.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Повісимось усі ми на цих статуях.

В О Л О Д А Р

Не словом — жалом серце опекла мені.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Зате зняла полуду із очей твоїх.

В О Л О Д А Р

Куди не гляну — звідусіль біда страшна
Потоком рине, і не бачу виходу:
Довкола — море. Й нікуди причалити —
Ніде не знайду рятівної гавані.
470 Адже, якщо не зважусь посприяти вам,
Ганьбу на мене, владаря, накличете;
Коли ж синів Єгипта, ваших родичів,
За мурами зустріну я з мечем в руці, —
Це теж ганебно: кров'ю чоловічою,
Йдучи жінкам на руку, землю зрошувать.
Та гнівом Зевса, втікачів захисника,
Не знехтую: ніщо так не страшить людей.
Отож, похилий батьку цих дівчат сумних,
Візьми чимшвидше в оберемок вітки ці
480 Й порозкладай їх ще й при інших вівтарях
І храмах наших, щоб із громадян усяк
Благальний знак побачив і не став мене
Корить: на владаря-бо всі шишки летять.
Помітять вітки — й співчуттям переймуться
Аргосці: женихів зухвальство вразить їх,
Зате до вас поставляться прихильніше.
За слабших кожен радше заступається.

Д А Н А Й

Могли б ми на щось більше розраховувать,
Ніж на твою гостинність і заступництво?
490 Провідників одначе з-між людей своїх
Ще дай, аби до храмів, до жертовників
Богів усіх, що краєм цим піклуються,
Я втрапив і безпечно через місто йшов,
Ми ж од тутешніх різнимося виглядом:
На Нілі й на Інаху не однаковий
Зростає люд. Відвага — насторожує,
І помилково друга може друг убить.

В О Л О Д А Р

(до воїнів)

Чужинець правду каже. Проведіть його
До вівтарів чимшвидше, до святинь міських.
500 При зустрічах помовчте, а спитає хто —
До храмів мореплавця супроводите.

(Данай відходить із супровідниками).

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Йому ти дав поради, в путь одправивши,
Мені ж як бути? Чим мене розважиш ти?

В О Л О Д А Р

Склади тут вітки, цей безмовний горя знак.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Ну ось. Поклала, як велів ти. Далі що?

В О Л О Д А Р

Тепер у гай священний, он у цей, ввійди.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Хіба ж то сховок? Таж туди проникне всяк.

В О Л О Д А Р

Не коршакам же в кігті віддаю тебе.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

До коршаків ще гірших не потрапити б!..

В О Л О Д А Р

510 Зичливий хтось до тебе — й ти зичлива будь.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Од страху дратівливим кожен робиться.

В О Л О Д А Р

Жінкам усяке страховиння мариться.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Тож словом, як і ділом, заспокій мене.

В О Л О Д А Р

Побудь сама тут — батько скоро вернеться —
А я піду і скличу громадян своїх
І спробую в них ласку до вас викликать.
А там повчу і батька, як поводитись.
Отож лишайсь на місці і богів проси,
Щоб у твоїх жаданнях помогли тобі.
520 Іду. Про що йшла мова, тим займусь тепер.
Хай Доля й Красномовність посприяють нам.

Володар відходить із рештою воїнів.

СТАСИМ ПЕРШИЙ

Х О Р

С т р о ф а І

Красо й хвало всіх владарів,
Блаженства і сили вершино,
Вислухай, Зевсе, — ми ж діти твої, —
Звільни нас од насильства,
Зверни свій гнів проти синів Єгипта,
Розметай темнобоку загибель,
Морем окрий багряним!

А н т и с т р о ф а І

Ти нам, жінкам, ласку яви,
530 Згадай, звідкіля йде рід наш,
Нашу праматір любив ти. Нехай
Живе переказ добрий:
Хіба ж не ти, Зевсе, Іо торкнувся?
Ми ж тобою пишаємось, батьком,
З Аргосу й ми походим.

С т р о ф а ІІ

Сюди — давній слід нас вивів,
Матері слід на квітучім лузі,
Де вигін був соковитий; звідси,
Гнана пекучим жалом,
540 Ошаленіла Іо
Мчала полями племен багатьох,
Аж вузину — пінявий вир
Між двох земель — перепливла,
Так-бо тоді
Їй повеліла Доля.

А н т и с т р о ф а ІІ

Біжить — ген по землі азійській,
Крізь пасовища фрігійські буйні,
А там — Тевтрант, що в краю мідійців,
Потім — Лідійські доли,
550 Гір Кілікійських кряжі,
І Памфілійські долає хребти,
Й вічних річок води стрімкі,
Й тучні поля, далі — лани,
Славні на хліб,
Де Афродіта править.