Життя юнакове минало серед стихій, і його уявлення про суходіл не сягали далі берега — частини земної тверді, ніби спеціально відведеної під танцювальні зали, трактири й борделі, словом, під усе те, що моряки звуть "обітованою землею", тож простої його натури так і не торкнулися моральні збочення. Певна річ, моряки — люди не безгрішні. Однак до їхніх так званих гріхів рідше, ніж у жителів суходолу, домішується розпуста: вони грішать не тому, що зіпсовані, а тому, що їм надто довго доводиться стримувати життєві сили, грішать, скоряючись голосові природи. Завдяки вродженим нахилам і щасливій фортуні, Біллі багато в чому був схожий на доброчесного дикуна, скажімо, біблійного Адама, якого ще не встиг спокусити Змій.
Тут я дозволю собі навести один доказ на підтвердження теорії про моральний занепад людства, одностайно нехтуваної в наш час. Коли хтось у європейському костюмі вирізняється якимись чеснотами в чистому, неспотвореному вигляді, то, придивившись до нього ближче, переконуєшся, що вони, ті чесноти, не стільки відповідають теперішньому способові життя, скільки суперечать йому, і починаєш "навіть вірити, ніби їх якимось дивом успадковано ще з тих прадавніх часів, коли не було ні Каїнових міст, ні городян. Тому, хто має здоровий смак, така людина, образно кажучи, нагадує чистий аромат лісової ягоди, тоді як людина цивілізована, навіть якщо вона майже в усьому бездоганна, залишає на язиці у того ж таки гурмана моралі кепський присмак мішаного вина. Отож-бо до кожного, кому дістались у спадок ці прості цноти й хто, приблудивши до новочасної християнської столиці, ошелешено, мов Каспар Гаузер, бродить її вулицями,— можна сміливо віднести докір стародавнього поета, кинутий чеснотливому селянинові, що потрапив до чужого для нього імператорського Рима:
Завжди такий правдомовний, Чого-бо ти, Фабіане, до міста прибився?
Наділений рідкісною вродою, наш Морський Бог, подібно до прекрасної героїні одного з оповідань Готорна 1, мав своє вразливе місце, йдеться, щоправда, не про фізичну ваду, а про дефект мови. Коли в хвилини небезпеки, наприклад, у шторм, Біллі поводився як взірцевий моряк, то іншого разу, чимось зненацька дійнятий до живого, він починав1 заїкатися, або й зовсім втрачав свій напрочуд співучий голос, що здавався живим втіленням душевної гармонії. Хіба це не разюче свідчення .того, що лукавий кривотлумач божого закону, заздрісний злий підбурювач з Едему й досі опікується кожним, хто живе на цій землі, й неодмінно добере способу підсунути свою візитну картку, мовби нагадуючи нам: "Нікому не уникнути мого тавра!"?
Вказуючи на цей гандж Морського Бога, ми тим самим засвідчуємо, що він не належить до ідеальних героїв, а сама історія, де він — головна дійова особа, не має нічого спільного з традиційним романом.
Розділ третій
"Звитяжний", куди примусово перевербували Біллі, плив до Середземного моря, щоб приєднатися до флотилії. Незабаром він досяг місця свого призначення. У складі флотилії сімдесятичотирьохгармат-ний брав участь у маневрах, хоч подеколи за браком фрегатів виконував як швидкохідний корабель спеціальні розвідувальні завдання і навіть доручення, розраховані на тривалий час. Втім, усе це не має безпосереднього стосунку до нашої розповіді, оскільки її рамки обмежуються життям одного корабля й долею одного моряка.
Стояло літо 1797 року. Минула весна була вельми неспокійна: у квітні вибухнув бунт на рейді Спітхед, а в травні стався новий і ще тривожніший спалах заколотів у флотилії, що стояла на якорі на річці Нор. Останні події ввійшли в історію під цілком слушною назвою Великий бунт. Для Англії то була пересторога ще грізніша від тогочасних маніфестів та переможних, хоч і нашвидку сформованих військ Директорії.
Для імперії бунт на Норі означав те саме, що означав би страйк пожежників для Лондона, запаленого з усіх кінців. Ця лиха для Сполученого Королівства пора безпосередньо-підготувала появу знаменитого гасла, яке два роки перегодом оповістило весь бойовий флот, що мають робити англійці для врятування своєї вітчизни. Як відомо, бунтівні моряки, цілі тисячі їх, під гучні вигуки "ура!" підняли на щоглах трипалубних та сімдесятичотирьохгарматних кораблів, об'якорених на рейді флотилії — цієї правої руки єдиної вільної консервативної держави в Старому Світі,— британські прапори без емблем Британської Співдружності та Хреста, що тепер символізували не тверду законність ї свободу, а зловороже полум'я буремної, непогамовної революції.
Ця подія на якийсь час надала іронічного забарвлення натхненним словам Дібдіна, чиї пісні неабияк сприяли європейській політиці англійського уряду — словам на славу британському морякові, його патріотичній самопожертві:
Моє життя належить королеві.
Цей епізод з високославного морського літопису Острова історики, зрозуміло, скорочують; як признається один із них (Дж. П. Джеймс), він би охоче вилучив його, якби "безсторонність лишала місце для авторського свавілля". Він сам відбувся чимось на зразок побіжної нотатки, без жодних подробиць. Нелегко їх дошукатись і в бібліотеках. Як і деякі інші події в кожну епоху і в усіх державах світу, не поминаючи й Сполучених Штатів, Великий бунт мав таку закваску, що з міркувань патріотичних і політичних його воліють відсувати на задвірки історії. Мовляв, подібних подій однак не замовчиш, лишається, отже, згадувати їх якомога обережніше: нація з цілковитою підставою може наслідувати розважливу людину, що не хоче виносити на люди свої родинні чвари чи трагедії.
Після переговорів між урядом і призвідниками бунту, коли власті поклали край деяким кричущим утискам, перше повстання на рейді Спітхед було сяк-так утихомирено й спокій ненадовго відновлено. Та несподіваний і ще більший бунт на Норі, надто загострений тим, що згодом, під час переговорів, вимоги заколотників було відхилено як зухвалі й безпідставні, переконливо засвідчив, коли червоний прапор ще раніш не розвіяв усіх сумнівів, чим дихають моряки. Кінець кінцем революцію було придушено і, мабуть, лише завдяки непохитній вірності корпусу морських піхотинців та добровільному поверненню на службу авторитетних груп моряків. Бунт на Норі, певно, було б найкраще порівняти із виснажливим нападом заразної пропасниці, швидко переможеної здоровим від природи організмом.