У всякому разі, чимало людей із кількатисячного числа бунтівників трохи згодом, спонукувані чи то патріотизмом, чи то войовничістю, а може, тим і другим, допомогли Нельсонові здобути лаври на Нілі й лаври з лаврів під Трафальгаром. Для бунтівників обидві битви, а найпаче Трафальгарська, стали спокутою всіх гріхів, до того ж напрочуд ефектною, бо на морі немає величнішого видовища, як героїчна звитяга зброї. Ті битви, зокрема, Трафальгарська, безприкладні у всесвітній історії.
Розділ четвертий
(Про того, кого Теннісон1 назвав "найбільшим моряком
від створення світу")
Коли хтось береться за перо, то, всупереч усім намаганням не відхилятися від теми, його неодмінно пориватиме на манівці. Ось і я хочу накинути гака, зваблений гучною славою Нельсона. Радий буду, коли читач приєднається до мене. Оскільки такий кружний шлях є безперечним літературним гріхом, а всякий гріх, як кажуть злоріки, солодкий, то ми принаймні зазнаємо гріховної насолоди.
Очевидно, я не зроблю відкриття, твердячи, що новочасні винаходи зрештою спричинили не менший переворот у морській стратегії, ніж китайський порох, завезений колись до Європи, у всьому воєнному ділі. Як відомо, першу європейську зброю, неоковирну на вигляд, багато рицарів погордливо відкинули як нікудишнє знаряддя, придатне хіба що для нікчем, які бояться схрестити мечі в чесному бою. А проте рицарська мужність не перевелася разом з рицарством, хоч уже й не мала колишнього блиску. Так само й на морі військова доблесть таких воєначальників, як Дон Жуан Австрійський, Доріа, Ван Тромп, Джін Варт, багатьох британських адміралів чи, скажімо, американських офіцерів 1812 року, людей декатурівського2 гарту,— не стала пережитком разом з їхніми дерев'яними кораблями, дарма що деякі способи морського бою вийшли тепер із моди як надто складні для застосування в нових умовах.
І все-таки кожного, хто вміє шанувати Сучасність, не принижуючи Минувшини, можна легко зрозуміти, коли він вбачатиме у старому кораблі "Вікторія", що нині самотніє у Портсмутській гавані, не тільки притрухлий пам'ятник безсмертної слави, а й м'який поетичний докір на адресу "моніторів" та інших ще потужніших європейських панцирників. І не тільки через те, що ці кораблі надто вже недоладні, позбавлені пропорцій і стрункості старих лінкорів, а й з ряду інших причин.
Можливо, дехто і відчуває справедливість цього докору, а проте ладний заглушити його в ім'я нового порядку, не зупиняючись навіть перед іконоборством. Наприклад, збудоражені сяйвом зірки, вправленої у палубу "Вікторії", де поліг Великий Моряк, ці військові прагматики доводитимуть вам, ніби Нельсонові не варт було підставляти себе під кулі у бою, мовляв, це не личить полководцеві й навіть має присмак нерозсудливості й марнославства. Вони ще можуть додати, що під Трафальгаром він буквально накликав на себе смерть, що, мовляв, якби не бравада, звитяжний адмірал, напевно, пережив би цю битву, і вже 'б ніхто не змінював його мудрого передсмертного наказу, як його' безпосередній наступник; натомість він сам би після баталії поставив пошарпаний флот на якір, і тоді б не затонули кораблі й не загинули марно люди в морській бурі, що знялася за бурею воєнною.
І навіть, якщо ви одразу відкинете надто спірну думку про те, що за тих умов можна було поставити флот на якір, ці войовничі послідовники Бентама 1 хапатимуться і, на перший погляд, цілком слушно — за решту вищенаведених доводів.
У таких випадках, проте, кажуть: розумний по шкоді. Справді, коли говорити про підготовку до битви з погляду стратегії й тактики, зокрема, про вибір напряму головного удару з позначенням його на карті, як це зроблено в Копенгагені,— то стає очевидним, що небагато полководців змогло б похвалитися такою скрупульозністю, як той, хто так легковажно ризикував життям у бою.
Не треба забувати й того, що найперша чеснота для моряка — не обережність, навіть освячена вищими міркуваннями, а нездоланна жадоба слави й закорінене глибоко в серці почуття обов'язку. І коли слово "Веллінгтон" не сповнює людські душі таким бойовим запалом, як простіше ймення "Нельсон", то причина, видно, саме в цьому. Альфред2 у своїй жалібній оді, присвяченій переможцеві під Ватерлоо, не зважується назвати його найбільшим полководцем усіх часів, зате Нельсона там-таки згадує як "найбільшого моряка від створення світу".
Під Трафальгаром Нельсон перед самим початком битви сів до столу й стисло занотував свою останню волю та заповіт. Здавалося, він передчував свою блискучу перемогу, увінчану власною славною смертю, отож якесь майже побожне почуття спонукало його вдягти парадний мундир з усіма регаліями — свідченнями гучних його подвигів: якщо чепуритися перед жертовним вівтарем — позерство, то й кожен справді героїчний рядок у великих епосах та драмах — не що інше, як афектація й пишномовність, бо в ньому знаходить своє вираження те саме душевне піднесення, яке в людей Нельсонової вдачі слушної хвилини переливається в дію.
Розділ п'ятий
Бунт на Норі придушено. Але не всі кривди було усунуто. Коли, наприклад, постачальникам довелось облишити практику, повсюдно заведену серед їхнього племені, скажімо, довіз гнилого сукна, зіпсованих чи недоважених продовольчих пайок, то принаймні примусове вербування не відмерло. Цього способу комплектувати флот, освяченого віковічною традицією й береженого законом аж до часів лорда-канцлера Манфілда, способу тепер уже трохи призабутого, але не скасованого офіційно,— годі було зректися в ті роки. Відмова від нього погано позначилася б на боєздатності вкрай потрібного для королівства флоту, оскільки кораблі ще ходили під вітрилами, без парового двигуна й обслуговувалися всі без винятку, починаючи від численних їхніх вітрил і кінчаючи не менш численними гарматами, тільки лиш силою м'язів; цей флот відчував тепер аж надто гостру нестачу в людях, бо посилено поповнювався кораблями різних типів, аби не дати розгорітися пожежі, що спалахнула на континенті.
Глухе ремство прохоплювалося ще перед обома бунтами, але й після їх придушення так чи так давалося взнаки. Тому не без підстав знову остерігалися заколотів як на окремих кораблях, так і на всьому флоті. За прикладом далеко ходити не треба: того ж року, яким датуються події нашої розповіді, Нельсон, тоді ще віце-адмірал сер Гораціо, перебуваючи у флотилії біля іспанського узбережжя, дістав од коман-дувача-адмірала наказ перенести свій прапор із "Капітана" на "Тесея": оскільки останній корабель щойно прибув із краю, де брав участь у Великому бунті, начальство побоювалося небезпечних настроїв його матросів і вважало, що такому офіцерові, як Нельсон, не треба буде терором змушувати команду до рабської покори — самою своєю присутністю він схилятиме її до вірності, коли й не такої ревної, як його власна, то принаймні такої ж щирої. Отже, якийсь час на багатьох кормових палубах було неспокійно. На морі вживали всіляких заходів, щоб запобігти можливому бунту. Коли зненацька спалахував бій, офіцерам, прикріпленим до батарей, не раз доводилося ставати з оголеними шпагами позад гарматної обслуги.