— Думаю, не зашкодило б помолитися.
Ми прочитали всі молитви, висловили одна одній смішні різдвяні побажання. Потім ще співали "Христос родився", а тоді ми вже не молилися і не співали, а тільки мовчки сиділи й дивились на ялинку. Коли догоріли всі свічки й пробило північ, ми побажали бабці Сланінковій доброї ночі й повернулися до своєї кімнати.
Коли я вранці прокинулася, падав сніг, і ялинка за вікном у будинку навпроти не здавалася мені вже аж такою великою.
Раптом я усвідомила, що і я впізнаю усіх бабусь і старих панів з нашого притулку; схвильована цим відкриттям, я раз по раз приставала до мабабусі. Мабабуся, проте, поводилася так, ніби нічого не помічала й порадила мені замислитися над тим, хто у всьому піклується про мене і дбає про моє добро. Тоді я взяла папір і написала великими літерами:
ХТО ПІКЛУЄТЬСЯ ПРО МЕНЕ
Найбільше про мене піклується мабабуся. Далі йде бабка Сланінкова.
Бабка Сланінкова паралізована, з ранку й до вечора вона плете крючком мені придане: скатерки, комірці, серветки, манжети. Вона ніколи не сварить мене. Завжди посміхається. Посміхається навіть тоді, коли до її кімнати за зелену завіску підселять когось, хто лаштується залишити цей світ. Бабка Сланінкова нібито вже звикла до цього. Коли до неї когось привозили, вона хіба що сплесне руками й вигукне захоплено і радісно:
— Ну, нарешті. А я вже думала, що знову тут
спатиму сама!— І така вона весела, що кожна бабка біля неї одразу забуває про смерть, вважаючи, що до Сланінки її перевели, аби їм удвох було веселіше. Бабка Чубка.
Бабку Чубку звуть іще Шуянова, але всі ми називаємо її тільки бабка Чубка. Вона мала дев'ятеро дітей, але забула вийти заміж. Дев'ятий син бабки Чубки лікар. Сьомий — у в'язниці. Третя донька друкує на машинці. "Всіма пальцями",— щоразу наголошує бабка Чубка. Уже кілька місяців вона застерігає мене від "диявола в штанях". Вона піклується, мовляв, про моє виховання і найдужче про те, щоб надто рано з кимось не злигалася. Коли вона бачить мене в кімнаті пана Феста, то з обуренням хитає головою. Пан Фест твердить, що бабка Чубка могла б оббрехати навіть Христа.
Мала Зуза і велика Зуза мешкають в одній кімнаті.
Обидві — вчительки. Власне, були ними колись. Мала Зуза грає на гармошці. З ранку й до вечора, особливо тоді, коли повідомляє, чи з дану мить погода ясна, Велика Зуза виготовляє прикраси й нанизує порцелянові бусинки на десятиметрову нитку. Щоразу, коли вона обідає, у її тарілку зісковзує якийсь браслет або намисто. Коли мені виповниться п'ятнадцять, вона намалює мені на щоці родимку. Мала Зуза контролює мої зошити. Часом, замріявшись, вона ставить навіть оцінку.
Старий пан Фест.
Перешиває мені одежу, яку подарували бабусі, коли я прийшла до притулку. Як має з чого, охоче шиє і щось нове. Піклується про тс, аби я не ходила по світі, як нечупара. Він був високого класу кравець, має астму і постійно розважає бабусь якимись кумедними витівками. Найбільше утішається тоді, коли йому пощастить тайкома зашити рукав панові Спі-хульському й коли він маг повну пляшку кетчупу.
Пан Спіхульський.
. У нашому будинку пенсіонерів він уже десять років, але і досі не звик. Ремствує геть на все! На погоду, на їжу, на невдячних дітей. Не ремствує він лише тоді, коли ненароком задрімає. Пообіцяв навчити мене лаятися по-польському, по-німецькому і по-сербському, але зараз не хоче про це вже й чути і твердить, що нічого такого нікому в житті не обіцяв. Він не лається, хіба що обманює і жаліється. Мовляв, мені
Зі
ніколи нічого не обіцяв! Бий його сила божа! Може, все це я висмоктала з пальця? Пан Спіхульський допомагає мені з математикою, але, мовляв, лише тому, що я иекерована. Сестрички Наёя.
Піклується про те, аби я добряче наїлася. Має п'ятдесят років і ліву руку коротшу за праву. Під час війни вона була у концентраційному таборі в Треблін-ці, й коли про це розповідає, я цілу ніч потім перевертаюся з боку па бік і не можу заснути. Сестричка Надя часто приходить до нас після роботи й розповідає мабабусі про все, що почує від управителя або від кухарок. Співаючи, вона заплющує очі і співає так гарно, аж пап Спіхульський па хвилину припиняє ремствувати.
До добрих учинків бабки Сланінкової я можу ще додати, що вона найбільше допомогла в боротьбі з нашим домашнім ворогом номер один, сестрою Бер-надеттою, котра одного ранку застала мене в мабабу-синій постелі. Сестра Берпадетта ходила до нашого будинку пепсіоперіз лише раз на тиждень, у п'ятницю. Я завжди намагалася щезнути, перш ніж вона ощасливлювала нас своїм почесним візитом, та одного разу мені не пощастило зробити цього вчасно, бо пані Фаціні цілу ніч бунтувала, і ми з мабабусею мусили заспокоювати її. З папі Анною, останньою в роду Фаціні, ми взагалі переживали тяжкі дні відтоді, як із нею удруге стався удар і вона втратила не лише мову, а й останні крихти самовладання. Цілу піч вона видобувала з себе тоскио-хриплупатпи свист, виражаючи цим свій неймовірний страх перед смертю. Вона дуже боялася, що помре саме вночі, й відпускала нас від себе аж тоді, коли починало світати. Тож не дивно, що після такої ночі ми обидві поснули як убиті й розбудив нас лише скрип дверей. Сестра Бернадетта сторопіла, коли вгледіла мене в мабабусипій постелі. Вона зблідла і суворо мовила:
— Якщо я покличу управителя, пані Студенкова,— карбувала вона слова, не спускаючи з мене очей,— не знаю, як ви поясните ту обставину, чому це дівча перебуває у вашій постелі.
Сестра Бернадетта була вишколена і ніколи не втрачала витримки. Вона стояла, тримаючись за ручку дверей, але мабабуся і далі вдавала, що спить, і взагалі на Бернадетту не злажлла. Та тільки-но Бер-
надетта зачинила за собою двері, мабабуся ожила й підхопилася так прудко й несподівано, аж я ледве встигла відхилитись. Мабабуся вже щонайменше двадцять рокіз мала горб на спині, та, гадаю, про це й досі не підозрювала, принаймні так поводилася. Вона різко сіла в постелі, мало не вбивши мене тим горбом. Пані Фаціні з видимим зусиллям повернула до нас обличчя і спитала:
— Гло? Гло?
Мабабуся лише махнула рукою:
— Коли б хтось знав її, то й налякався б. Перевернися і спи.