Пані Фаціні без сторонньої допомоги не переверталася в постелі вже майже три місяці і тому при найбільшому бажанні не могла цього зробити, але маба-бусина відповідь, на диво, її заспокоїла. Зробивши зусилля, вона знову повернула голову й заснула.
— Не втрачаймо розуму,— по-діловому мовила мабабуся,— через якусь кікіхмору!
Вона сиділа на постелі, опустивши босі ноги на холодний лінолеум, руками сперлася на бильце ліжка і про щось розмірковувала.
Потім вона підвелася, встромила ноги в капці, міцно вхопилася за стілець і, штовхаючи його перед собою, подалася до бабки Сланіпкової. Ідея зі стільцем— також мабабуснн практичний винахід. Всі сестри мали бути вдячні за нього мабабусі, оскільки в такий спосіб вона навчила пересуватися половину бабусь, які зовсім не ходили, і полегшила сестрам догляд за ними. І хоча в коридорі аж у вухах лящало від човгання, коли бодай зо дві бабки сновигали зі своїми стільцями, це однаково був гідний визнання винахід.
Мабабуся повернулася від бабки Сланіпкової розвеселена і щаслива.
— Прокатаємо її,— гукнула вона ще від дверей, що мене трохи здивувало. Єдиний транспортний засіб, який ми мали, це залізний стілець на коліщатках для немічних і паралізованих, усі бабусі його уникали, так ніби то був не стілець, а електричне крісло.
Я дозволила мабабусі підійти до ліжка. Для повної безпеки. Аж потім вилізла з постелі.
— Куди? — з готовністю запитала я.
Мабабуся якусь хвилину дивилась на мене нетямущим поглядом.
2 4бз
33
Волосся над чолом у неї було нерозчесане, й сиве пасемко впало їй на очі.
Вона підняла руку й по-дівочому жваво відкинула його з чола.
— Прокатаємо Бернадетту,— задоволено повторила вона.— Мала Зуза нам допоможе.
Ми й справді її прокатали і добряче! Від того дня, тільки-но в учительській з'являлася Бернадетта, мала Зуза брала гармонь і грала.
Чому мала Зуза вибрала за сигнал, яким повідомляла нас про візитерів, саме пісню "Сказав мені, що я нелюба...", я й сама не можу пояснити, адже мала Зуза ніколи заміж не виходила, і нібито вона твердила, що не пішла б навіть за найгарнішого. А тим часом пісня "Сказав мені, що я нелюба..." щоразу злітала з її гармоні з такою пристрастю, що досить довго мене не полишало бажання спитати, чому, власне, згаданий Він не схотів її.
Спершу я лізла під ліжко щоразу, як озивалася гармонь. Та згодом ми відтягли ліжко від стіни — не дуже, лише настільки, аби в щілину поміж стіною і ліжком у потрібну хвилину я могла впасти. Я падала на уздовж складену стару ковдру, тож мені й не боляче було, і не холодно від лінолеуму.
Гармонь малої Зузи ніколи не озивалась даремно. Коли вона озивалась, то напевно прийшла Бернадетта або якийсь інший неприємний відвідувач. До таких відвідувачів я незабаром навчилася зараховувати і мабабусиного єдиного сина, великого Імріха.
І хоча першої січневої неділі нас відвідав не сам Імріх, але візит був пов'язаний з його особою і для нас із мабабусею був наче погром. Коли озвалася гармонь малої Зузи, вже був пообідній час, й ми обидві відпочивали. Власне, відпочивала бабуся, а я лежала лише тому, що застудилася. Мабабуся показала мені очима на місце за ліжком. Я послухалася. Хтось постукав. Бернадетта не стукала ніколи. Хтось зайшов і привітався:
— Цілую руки, вельмишановна пані.
Бернадетта ніколи не називала мабабусю інакше як пані Студенкова, а, окрім того, голос, що привітався, був чоловічий. Я посунула свою ковдру ближче до другого боку постелі, аби побачити бодай черевики.
Мабабуся зрештою встала. Капці з-перед мого носа пересунулися разом із чотирма обдертими ніжками
стільця. Якусь хвилину чувся лише скрип стільця. Тоді запала тиша.
— Добрий день,— сказала мабабуся. Часом вона уміла бути страшенно ввічливою.
Я і досі нічого не бачила. Мабабуся стояла біля дверей. Аж туди з-під постелі подивитися я не могла. Я угледіла тільки ліжко пані Фаніці — вона спала обличчям до мене, з розкритим ротом. У ньому чорнів один зуб. На один більше, як у моєї мабабусі.
Хтось промовив:
— Маю честь говорити з пані Студенковою? На щастя, мабабуся запросила:
— Прошу, проходьте,— і я побачила спершу чотири ніжки стільця, мабабусині капці, а потім черевики. Я затаїла подих.
— Сідайте,— чемно запросила мабабуся, вона й сама сіла, мало не притиснувши мене ногами до ковдри.
Зненацька я відчула, що тремчу. Мені ніколи не щастило вловити ту хвилину, коли я починала тремтіти, просто я усвідомлювала це, коли вже тремтіла всім тілом. Це прийшло так само, як і вдома, коли у великого Імріха з'являлося бажання віддати мене до дитячого будинку, а я від страху ховалася під ліжко. Отож я побачила лише бурі черевики незнайомого та якихось двадцять сантиметрів зеленої військової тканини. А мабабуся, як навмисне, мовчала. Очевидно, передовсім роздивлялася незнайомого.
— Я прийшов до вас у дуже делікатній справі,— озвався незнайомий притишеним голосом.
При цьому він, мабуть, подивився на пані Фаціні, оскільки в наступну хвилину мабабуся відповіла тремтливим, старечим голосом:
— Вона нічого не почує, а ви сідайте. Бідолашна, уже двічі пережила інсульт.
Я б могла побитися об заклад, що й мабабуся боялася. Щоразу, коли вона боялася або почувалася не в своїй тарілці, говорила отаким тремтливим голосом.
Незнайомий прокашлявся. У мене також шкребло у горлі, і я мусила уткнутися обличчям у ковдру, тож знову нічого не бачила. Я вже не трусилася, мені ставало дедалі тепліше.
Одразу все ніби затягло імлою. У мене явно почала підніматися температура. Мені пощастило підвести го* лову, коли незнайомий наполегливо переконував:
21
35
— Ви повинні мені допомогти! Не задарма. Я за все заплачу.
Мабабуся (офіційно):
— Вас послав мій син, я це знаю. Він негідник, і я не хочу про нього чути. Сорок років я була акушеркою! Завжди допомагала дітям з'являтися на світ, а не зводити їх зі світу! Я не хочу про таке навіть чути. Прощайте!
Незнайомий (терпляче):
— Ви не розумієте мене. Я заплачу, скільки скажете. Я ж хочу не задарма.
Мабабуся (так само офіційно):
— Я покличу міліцію. Покличу управителя. А той негідник узагалі нехай не показується мені на очі.
Незнайомий: