З місця, на якому я сидів, мені було видно хвіртку. Тепер я міг розглянутись навколо. Мені здавалося, що я тільки вчора пішов звідси. Нікого тут не змінилося. Все було на своєму місці. Навіть папір, яким я колись заклеїв розбиту шибку, був той самий, тільки весь пожовк і закіптюжився.
Мені хотілось оглянути кожний предмет зблизька* обмацати його, але матінка Барберен могла ось-ось нагодитися, тож я сидів на своєму місці.
Аж ось біля хвіртки майнув білий чепчик. Водночас рипнула хвіртка.
— Ховайся! — наказав я Маттіа, а сам зіщулився як міг.
Відчинилися двері. Матінка Барберен одразу побачила мене.
— Хто це? — спитала вона.
Я дивився на неї, нічого не кажучи. Вона теж мовчки, придивлялася до мене. Раптом руки її затремтіли.
— Ремі! — скрикнула вона.— Ремі! Невже це ти? Я схопився на ноги і, підбігши до неї, обняв її.
— Мамо!
— Мій хлопчику! Це ти, мій хлопчику!
Ми ще довго не могли розійняти обіймів і витерти сльози.
— Як ти змінився, виріс! Як змужнів. Якби я не думала про тебе щодня, нізащо тебе не впізнала б.
Приглушене сопіння за ліжком нагадало мені про Маттіа. Я покликав його. Він підійшов.
— Це Маттіа, мій брат,— сказав я.
— О! То ти, значить, знайшов своїх батьків! — вигукнула матінка Барберен.
— Ні, я хочу сказати, що це мій товариш, мій друг. А ось Капі, теж мій товариш і друг. Капі, привітайся з моєю матінкою.
Капі став на задні лапки і, приклавши праву лапку до грудей, поважно вклонився. Це розсмішило матінку Барберен. Сльози в неї на очах висохли.
Маттіа, що не був такий схвильований, як я, знаком нагадав про наш сюрприз.
— Ходімо в двір, матінко! Я хочу подивитися на нашу криву грушу. Я часто розповідав про неї Маттіа.
— З великого охотою, мій хлопчику! Коли бажаєш, підемо на твій городець. Він такий, як був і при тобі. Я завжди вірила, що ти повернешся.
— А земляні груші? Чи припали вони тобі до смаку?
— О, то це ти їх посадив! Я так і подумала. Адже ти завжди любив робити сюрпризи.
Ось і нагода похвалитися новим сюрпризом!
— Матінко, а в хліву тепер що? Чи змінився він, відколи продано Руду? Пригадую, вона, так само, як і я, не хотіла йти з двору...
— Хлів стоїть як і стояв. Я складаю в нього хмиз.
Ми підійшли до хліва, і матінка Барберен прочинила
двері.
Наша корова, яка добряче зголодніла, нетерпеливо замукала.
— Корова! В хліві корова! — вражено вигукнула матінка Барберен.
Ми з Маттіа зареготали.
Матінка здивовано глянула на нас, але нічого не зрозуміла.
— Це наш сюрприз! — сказав я.— Ми надумали зробити тобі сюрприз! Сподіваюся, він не гірший від земляних груш! Чи не так, матінко?
— Сюрприз! — підхопив Маттіа.— Це наш сюрприз!
— Я не хотів повертатися до своєї матінки з порожніми руками. Адже вона була такою доброю до свого маленького Ремі, хлопчика-знайди! І я подумав: куплю-но я їй корову, яка замінила б Руду. Отож ми купили цю красуню на ярмарку в Юсселі. А гроші ми заробили з Маттіа...
— Ой, любі мої дітоньки! Мої хлоп'ята! — вигукнула матінка Барберен, обіймаючи мене.
Ми ввійшли в хлів, щоб матінка могла роздивитися на свою корову.
— Яка гарна корова! — захоплено вигукнула матінка Барберен.— Просто чудова!
Раптом вона вражено глянула на мене.
— То ти, виходить, розбагатів?
— Ще й як! — засміявся Маттіа.— В нас залишилося аж п'ятдесят вісім су!
— Які ж ви добрі!
А наша корова мукала без упину.
— Вона хоче, щоб її подоїли,— сказав Маттіа.
Я побіг по бляшану дійницю, в яку колись доїли Руду. Хоч у матінки Барберен давно не було корови, дійниця висіла на своєму місці. Йдучи назад, я налив у дійницю води, щоб помити корові вим'я. Адже за дорогу вона добряче вимазалась у пилюці.
Яка була щаслива матінка Барберен, надоївши майже повне відро чудового пінявого молока!
— Вона, либонь, даватиме молока більше, ніж Руда,— сказала матінка.
— А яке молоко! — докинув Маттіа.— Чисті тобі вершки! І пахне апельсиновим цвітом*
Матінка Барберен з цікавістю подивилася на Маттіа, явно бажаючи дізнатися, що таке апельсиновий цвіт.
— Це дуже смачна штука. Її п'ють у лікарнях хворі,— охоче поділився своїми знаннями Маттіа.
Подоївши корову, ми пустили її у двір попастися, а самі повернулись у дім.
Коли я бігав по дійницю, я поклав посеред столу масло й борошно. Побачивши все це, матінка Барберен знову почала захоплено вихваляти нас, але я, засміявшись, перепинив її.
— Цей сюрприз ми зробили не тільки тобі, а й собі! Ми помираємо з голоду і дуже хочемо попоїсти млинців. Адже нам з тобою не пощастило тоді, на масницю... Пригадуєш? Тобі довелося смажити цибулю на маслі, яке ти позичила, щоб спекти млинці... А цього разу нам не перешкодять...
— То ти знаєш, що Барберен у Парижі? — спитала матінка Барберен.
— Знаю.
— І знаєш, чого він туди поїхав?
— Ні.
— Він подався туди залагоджувати твої справи!
— Мої? — вигукнув я злякано.
Але замість відповіді матінка Барберен подивилася на Маттіа, ніби не наважуючись говорити при ньому.
— Можеш говорити при Маттіа,— сказав я.— Він мені як брат. Мої справи — це і його оправи.
— Це довга розмова...
— Я зрозумів, що вона все-таки не хоче говорити, і не наполягав, щоб не образити Маттіа.
— А скоро він має повернутись? — тільки і спитав я.
— Гадаю, що ні.
— Тоді нумо пекти млинці! Ти ще встигнеш мені розповісти, чого побрався Барберен у Париж. Раз нічого боятись, що він ось-ось нагодиться і смажитиме на нашому маслі собі цибулю, то будемо робити те, що нам хочеться. Чи є в тебе яйця?
— Ні, я не тримаю курей.
— Ми не принесли яєць — боялися, що потовчемо їх. А ти не могла б десь позичити?
Матінка Барберен збентежилась, і я збагнув, що їй, напевно, частенько доводилось бігати по сусідах, тож тепер їй не хотілося цього робити.
— Краще я піду сам, куплю яєць,— сказав я. А ти, матінко, тим часом замісиш на молоці тісто. Скажи Маттіа, щоб він приніс хмизу. Він дуже добре його ламає.
Я не тільки купив дюжину яєць, а й шматок сала.
Коли я повернувся додому, тісто було розчинене, залишилося тільки вбити в нього яйця. Правда, ми не хотіли чекати, поки воно підійде — були надто голодні.
— Ремі,— мовила матінка Барберен, з силою підбиваючи тісто,— ти такий славний хлопець! Чому ж за весь цей час ти не подав про себе жодної вісточки? Адже я гадала, що ти помер... "Якби Ремі був живий,— казала я собі,— він неодмінно написав би своїй матінці Барберен".